Ухвала суду № 42901533, 10.02.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 736/1373/14 Провадження № 22-ц/795/115/2015 Головуючий у I інстанції: Кутовий Ю. С.Категорія: цивільна Доповідач: Харечко Л. К.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

10 лютого 2015 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Харечко Л.К.,

суддів: Позігуна М.І., Зінченко С.П.,

при секретарі - Шкарупі Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в спільному сумісному подружньому нерухомому майні,

в с т а н о в и в:

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в спільному сумісному подружньому нерухомому майні - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 та за відповідачем ОСОБА_3, право власності на 1/2 ідеальну частину (за кожним) житлового будинку та надвірних будівель (сарай, літня кухня, гараж, погріб, дровятник, літній душ), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1328 гривень 65 копійок судових витрат та 1000 гривень в рахунок відшкодування витрат на юридичну допомогу.

В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення було ухвалене без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_3 не погоджується з тим, що нерухоме майно, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 було набуте подружжям під час шлюбу. Вважає надані суду докази, зокрема свідоцтво про право власності, видане на ім'я відповідача 06.06.2006 року, тобто після розірвання шлюбу, достатнім підтвердженням того, що спірний житловий будинок є особистим майном відповідача.

Апелянт також не визнає факт спільної участі подружжя коштами або працею в набутті спірного нерухомого майна та зазначає, що позивачем на підтвердження вказаного не було надано належних тому доказів.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в клопотанні відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 11.11.1995 року по 30.11.2005 року, що підтверджується зазначеними відомостями в паспорті ОСОБА_4 серія НОМЕР_1 виданого Корюківським РВ УМВС України в Чернігівській області 22 січня 1996 року.

Від спільного подружнього життя з відповідачем у позивача є двоє неповнолітніх дітей, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження, що містяться в матеріалах справи (а.с.10-11).

В період шлюбу сторони побудували нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок має житлові кімнати, кухню, веранду, загальна площа житлового будинку становить 53,00 м.кв., житлова площа - 28,10 м.кв., є надвірні будівлі: сарай, погріб, гараж, літня кухня, дров'яник, літній душ.

Так, на підставі рішення виконкому Корюківської міської ради про виділення земельної ділянки АДРЕСА_1 та отриманого відповідачем дозволу на проведення робіт по будівництву житлового будинку з надвірними будівлями згідно затвердженого проекту сторонами було розпочато будівництво спірного будинку у 1996 році. Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, який слугував підставою для будівництва, було завірено Корюківською міською радою 11 липня 1996 року за № 137 (а.с.42).

Сторони та їх діти були зареєстровані в даному житловому будинку з 16 лютого 1997 року, що підтверджується паспортом позивача та будинковою книгою, але в експлуатацію побудований будинок відповідачем не здавався.

Спірний будинок був зданий відповідачем в експлуатацію вже після розірвання шлюбу. Відповідач значився забудовником житлового будинку, а тому рішенням №109 виконкому Корюківської міської ради від 28 квітня 2006 року за відповідачем було визнано право власності на зданий в експлуатацію спірний житловий будинок, а 06 червня 2006 року відповідач отримав в Корюківській міській раді свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями.

Земельна ділянка, на якій знаходиться спірний житловий будинок з надвірними будівлями не приватизована та належить Корюківській міській раді. Загальна вартість садиби згідно довідки КРКП «Рампа» БТІ становить 265729,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, вказувала на те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому просила визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на частину в спільному сумісному подружньому нерухомому майні, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що спірний житловий будинок був збудований в період перебування сторін у шлюбі за спільні кошти та спільною працею, а тому вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і позивач має право на 1/2 частину вищевказаного спірного подружнього нерухомого майна.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам чинного цивільного процесуального законодавства України і з ним погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтями 69, 70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як зазначено в правовій позиції постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі N 6-37цс13: незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток виходячи з положень ст. ст. 60, 69, 70 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України. При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Так, як вбачається з Акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарчих будівель індивідуального забудовника від 17 квітня 2006 року, затвердженого рішенням виконкому Корюківської міської ради № 109 від 28.04.2006 року забудова земельної ділянки по АДРЕСА_1 розпочата 1996 року та закінчена в квітні 2006 року (а.с.42,128).

Згідно оцінювальних актів на будинок та господарські будівлі й споруди, що містяться в матеріалах технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1, роком побудови будинку та господарсько-побутових будівель зазначений 1998 рік (а.с.124-125).

Зазначені докази свідчать про те, що будівництво спірного житлового будинку було розпочато за час шлюбу та фактично закінчено до розірвання шлюбу сторонами, без введення вказаного нерухомого майна в експлуатацію, а тому такий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів спільної участі подружжя коштами або працею в набутті спірного нерухомого майна під час шлюбу, спростовуються поясненнями свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного суду України від 02.10.2013 року по справі №6-79цс13, згідно якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно врахував наведене та вірно прийшов до висновку про наявність підстав для визнання за позивачем ОСОБА_4 права власності на 1/2 частини спірного житлового будинку, оскільки відповідач не визнав її прав на спільний будинок.

Згідно з положеннями ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України, а тому доводи апелянта щодо наявних підстав застосування строків позовної давності не можуть бути прийняті судом, оскільки початок перебігу строку позовної давності починається з моментом порушення права особи на це майно чи моментом, коли особа дізналася про таке порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, після розірвання шлюбу, постійно проживала на території АР Крим і у неї не було підстав вважати що її права у користуванні спільним майном порушуються.

Однак наразі, дізнавшись, що відповідач не визнає її прав на спільний будинок, остання відразу звернулась за захистом свого порушеного невизнаного права.

Нормами ст. 3 ЦПК України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, у спосіб, визначений законами України.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням вимог закону, підстав для його зміни або скасування, передбачених ст. 309 ЦПК України, за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Таким чином, відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: