Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/58/15 Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.
Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бондаря М.С.
Суддів: Подліянової Г.С.
Дашковської А.В.
При секретарі: Мельник З.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, усунення перешкод у здійсненні права користування, та зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , Приватний нотаріус ОСОБА_7, про встановлення нікчемності договору дарування
ВСТАНОВИЛА :
ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, уточнивши його після проведення судової будівельно-технічної експертизи, в якому зазначив, що він на підставі договору дарування від 20.10.2001 року є власником ? частини житлового будинку АДРЕСА_1. Іншими співвласниками є ОСОБА_6 - ? частина та ОСОБА_4 - ? частина.
У 2003 році на території домоволодіння ним за власні кошти за згодою інших співвласників побудовано кухню "К" і альтанку "З" з літнім приміщенням на другому поверсі, що відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України є його власністю і не змінює розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності. Пунктом 1.5 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 732 від 17.12.03 року дозволено управлінню архітектури та містобудування, комунальному підприємству з технічної інвентаризації оформити документи на збудовані та перебудовані ним вищезазначені приміщення.
Відповідачі вчинюють дії, які перешкоджають йому користуватися належною власністю, без узгодження з ним, замінюють замки на вхідних дверях належних йому будівель, перешкоджають доступу до них, провокують лайки та сварки, які не дають можливості проживати та користуватися належною йому частиною будинку. В зв'язку з цим просив виділити йому в натурі 1\4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1. Усунути перешкоди у здійсненні ним права користування зазначеною частиною будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідачі звернулися до суду з зустрічним позовом, в якому просять встановити нікчемність правочину - договору дарування від 20 жовтня 2001 року, згідно якого ОСОБА_6 подарувала ? частки зазначеного будинку ОСОБА_5. В позові зазначили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є братами і в будинку АДРЕСА_1 проживають з матір"ю ОСОБА_6 з моменту свого народження і по теперішній час. Зазначений будинок був наданий сім'ї ОСОБА_6, ОСОБА_8 та їм у спільну сумісну власність на підставі Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду" з видачею ім. Бердянською міською радою 16.10.1993 року свідоцтва про право власності на житло. 24.06.1999 року між ними було укладено нотаріально посвідчену угоду про рівність часток, згідно з якою кожному з них: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності по 1\4 частини будинку, зазначена угода була зареєстрована в БТІ. 28.07.1999 року подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали нотаріально посвідчений договір купвлі-продажу, згідно якого ОСОБА_8 свою ? частку продав сину ОСОБА_6, державна реєстрація цього договору в органах БТІ здійснена 27.09.1999 року.
20 жовтня 2001 року ОСОБА_6 подарувала належну їй ? частину житлового будинку співмешканцю ОСОБА_5. з яким вона співмешкала в період з 2000-2010 роки. Про існування вказаного договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 стало відомо в липні 2012 року при отриманні повісток про виклик до суду. Вважають, що договір дарування є нікчемним, оскільки він укладений всупереч діючим на той час нормам Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР. Договір укладений без звернення до органу опіки та піклування та без отримання у нього дозволу на укладання цього договору, оскільки на час укладення договору вони були неповнолітніми. Просили суд встановити нікчемність договору дарування від 20.10.2001 року
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Виділено в натурі ОСОБА_5, в рахунок ідеальної ? частки в житловому будинку АДРЕСА_1: - в житловому будинку "А,а" частину коридору 1 площею 1,95 кв.м. (1,6x1,22), кімнату № 2 площею 14,3 кв.м., кімнату № 3 площею 9,7 кв.м. вартістю 41135,00 грн.; - по надвірним господарським будівлям та спорудам будівлю літнього типу "З" вартістю 327892,00 грн., сходи до "З" вартістю 3843,00 грн., балкон з козирком до "З" вартістю 24781,00 грн., літню кухню "К" вартістю 32899,00 грн., альтанку "Д" вартістю 1588,00 грн., хвіртку № 5 вартістю 1309,00 грн., . відповідно до кількості співвласників: 1/3 частину паркану № 6 вартістю 862,33 грн., 1/3 частину водопроводу "Б" вартістю 1040,33 грн., 1/3 частину замощення II вартістю 13337,33 грн, усього вартістю 407552,00 грн. з урахуванням надвірних господарських будівель та споруд , які побудовані позивачем на суму - 389415 грн, - 1/3 частину мережі каналізації вартістю 2563,00 грн., 1/3 частину мережі газопостачання вартістю 591,00 грн., усього вартістю 3154,00 грн..
Зобов'язано ОСОБА_5, для облаштування ізольованої квартири у житловому будинку "А" виконати наступні роботи з дотриманням вимог ДБН В.2.2-15-2005 та ДБН В.3.2-2-2009: - відновити раніше існуючий дверний проріз в зовнішній стіні з коридору № 1 в межах його частини (1,60x1,22) яку виділено; - влаштувати перегородку в коридорі № 1 на відстані 1,22 метри від суміжної стіни кімнати № 2 за схемою варіанту № 2 додатку № 2 судової будівельно-технічної експертизи № 151, виконаної судовим експертом ОСОБА_9 11 лютого 2013 року; - перенести дверний проріз в кімнаті № 2-4 за схемою розподілу та влаштування кухні-ніші у відведених в рахунок ? частки приміщень без відокремлення.
Усунуто ОСОБА_5,, перешкоди у здійсненні права користування ? частиною житлового будинку АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_5 в доступу до альтанки "Д", літньої кухні "К", будівлі літнього типу "З", розташованими за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6, ОСОБА_4, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_5 та задовольнити зустрічний позв.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок в натурі не розділений, сторони не можуть дійти згоди щодо користування спірним будинком та господарськими будівлями та спорудами, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування укладений в 2001 році під час дії Цивільного Кодексу УРСР 1963 року. Вимоги про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених положеннями ЦК УРСР ( 1963 року), зокрема статтею 48, позивачами за зустрічним позовом не заявлено, а положення Цивільного Кодексу України (2003 року) до цих правовідносин не застосовуються, оскільки поняття "нікчемного правочину" введено Цивільним Кодексом України ( 2003 року ) з 01 січня 2004 року. Крім того, діюче на той час законодавство вимагало отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення угоди в разі, коли відчужувалося майно, яке належало неповнолітнім. По вищезазначеному договору ОСОБА_6 передала в дар лише належну їй 1\4 частину жилого будинку.
З таким висновком суду можна погодитись.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 20 жовтня 2001 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 12)
ОСОБА_6 є власником 1\2 частини спірного жилого будинку на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане виконавчим комітетом Бердянської міської ради від 06.10.1993 року, угоди про рівність часток співвласників, укладеної 24.06.1999 року та посвідченої державним нотаріусом Бердянської державної контори ОСОБА_7, та на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28.07.1999 року.
ОСОБА_4 є власником 1\4 частини спірного жилого будинку на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Бердянської міської ради від 06.10.1993 року, угоди про рівність часток співвласників, укладеної 24.06.1999 року ( т. 1 а.с. 132-135).
У 2003 році на території домоволодіння ОСОБА_5 збудував літню кухню " К". альтанку " 3". ОСОБА_6, яка на той час представляла неповнолітніх співвласників будинку, давала згоду ОСОБА_5 на оформлення документів на будівлю - кухню " К", альтанку "З" з літнім приміщенням на другому поверсі, що відображено у ситуаційній схемі ( т.1 а.с.48). Зазначені обставини також встановлені ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду Запорізької області від 20.01.2015 року (справа № 801/9425/2012) ( т. 4 а.с. 163 )
Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17 грудня 2003 року № 732 дозволено управлінню архітектури та містобудування. Комунальному підприємству з технічної інвентаризації оформити документи на збудовані та перебудовані будівлі громадянину ОСОБА_5, який проживає за адресою АДРЕСА_1 - на літню кухню " К", альтанку " З" з літнім приміщенням на другому поверсі. ( т. 1 а.с. 13).
Згідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласників, який її зробив, і не змінює розміру частки співвласників у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 3 ст. 358 ЦК України).
За змістом ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Пленумом Верховного Суду України у пункті 7 Постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок" роз'яснено, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 151 від 11 лютого 2013 року та висновку додаткової судової будівельно-техніячної експертизи від 11 листопада 2013 року вбачається, що можливо виділити відокремлену частину вищезазначеного жилого будинку кожному співвласнику, яка відповідає розміру їх часток у праві власності та запропоновані варіанти його поділу ( т. 1 а.с. 146-156, т. 3 а.с. 101-111).
Суд першої інстанції установивши, що житловий будинок в натурі не розділений, сторони не можуть дійти згоди щодо користування спірним будинком та надвірними будівлями, запропонований експертом варіант поділу домоволодіння та виділу часток в натурі кожному співвласнику відповідає розміру ідеальних часток співвласників та потребує мінімальних переобладнань, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5
До такого висновку суд дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6, тобто мати ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 за власні кошти побудувала літню кухню " К" і альтанку "З" з літніми приміщеннями є не прийнятними, оскільки зазначені обставини не були предметом судового розгляду.
Враховуючи положення ч. 4 ст. 357 ЦК України за змістом якої добудова ( прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності, доводи апеляційної скарги щодо збільшення частки домоволодіння ОСОБА_5 за рахунок зробленої ним добудови не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 17 грудня 2003 року № 732 також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду від 19 вересня 2013 року ( справа № 310/1668\13-ц) за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 до виконавчого комітету Бердянської ради, ОСОБА_5., Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради, КП архітектурно-планувальне бюро Бердянської міської ради про визнання незаконним та скасування правового акту, встановлено, що зазначене рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і ніяким чином не порушує права та інтереси позивачів. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06.11.2013 року зазначене рішення залишено без змін ( т. 4 а.с. 3-6).
Вищезазначене рішення також оскаржувалося ОСОБА_4, ОСОБА_6 в порядку адміністративного судочинства ( справа № 801/9425/2012.). Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4, ОСОБА_6 було відмовлено, яка була залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року ( т. 4 а.с. 160-163).
Отже, рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_5 відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 заявили зустрічний позов про встановлення нікчемності правочину договору дарування від 20 жовтня 2001 року, яким ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 1/4 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 посилаючись на норми ст. ст. 78, 79, 145 Кодексу про шлюб та сім"ю України та норми чинного Цивільного Кодексу України ( 2003 року) п. 6 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України ( т. 1 а.с. 63-70).
Але, як видно із матеріалів справи договір дарування був укладений 20 жовтня 2001 року, тому перевірка його законності має перевірятися за правилами ЦК УРСР ( 1963 року).
Відповідно до глави третьої ЦК УРСР ( 1963 року) можна було визнати угоду тільки недійсною, а тому вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо визнання спірного правочину нікчемним не є виправданими.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( чинного на час укладення договору дарування) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Згідно Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" відповідно до ст. 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування набрав чинності з 1 січня 2006 року, тобто після вчинення спірної угоди, а тому його положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Стаття 17 Закону України " Про охорону дитинства" регулює право дитини на майно. Згідно із ч. 3 статті батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов"язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов"язання.
Таким чином, до 1 січня 2006 року згода органів опіки та піклування необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником ( співвласником) майна, що відчужується.
Така позиція також була викладена в ухвалі Верховного суду України від 11 листопада 2009 року справа № 6-23832 вов08.
Натомість, із матеріалів справи вбачається, що спірний будинок на праві спільної часткової власності належав: ОСОБА_6. - 1\4 частка, ОСОБА_3 .- 1\2 частка, ОСОБА_4 - ? частка.
Відповідно до оспорюваного договору дарування від 20 жовтня 2001 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 1\4 частку жилого будинку, яка належала на праві власності тільки їй, тобто, відчужена частка будинку не належала неповнолітнім дітям і у них не виникло право власності чи користування нею, а тому їх майнові інтереси спірною угодою не були порушені.
Суд першої інстанції врахував зазначені вимоги закону, фактичні обставини справи, і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_6
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судм повно і всебічно з"ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, аррактер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а інші доводи апеляційної скарги є неспроможними і необгрунтованими та не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 вересня 2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Судове рішення № 42896795, Апеляційний суд Запорізької області було прийнято 24.02.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 801/7338/12. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: