Ухвала суду № 42884799, 24.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2015 рокусправа № 804/4940/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Сафронової С.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномаш» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Техномаш» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.01.14 №00000412203 та №0000402203.

В обґрунтування позову посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарів та послуг у ТОВ «ЮВ-СТАЛЬ», ТОВ «АГРО СТАР», ПП «УКРСТАЛЬСТРОЙ», ТОВ «ТЕХНО-ПАРАЛЕЛЬ», ТОВ «АТЛАНТІК-СІТІ» через те, що угоди укладені із зазначеним контрагентом є нікчемними, не пов'язані з веденням господарської діяльності, так як їх діяльність полягала в проведенні безтоварних операцій та не була покликана створювати реальні юридичні наслідки, оскільки у позивача є наявні належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року позов задоволений.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «Техномаш» просить відмовити у її задоволенні та залити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник ТОВ «Техномаш» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції..

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування залишку від'ємного значення за жовтень 2013р., який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За результатами перевірки складено акт від 23.12.13 №1240/04-61-22-3/32640621, яким встановлено, що позивачем в порушення п.198.6 ст. 198 ПКУ та п.5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11 № 1492 неправомірно завищено суму податкового кредиту в сумі 1 942 896,00 грн., в тому числі за липень 2011 року у розмірі 104 513,00 грн., за серпень 2011 року у розмірі 215 298,00 грн., за вересень 2011 року у розмірі 71 501,00 грн., за жовтень 2011 року у розмірі 253 392,00 грн., за листопад 2011 року у розмірі 308 007,00 грн., за грудень 2011 року у розмірі 37 901,00 грн., за січень 2012 року у розмірі 277 392,00 грн., за лютий 2011 року у розмірі 84 702,00 грн., за березень 2012 року у розмірі 365 195,00 грн., за квітень 2012 року у розмірі 224 995,00 грн.. що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 721 733,00 грн., в тому числі за березень 2012 року у розмірі 212,00 грн., за квітень 2012 року у розмірі 259 382,00 грн., за травень 2012 року у розмірі 289 932,00 грн., за червень 2012 року у розмірі 22 327,00 грн., за серпень 2012 року у розмірі 49 107,00 грн., за вересень 2012 року у розмірі 100 773 грн. та завищено показник рядка 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) у розмірі 1 218 228,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.01.14 р. за №00000412203, яким позивачу збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 902 166,25 грн., з яких за основним платежем (збільшено грошове зобов'язання) у розмірі 721 733,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 180 433,25 грн., та за № 0000402203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2013 року у загальній сумі 1 218 228,00 грн., вбачається, що воно винесено відповідачем з посиланням на акт перевірки Акт

Висновків про допущені порушення норм податкового законодавства податковий орган прийшов на підставі баз даних яким було встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності , відсутність власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових ви трат та податкового кредиту , не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням) тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства. Також в акті зазначено, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у постачальника.

У перевіряємий період позивачем були укладені договори на придбання товарно-матеріальних цінностей - запчастин, а також послуг з ремонту з ТОВ «ЮВ-СТАЛЬ»(договір від 24.01.11 №2011/11, від 15.02.11 №2011/34, від 10.01.12 №2 та №3), з ТОВ «АТЛАНТІК-СІТІ» (від 07.11.11 №58М, від 02.02.12 №11М), з ПП «УКРСТАЛЬСТРОЙ», з ТОВ «ТЕХНО-ПАРАЛЕЛЬ» (від 08.06.11 №50), з ТОВ «АГРО СТАР» (від 03.10.11 № 57Т та від 10.01.12 №1). На виконання умов укладених договорів позивачем отримані відповідні запчастини та послуги, що підтверджують видатковими накладними, податковими накладними, подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, Специфікаціями, актами виконаних робіт. Вказаними постачальниками на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму ПДВ в розмірі 1 942 896,00 грн. Розрахунки за придбаний товар здійснені в безготівковій формі шляхом банківського переказу коштів за платіжними реквізитами постачальників.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача податкових та видаткових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, ТОВ «Техномаш» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам та послугам до складу податкового кредиту та валових витрат оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Вказані первинні документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від'ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність укладених угод, підтверджені належним чином первинними документами: податковими та видатковими накладними, прибутковими накладними, банківськими виписками, актами виконаних робіт, специфікаціями, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами. Придбані ТМЦ та послуги були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані позивачем на підставі накладних, оплачені, та в подальшому використані у власній господарській діяльності, що підтверджується.

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаними вище контрагентами, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що вказані правила регулюють інші правовідносини, ніж ті що склалися між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів також зазначає щодо відсутності підстав нарахування податкових зобов'язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 27 лютого 2015 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Л.М. Нагорна