Ухвала суду № 42892096, 25.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2329/15 Справа № 182/3100/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бабаніна В. А. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 05

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г, Пищиди М.М.

за участю секретаря - Ялової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні будинком, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на ? частину будинку і земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволений.

Усунено перешкоди в користуванні ОСОБА_4 належним йому на праві особистої власності житловим будинком з господарськими спорудами АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Зобов"язано ОСОБА_3 звільнити приміщення сараю „Д, д" розташованого за адресою - буд. АДРЕСА_1.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 243,6 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на ? частину будинку і земельної ділянки - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням норм матеріального права та без врахування обставин у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно відхилити із наступних підстав.

Приймаючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 07 липня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним № 3-3262 належить ? частина житлового будинку АДРЕСА_1. Договір зареєстровано в Нікопольськім МБТІ 13 липня 2001 року. За цим договором ? частина цього будинку належить ОСОБА_3( а.с.6,8).

Відповідно до договору від 17 червня 2004 року ОСОБА_3 подарував належну йому ? частину житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_4 Договір посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним №1935 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.06.2004 року ( а.с.7).

Посилання ОСОБА_3 на те, що договір дарування від 17 червня 2004 року є формальним і не спрямований на настання правових наслідків, а укладений з метою спрощення процедури приватизації землі та введення в експлуатацію господарських споруд суд не взяв до уваги, оскільки для приватизації землі та введення в експлуатацію господарських споруд не має значення один чи два власники будинку.

Доводи ОСОБА_3 про те, що надана розписка ОСОБА_4 від 22.06.2004 року, відповідно до якої він узяв на себе зобов"язання передати йому ? частку будинку та земельної ділянки, є договір про зобов"язання передачі майна, укладений у письмовій формі не ґрунтується на законі і не створює для ОСОБА_4 ніяких наслідків.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Крім того, ОСОБА_3 пропустив строк для оспорювання договору дарування, укладеного між ним і ОСОБА_4 17 червня 2004 року про що заявлено ОСОБА_4 у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні ОСОБА_3 не надав доказів, що між ним і ОСОБА_4 був договір на створення спільної власності на території домоволодіння АДРЕСА_1 на - сарай „Д-д", гараж „Е", сарай „ З", сарай „И", паркану, літньої кухні „Ж", підвалу „Жпд".

Самі по собі господарські будівлі не створюють права власності окремо від житлового будинку. ОСОБА_3 добровільно подарував свою частку будинку ОСОБА_4 тим самим позбавивши себе і права створення для себе господарських будівель на земельній ділянці приватизованій ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.23).

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 26.10.2011 року №733 узаконено ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 - сарай „Д-д", гараж „Е", сарай „ З", сарай „И", літню кухню „Ж", підвал „Жпд" ( а.с.71).

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина 1 ст.321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

ОСОБА_4, будучи власником житлового будинку з господарськими спорудами має право відповідно до ст. 391 ЦПК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Подарувавши свою частку в житловому будинку ОСОБА_3 позбавив себе права користування житловим приміщенням та господарськими будівлями, тому позовні вимоги ОСОБА_4 суд задовольнив.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що укладений між сторонами договір дарування частини будинку суперечить вимогам законодавства, а тому є недійсним.

Нічим не підтверджено те, що договір дарування від 17 червня 2004 року є формальним і не спрямований на настання правових наслідків, а укладений з метою спрощення процедури приватизації землі та введення в експлуатацію господарських споруд. Така мета укладення договору є надуманою, оскільки кількість співвласників не є перешкодою для приватизації землі та введення в експлуатацію господарських споруд згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Наявність розписки ОСОБА_4 від 22.06.2004 року, відповідно до якої він узяв на себе зобов"язання передати ОСОБА_3 ? частку будинку та земельної ділянки, не є договором про зобов"язання передачі нерухомого майна, укладеним у письмовій формі, оскільки не ґрунтується на законі і не створює для ОСОБА_4 ніяких наслідків, відповідно до вимог ст.ст. 210, 334, 640 ЦК України.

Крім того, суд зазначив про наслідки спливу позовної давності щодо договору дарування, укладеного між сторонами 17 червня 2004 року про що заявлено ОСОБА_4 у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.267 ЦК України.

Як вбачається із умов договору оренди частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладеного між сторонами 01 липня 2011 року строком на один рік, не передбачено його автоматичного продовження, а він може бути пролонгованим на додатковий строк лише за окремою письмовою угодою сторін (а.с.9-11).

Але додаткових угод щодо цього договору сторонами не укладалось, строк його не продовжувався. Крім того, в суді апеляційної інстанції сам ОСОБА_3 заперечував дійсність цього договору оренди.

Не можуть бути підставою для задоволення позову ОСОБА_3 і його посилання на те, що він за власний кошт споруджував господарські будівлі на території спірного домоволодіння, оскільки ніяких угод із приводу створення спільної власності із власником будинку він не укладав, а рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 26.10.2011 року №733 узаконено саме за ОСОБА_4 споруди по АДРЕСА_1 ( а.с.71).

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, ОСОБА_3 не надав суду достовірних та належних доказів щодо інших правовідносин між сторонами та інших фактів, ніж ті, які були досліджені у судовому засіданні.

У зв'язку із чим апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, на підставі ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: