Постанова № 42884138, 23.02.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року № 813/8379/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання Петрика Р.І.,

за участі представників сторін:

від позивача: Лісного В.Д., Яциніної М.-М. С., згідно довіреності,

від відповідача: Квасниці Н.Б., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог Ойл " до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Сварог Ойл" (далі - ТзОВ "Сварог Ойл", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі ДПІ у Сихівському районі ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.10.2014 року № 0002542211 та № 0002552211.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач звертає увагу суду на те, що висновки акту перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не відображають фактичних обставин справи фінансово-господарської діяльності позивача з контрагентами ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум". На думку позивача, акт перевірки є незаконним з огляду на те, що є невідомою обставина, яка стала підставою для проведення перевірки позивача, адже згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, зазначено, що документальна перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених у Податковому кодексі України (далі - ПК України). Крім того, якщо брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії", то "суд вважає, що компанія - заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею". У справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини висловив позицію, що "якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, за відсутності зловживання з їх сторони". Зважаючи на те, що висновки відповідача стосуються виключно контрагентів позивача, а господарські операції ТзОВ "Сварог Ойл" відповідають вимогам чинного законодавства, є реальними та належно відображеними у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, підтверджуються усіма первинними та бухгалтерськими та іншими документами, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила. Свою позицію проти позову виклала у письмових запереченнях, які подала суду 19.01.2015 року, суть яких зводиться до наступного. Встановлені за результатами перевірки обставини ставлять під сумнів реальність вчинення операцій з придбання позивачем нафтопродуктів ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум", що, в свою чергу, не дає позивачу права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних від наведених контрагентів, які мають юридичну дефектність. Крім того, відповідними актами перевірок контрагентів встановлено, що у таких відсутні основні фонди та трудові ресурси. Враховуючи вищезазначене, представник відповідача просила у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ "Сварог Ойл", код ЄДРПОУ 37123341, зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.05.2010 року за № 14151020000023744, та знаходиться за адресою: 79049, м. Львів, пр-т Червоної калини, 62 А.

Згідно матеріалів справи, ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області провела позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Сварог Ойл" (код ЄДРПОУ 37123341) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із ТзОВ "Барилит плюс" (код ЄДРПОУ 38361609) та "Київ Ліквід Петролеум" (код ЄДРПОУ 38544588) за травень 2014 року, ТзОВ "Талис плюс" (код ЄДРПОУ 38361594) та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" (код ЄДРПОУ 38544588) за червень 2014 року, за результатами якої склала акт № 1035/13-50-22-11-06/37123341 від 17.09.2014 року.

Перевірка проводилася у період з 02.09.2014 року по 10.09.2014 року з відома керівника ТзОВ "Сварог Ойл" ОСОБА_5 та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_6.

Для проведення перевірки ТзОВ "Сварог Ойл" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум", позивачем було надано установчі документи, ліцензію, штатний розпис, акти приймання - передачі нафтопродуктів, податкові (видаткові) накладні, договори поставок нафтопродуктів та додатки до них, договір зберігання нафтопродуктів, договір на перевезення паливно - мастильних матеріалів, товарно - транспортні накладні, платіжні документи, звіт про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій, сертифікати відповідності та зведені документи бухгалтерського обліку за травень, червень 2014 року.

Жодних зауважень до правильності оформлення чи дефектності наданих документів у акті перевірки не зафіксовано.

Як випливає зі змісту акта № 1035/13-50-22-11-06/37123341 від 17.09.2014 року, в його основу покладено акти ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 24.07.2014 року № 2022/04-66-22-03/38361609 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Барилит плюс" під час здійснення господарських відносин з контрагентами за травень 2014 року", акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 22.07.2014 року № 750/04-62-22-03/38361596 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Талис плюс" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2014 року" та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.06.2014 року № 1609/26-55-22-08/38544588 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року".

В даних актах не встановлено місцезнаходження контрагентів позивача, а саме немає відомостей про місцезнаходження підприємств, наявність трудових ресурсів, складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення діяльності даного виду, що свідчить про відсутність умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.

В зв'язку з вищенаведеним, ДПІ в Сихівському районі встановлено такі порушення:

- п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 2381183,00 грн., та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2014 року в сумі 117623 грн.;

- пп. 49.18.1 п. 48.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 ПК України в зв'язку з несвоєчасним поданням податкової звітності з податку на додану вартість.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі акта ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області прийнято спірні податкові повідомлення - рішення від 01.10.2014 року № 0002542211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 3571774,50 грн. (в т.ч. 2381183,00 грн. за основним платежем та штрафна (фінансова) санкція в сумі 1190591,50 грн.) та № 0002552211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 117623,00 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками акту перевірки від 17.09.2014 року № 1035/13-50-22-11-06/37123341, подав заперечення на адресу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області та Державної фіскальної служби України.

У відповідь на заперечення, Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області надало відповідь від 24.10.2014 року за № 25166/10/13-01-10-08-05/1590, в якій зазначається, що аргументи викладені в скарзі є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення - рішення. Аналогічні висновки зазначені у відповіді Державної фіскальної служби України від 24.11.2014 року № 7326/6/99-99-10-01-25, а саме вказано, що за результатами розгляду заперечень на висновки акту, Державна фіскальна служба України дійшла висновку залишити без змін податкові повідомлення - рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 01.10.2014 року № 0002542211 та № 0002552211, а скаргу - без задоволення.

Використавши всі можливі способи досудового врегулювання спору, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення в даній адміністративній справі, суд виходив з наступного.

Щодо правовідносин ТзОВ "Сварог Ойл" та ТзОВ "Барилит плюс" у травні 2014 року.

ТзОВ "Сварог Ойл" у травні 2014 року перебувало у господарських відносинах з ТзОВ "Барилит плюс", що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки нафтопродуктів (т. 1 а.с. 118, 124, 130, 136, 142, 148).

За умовами даних договорів ТзОВ "Барилит плюс" (постачальник) зобов'язувався передати у власність ТзОВ "Сварог Ойл" (покупець), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти, визначені в додаткових угодах, що є невід'ємними додатками до договорів.

Фактичне отримання товару ТзОВ "Сварог Ойл" від ТзОВ "Барилит плюс" в травні 2014 року підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів до договорів, що містяться в матеріалах справи.

В травні 2014 року по факту виконаної поставки ТзОВ "Сварог Ойл" отримало від ТзОВ "Барилит плюс" і включило до податкового кредиту податкові накладні №№ 101, 102, 103, 273, 296, 323 від 31.05.2014 року.

Згідно умов поставки, що є предметом договорів, товар поставлявся покупцю партіями протягом поточного місяця на умовах: EXV - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належить ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ними на підставі цивільно - правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

В свою чергу, позивачем було підписано договір зберігання нафтопродуктів з ПАТ "Дніпронафтопродукт", згідно якого зберігач (ПАТ "Дніпронафтопродукт") зобов'язувався приймати і зберігати нафтопродукти та інші товарно - матеріальні цінності і передати їх позивачу на першу його вимогу.

Згідно листа ПАТ «Дніпронафтопродукт» № 10/1301/10/ю від 13.01.2014 року місцем зберігання нафтопродуктів є м. Клевань, вул. Мелещука, 8 та м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82.

Перевезення нафтопродуктів з місця зберігання до місця реалізації, а саме до АЗС на території м. Львова та Львівської області, відбувалося вантажоперевізником - ТзОВ "Форлана", з яким ТзОВ "Сварог Ойл" уклало договір перевезення вантажів автомобільним транспортом і надання транспортно - експедиційних послуг № 01/03/14/1 від 01.03.2014 року підтверджується належним чином оформленими товарно - транспортними накладними, долученими до матеріалів справи ( т. 2, а.с. 46-138) та копіями чеків про надходження пального в резервуари.

Як вбачається з матеріалів справи, описані вище обставини співпраці ТзОВ "Сварог Ойл" з ТзОВ "Барилит плюс" в травні 2014 року, тобто фактичний рух товарів від постачальника до кінцевого споживача на мережі АЗС, що орендовані ТзОВ "Сварог Ойл", повністю відображені в акті перевірки.

Крім того, контролюючий орган перевірив і детально описав усі первинні документи, які підтверджують реальність операцій з поставки палива і, не вказав жодних зауважень до обсягу чи належності оформлення первинних документів.

Щодо оплати поставлених нафтопродуктів, то відповідно до додаткових угод до договорів поставки від 01.09.2014 року, оплата здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця до 30.05.2015 року, тобто строк оплати ще не настав.

Щодо правовідносин ТзОВ "Сварог Ойл" з ТзОВ "Талис плюс" у червні 2014 року.

ТзОВ "Сварог Ойл" у червні 2014 року перебувало у господарських відносинах з ТзОВ "Талис плюс", що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки нафтопродуктів (т. 1, а.с. 97, 104, 111). Згідно даних договорів ТзОВ "Талис плюс" (постачальник) зобов'язувався передати у власність ТзОВ "Сварог Ойл" (покупець), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти, визначені в додаткових угодах, що є невід'ємними додатками до договорів.

Фактичне отримання товару ТзОВ "Сварог Ойл" від ТзОВ "Талис плюс" в червні 2014 року підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів до договорів, що містяться в матеріалах справи.

Згідно актів приймання - передачі позивачу були виписані податкові накладні № 50, 52, 53 від 30.06.2014 року. Вказані податкові накладні належним чином оформлені та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони були складені.

Згідно умов поставки, що зазначена у договорах, товар поставлявся покупцю партіями протягом поточного місяця на умовах: EXV - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належить ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ними на підставі цивільно - правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

Між позивачем було підписано договір зберігання нафтопродуктів з ПАТ "Дніпронафтопродукт", згідно якого зберігач (ПАТ "Дніпронафтопродукт") зобов'язувався приймати і зберігати нафтопродукти та інші товарно - матеріальні цінності і передати їх позивачу на першу його вимогу.

Згідно листа ПАТ «Дніпронафтопродукт» № 10/1301/10/ю від 13.01.2014 року місцем зберігання нафтопродуктів є м. Клевань, вул. Мелещука, 8 та м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82.

Перевезення нафтопродуктів з місця зберігання до місця реалізації, а саме до АЗС на території м. Львова та Львівської області, відбувалося вантажоперевізником - ТзОВ "Форлана", з яким ТзОВ "Сварог Ойл" уклало договір перевезення вантажів автомобільним транспортом і надання транспортно - експедиційних послуг № 01/03/14/1 від 01.03.2014 року підтверджується належним чином оформленими товарно - транспортними накладними, долученими до матеріалів справи ( т. 2, а.с. 46-138) та копіями чеків про надходження пального в резервуари.

Як вбачається з матеріалів справи, описані вище обставини співпраці ТзОВ "Сварог Ойл" з ТзОВ "Талис Плюс" в червні 2014 року, тобто фактичний рух товарів від постачальника до кінцевого споживача на мережі АЗС, що орендовані ТзОВ "Сварог Ойл", повністю відображені в акті перевірки. Крім того, контролюючий орган перевірив і детально описав усі первинні документи, які підтверджують реальність операцій з поставки палива і, не вказав жодних зауважень до обсягу чи належності оформлення первинних документів.

Щодо оплати поставлених нафтопродуктів, то відповідно до додаткових угод до договорів поставки від 01.10.2014 року, оплата здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця до 30.06.2015 року, тобто строк оплати ще не настав.

Щодо правовідносин ТзОВ "Сварог Ойл" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" у травні, червні 2014 року.

З наявного в матеріалах справи договору № 32/14-П від 27.03.2014 року, укладеного між позивачем та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" на постачання газу вуглеводневого скрапленого марки СПБТ (а.с. 80 - том. 1) вбачається, що ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" (постачальник) зобов'язувався передати у власність ТзОВ "Сварог Ойл" (покупець), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ, одиниця виміру - метрична тонна.

Фактичне отримання товару ТзОВ "Сварог Ойл" від ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" в травні, червні 2014 року підтверджується видатковими накладними та актами приймання - передачі нафтопродуктів.

По факту виконаних робіт згідно актів приймання - передачі нафтопродуктів позивачу були виписані податкові накладні № 14 від 01.05.2014 року, № 58 від 30.06.2014 року, № 193 від 08.05.2014 року, № 495 від 20.05.2014 року та № 670 від 28.05.2014 року. Вказані податкові накладні належним чином оформлені та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони були складені.

Згідно даних договорів та умов поставки, газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ поставлявся безпосередньо на АЗС, орендовані ТзОВ "Сварог Ойл" на території м. Львова та Львівської області.

Вказані обставини співпраці позивача з ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" в травні, червні 2014 року, тобто фактичний рух газу вуглеводневого скрапленого марки СПБТ від постачальника до кінцевого споживача на мережі АЗС ТзОВ "Сварог Ойл" повністю відображені в акті перевірки. Жодних зауважень до обсягу та оформлення первинних документів не зафіксовано.

Факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача - роздрібна торгівля пальним - підтверджується долученими до матеріалів справи договорами оренди цілісного майнового комплексу, укладеними між позивачем та ЗАТ "Фірма "Львів - Петроль" та ТзОВ "Нарнія - Трейд".

Отже, реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" підтверджується всіма належним чином оформленими первинними документами, а саме договорами, актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, товарно-транспортними накладними тощо.

Щодо оплати поставлених нафтопродуктів, то відповідно до додаткових угод до договорів поставки від 25.08.2014 року та від 31.12.2014 року, оплата здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця до 31.12.2015 року, тобто строк оплати ще не настав.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПК України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно п. 2.4 даного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V ПК України.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно до п. 7.3. ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Перелік підстав, відповідно до яких платник податку не має права відносити відповідні суми до податкового кредиту наведено у п.198.6 ст. 198 ПК України, а, відтак, виходячи зі змісту п. 7.3. ст. 7 ПК України, перелік цих підстав є вичерпним.

Таким чином, відображення господарських операцій у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до їх реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 КАС України, передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем при визначенні податкового зобов'язання з податку на додану вартість дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 17.09.2014 року № 1035/13-50-22-11-06/37123341.

Реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" підтверджується всіма належним чином оформленими первинними документами.

Висновки відповідача про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" договорів не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Позивачем під час проведення перевірки було надано всі документи, які підтверджують реальність спірних господарських операцій. Так, факт здійснення господарських операцій, а саме факт купівлі нафтопродуктів у ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" підтверджується долученими до матеріалів справи договорами поставки нафтопродуктів, додатковими угодами, актами прийому - передачі, виписаними податковими накладними тощо. Жодних зауважень у податкового органу до наданих до перевірки документів не було, в акті відсутні будь-які факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін і спрямовані на ухилення від сплати податків.

Щодо твердження відповідача про непідтвердженість здійснення операцій з поставки нафтопродуктів від ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Барилит плюс" в зв'язку з тим, що ланцюг постачальників ТзОВ "Барилит плюс" та ТзОВ "Талис плюс" не веде до виробника - ПАТ "Укрнафта", то суд зазначає, що дослідженню в даній справі підлягають лише взаємовідносини позивача з його безпосереднім контрагентом, а отже, таке твердження не може бути підставою для визнання господарських операцій позивача безтоварними.

Також, суд при вирішенні даної адміністративної справи, бере до уваги лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, в якому зазначається, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи, якими відповідач мотивує висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства (відсутність контрагентів за місцезнаходженням, відсутність у них необхідних ресурсів для ведення господарської діяльності несплати ними податків до бюджету) є свідченнями порушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, але не є доказом недобросовісності позивача, даної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі № К/800/15892/13 від 26.02.2014 року.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративний суд України від 18.09.2013 року № К/9991/55382/12, зазначено, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. №3477-IV, практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) визнається самостійним джерелом права в Україні і є обов'язковою для застосування судами України

Вирішуючи податкові спори, Європейський суд застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., що була ратифікована Україною 17.07.1997 р. і набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - «Протокол № 1»), який гарантує право на повагу власності та передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому термін «майно» має автономне для Європейського Суду значення, яке не залежить від кваліфікації цього терміну у праві України, та у контексті податкових справ може включати правомірне очікування повернення надміру сплаченого податку, відшкодування податку на додану вартість або права на податкову пільгу, вирахування для цілей податку на додану вартість та податку на прибуток, оспорювання податкового зобов'язання тощо.

Так, у справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік), «Булвес АТ» проти Болгарії» (2009 рік) та «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Проаналізувавши справу «Інтерсплав» проти України», Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися «власністю» особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.

Зокрема, у висновку в справі «Булвес АТ» проти Болгарії» Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, «правомірне очікування» того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до «майна» у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).

Аналогічних висновків Європейський суд дійшов й у справі «"Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії».

Наведена вище судова практика дозволяє стверджувати, що відповідач неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки відповідачем не було встановлено та не було доведено:

- невиконання позивачем власних обов'язків (вимог законодавства України) щодо формування та документального підтвердження оспорюваних витрат;

- обов'язку та можливості для позивача забезпечити виконання вимог законодавства України своїми контрагентами;

- обізнаність позивача про невиконання контрагентами вимог законодавства;

- безпосередню (пряму) участь та / або поінформованість позивача у порушеннях третіх осіб та / або у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податків.

Щодо використання під час перевірки акта ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 24.07.2014 року № 2022/04-66-22-03/38361609 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Барилит плюс" під час здійснення господарських відносин з контрагентами за травень 2014 року", акта ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 22.07.2014 року № 750/04-62-22-03/38361596 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Талис плюс" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень 2014 року" та акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.06.2014 року № 1609/26-55-22-08/38544588 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року", суд зазначає, що податковий орган вправі проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків з метою отримання податкової інформації, однак, зустрічні звірки не є перевірками, а акти про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчують факт неможливості її проведення і не можуть мстити висновків стосовно документального підтвердження господарських відноси з платником податків і зборів, не підтверджують відносин, вид і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними тощо.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії рішень, що набрали законної сили, яким визнано протиправними дії органів податкової служби щодо проведення зустрічних перевірок ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум".

Даними рішеннями встановлено, що зустрічні звірки проводилися без достатніх для цього правових підстав, з порушенням порядку проведення та оформлення результатів.

Відтак, висновки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндохдів у Львівській області про те, що між позивачем та його контрагентами ТзОВ "Барилит плюс", ТзОВ "Талис плюс" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" було укладено безтоварні угоди, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення від 01.10.2014 року № 0002542211 та № 0002552211, що прийняті за результатами проведеної 17.09.2014 року позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ "Сварог Ойл".

Відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до ст. 123 ПК України.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а спірні податкові повідомлення - рішення - скасуванню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України 487, 20 грн. судового збору, сплаченого при подачі позову до суду.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 01.10.2014 року № 0002542211 та № 0002552211, прийняті Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог Ойл ", код ЄДРПОУ 37123341, що знаходиться за адресою: 79049, м. Львів, пр-т Червоної Калини, 62 А, 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 27.02.2015 року.

Суддя Потабенко В.А.