Ухвала суду № 42884479, 19.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 р. Справа № 876/32/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Солом'янського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про визнання рішень нечинними та такими, що порушують основоположні права людини та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2014 ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) звернулася в суд з адміністративним позовом до голови Солом'янського районного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України, в якому просить:

«визнати нечинним наказ № 49-о.с. від 14 березня 2011 року голови Солом'янського районного суду міста Києва про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді без збереження заробітної плати;

визнати такою, що порушує основоположні права ОСОБА_1 як людини постанову № 06/1-1610/-11 від 21.02.2011 року Генерального прокурора України (внаслідок відсутності у ній вказівок на який строк прокурор просить відсторонити ОСОБА_1 від посади судді та унаслідок того, що не вказує в постанові про те, що із залишенням виплат ОСОБА_1 винагороди на час відсторонення як судді);

зобов'язати Державну судову адміністрацію України спільно з Територіальним управлінням державної судової адміністрації в м. Києві нарахувати ОСОБА_1 з 14.03.2011 року в цінах моменту нарахування грошову винагороду (заробітну плату) судді (яка за розрахунком на 23.01.2015 року мала б складати 690 мінімальних заробітних плат в цінах 23.01.2015 року мінімальної заробітної плати в Україні, встановленої Законом плюс 45% до нарахованої суми коштів, а відомості про нараховану заборгованість по цій грошовій винагороді (заробітній платі) судді зобов'язати надати Державній казначейській службі України на виконання;

зобов'язати Державну казначейську службу України безспірно списати на банківський рахунок ОСОБА_1 з Державного бюджету України кошти на відшкодування майнової шкоди, заподіяної унаслідок ненарахування та невиплати з 23.02.2011 року ОСОБА_1 грошової винагороди (заробітної плати) судді;

стягнення ОСОБА_1 грошової винагороди (заробітної плати) судді за один місяць звернути до негайного виконання (на додатково вказаний рахунок);

зобов'язати відповідачів - голову Солом'янського районного суду міста Києва, Генерального прокурора України, Державну судову адміністрацію України, Територіальне управлінням державної судової адміністрації в м.Києві, Державну казначейську службу України - надавати суду протягом п'яти днів з дня отримання відповідної частини судового рішення на виконання звіти про виконання судового рішення у справі».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року даний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском передбаченого законом строку звернення до суду.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Позивачем не наведено належних та допустимих доказів поважності причин пропуску встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з 22.02.2012 року - часу коли Позивач згідно позовної заяви дізнався про порушення своїх прав, які не залежали б від волі Позивача і унеможливлювали б своєчасно звернутись за судовим захистом.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року оскаржила ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.

Позивач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що ухвала підлягає скасуванню.

Звертає увагу на те, що до вказаних відносин слід застосовувати положення трудового законодавства, відповідно до яких на спір, що розглядається, не розповсюджуються строки звернення до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апелянта та її представника, які наполягали на задоволенні скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги включають зобов'язання нарахувати та виплатити грошову винагороду судді.

Згідно з ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/13 у справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Висновок суду першої інстанції, що положення трудового законодавства в цій частині не розповсюджуються на спірні відносини є хибним, виходячи з комплексного аналізу статей 1-4, 94 КЗпП України, ст.. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час спірних відносин.

Зокрема, слід погодитися з доводами апелянта, що ст.. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регулює трудові відносини в частині виплати суддівської винагороди, проте питання щодо строків її виплати і не обмеження строками вимог про стягнення належної суддівської винагороди врегульовано іншими законодавчими актами, зокрема КЗпП України та Законом України «Про оплату праці».

Таким чином, оскільки ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість подання позову в межах строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами, то суд першої інстанції помилково не застосував до спірних відносин вказані вище положення Кодексу законів про працю.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суд першої інстанції не позбавлений права залишити без розгляду частину позовних вимог, не пов'язаних із виплатою суддівської винагороди позивачу, якщо при відкритті провадження у справі чи під час розгляду справи з'ясує наявність підстав для застосування до таких вимог наслідків пропуску строків звернення до суду.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Керуючись стст. 160 ч. 3, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року у справі № 809/4025/14 про залишення позовної заяви без розгляду скасувати, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді С.М. Кузьмич

З.М. Матковська

Повний текст ухвали виготовлено 19.02.2015