Ухвала суду № 42891996, 26.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1864/15 Справа № 191/1835/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко Г. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Григорченка Е.І., Кочкової Н.О.

за участю секретаря - Левцунова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк", заборгованість за кредитним договором № DNXRRX10760077 від 31.08.2007 року в загальній сумі - 33236,76( тридцять три тисячі двісті тридцять шість ) грн. 76 коп., яка складається з: 6686,17 грн. - заборгованість за кредитом; 16083,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1728,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 6686,17 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф фіксована частина; 1559,18 коп. - штраф процентна складова.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судові витрати на оплату судового збору в розмірі 332 (триста тридцять дві ) грн. 36 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з кредитного договору № DNXRRX10760077 від 31.08.2007 року, що сторони перебували у договірних стосунках, позивач надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 9000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредит наданий на строк 24 місяця з 31.08.2007 року по 31.08.2009 рік включно ( а.с.5) .

Відповідно до п. 5.5 умов та правил надання банківських послуг термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з позовом триває до 31.08.2014 року ( а.с.9).

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості № DNXRRX10760077 від 31.08.2007 р. (а.с.4).

Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" надійшла до суду 28.04.2014 р. (а.с.2), тобто в межах встановлених строків позовної давності.

Крім того, 12.11.2013 р. через ТСО - термінал самообслуговування, відповідачем був здійснений платіж у сумі 800 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № DNXRRX10760077 від 31.08.2007 р. ( а.с.92).

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що після свого звільнення з місць відбування покарання у вересні 2013 р. звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" з питанням реструктуризації боргу, але йому було відмовлено.

Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано застосував ст.ст.1049, 1054 ЦК України, відповідно до яких за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також суд першої інстанції обґрунтовано застосував Закон України "Про захист прав споживачів" щодо зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді пені, виходячи з того, що згідно до ст.549 ЦК України пеня не є компенсацією, а є видом забезпечення виконання зобов'язання. Вказаний положення не виключає можливості застосування до визначення розміру пені за порушення боржником свого зобов'язання п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів". Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" до відносин, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" відносяться і ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян, у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій. Аналогічна позиція висловлена у рішенні Конституційного суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011р. щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст.18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) про поширення на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладання, так і під час виконання такого договору положень п.п.22, 23 ст.1, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів".

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідачем порушені зобов'язання за договором № DNXRRX10760077 від 31.08.2007 року, а тому вимоги позивача про стягнення поточної заборгованості та процентів за кредитним договором, з урахуванням п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", підлягають частковому задоволенню (зменшенню в частині пені).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зводяться до тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд апелянта, який має за мету уникнення стягнення. Суд першої інстанції навів повне обгрунтування відсутності підстав для застосування строку позовної давності, які ґрунтуються на матеріалах та відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: