Постанова № 42882895, 18.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 лютого 2015 року письмове провадження № 826/20601/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» (надалі - позивач або ТОВ «Компанія «Мелагрейн») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2014 року № 0008042201.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Компанія «Мелагрейн» не порушувало вимог п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані відповідачу під час перевірки та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом.

У судове засідання 06.02.2015 року відповідач не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи суду не надходило. Письмових пояснень чи заперечень по суті спору суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене, керуючись ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ПФК «Восток Трейд» код за ЄДРПОУ 38961066 за період з 01.01.2014 року по 28.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 18.07.2014 року № 305/1-22-01/37147952, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 412 070,00 грн., в тому числі за січень 2014 року на суму 1 039 830,00 грн. та лютий 2014 року на суму 372 240,00 грн.

Такі висновки обґрунтовані з боку відповідача наступним.

За результатом аналізу наданих позивачем до перевірки первинних документів відповідачем було встановлено, що позивачем в перевіряємому періоді сформовано податковий кредит з податку на додану вартість від контрагента-постачальника ТОВ «ПФК «Восток Трейд» на загальну суму 1 412 070,00 грн., в тому числі за січень 2014 року на суму 1 039 830,00 грн. та лютий 2014 року на суму 372 240,00 грн.

При цьому, взаємовідносини позивача з ТОВ «ПФК «Восток Трейд» ґрунтувалися на договорі про надання комплексу послуг, пов'язаних з транспортним експедируванням від 25.12.2013 року № 2512/13-е, за умовами якого контрагент як Виконавець зобов'язувався за доручення позивача як Замовника, від його імені та в його інтересах надати комплекс послуг та виконати роботи, пов'язані з транспортно-експедиційними послугами, що здійснюються Замовником за своїми договірними зобов'язаннями. Також, Виконавець зобов'язується приймати участь, надавати допомогу та здійснювати всіляке сприяння при оформленні різного роду документів та у вирішенні Змовником питань, пов'язаних зі здійсненням останнім господарської діяльності та виконанням ним своїх договірних зобов'язань. Вартість та об'єм надання комплексу послуг та робіт, пов'язаних з транспортно-експедиторськими послугами та сума визначаються сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємними частинами Договору (копії додаткових угод № 1-5 наявні в матеріалах справи).

Згідно додаткових угод до Договору, Виконавець надавав комплексні послуги, пов'язані з транспортним експедируванням, зокрема: кукурудзи, пшениці, сої.

На підтвердження виконання умов зазначеного Договору, а також включення сум ПДВ, сплачених в рахунок оплати відповідних робіт/послуг, до складу податкового кредиту, позивачем подавалися відповідачу копії наступних первинних документів: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, платіжних доручень, картки рахунку 631 за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року.

На думку позивача, наведених первинних документів достатньо для підтвердження його права на отримання податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ПФК «Восток Трейд».

Проте, з акту ДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 22.04.2014 року № 66/12-36-22-03/10/38961066 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ПФК «Восток Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року», відповідачу стало відомо, що ТОВ «ПФК «Восток Трейд» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з реалізації товарів, робіт, послуг з контрагентами-покупцями, зокрема, по позивачу, за відповідний період у зв'язку з відсутністю реального факту надання послуг. Крім того, зазначеним актом також зафіксовано, що у ТОВ «ПФК «Восток Трейд» відсутні основні фонди, офісні та складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; підприємство має ознаки «фіктивності»; відсутні трудові ресурси для надання комплексу послуг та виконання робіт, пов'язаних транспортно-експедиційними послугами щодо супроводу 4276 вагонів протягом січня-лютого 2014 року включно на декількох залізничних станціях України.

Таким чином, фінансово-господарська діяльність ТОВ «ПФК «Восток Трейд» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ПФК «Восток Трейд» та контрагентами-покупцями є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку, що у зв'язку з відсутністю у ТОВ «ПФК «Восток Трейд» реальної можливості здійснення господарських операцій, між позивачем та ТОВ «ПФК «Восток Трейд» не встановлено надання робіт/послуг, а виписані контрагентом первинні документи, оформлені з порушенням ст.201 Податкового кодексу України.

В той же час, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ПФК «Восток Трейд», в основу висновків акту перевірки позивача від 18.07.2014 року № 305/1-22-01/37147952, відповідачем покладена інформація, зафіксована в акті ДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 22.04.2014 року № 66/12-36-22-03/10/38961066 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ПФК «Восток Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року».

Крім того, всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність надання контрагентом робіт/послуг, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими актом перевірки від 18.07.2014 року № 305/1-22-01/37147952, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04.08.2014 року № 0008042201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 412 070,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 706 035,00 грн.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, визначено у ст.198 Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні є документами, які є підставою для нарахування податкового кредиту підприємства.

Між тим, наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, зафіксовано в акті перевірки та вже зазначалося раніше, позивач мав договірні відносини з ТОВ «ПФК «Восток Трейд», на підтвердження реальності яких, позивачем надані належні первинні документи (у копіях), а саме: договір про надання комплексу послуг, пов'язаних з транспортним експедируванням та додаткові угоди до нього, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення, картка рахунку 631 за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року, а також документи використання наданих контрагентом послуг у власній господарській діяльності (взятих на себе зобов'язань по перевезенню кукурудзи, пшениці та сої замовникам за договорами шляхом залучення послуг контрагента), які дають можливість встановити зміст і обсяг наданих послуг (виконаних робіт), характеристики кількісних показників та ціновий вираз. Під час огляду та дослідження наведених первинних документів, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони містять всі обов'язкові реквізити, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентом.

Більше того, з сукупності поданих позивачем, в якості доказу реальності спірних господарських операцій, документів на кожну партію вагонів (карантинні сертифікати, ветеринарні свідоцтва, сертифікати якості, залізничні накладні, що містяться в додатках до адміністративної справи), виданих уповноваженими державними органами, дійсно вбачається реальність господарських операцій та виконання контрагентом взятих на себе зобов'язань за договором про надання комплексу послуг, пов'язаних з транспортним експедируванням.

Відповідачем же не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів.

При цьому, суд зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 18.07.2014 року № 305/1-22-01/37147952 податковим органом не надано належної оцінки первинним документам, наданих позивачем при перевірці та не зазначено жодних зауважень щодо їх повноти та змісту.

Зазначені в акті перевірки від 18.07.2014 року № 305/1-22-01/37147952 обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Крім того, відповідачем до суду не подано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

В ході розгляду даної справи судом також встановлено, що на момент здійснення відповідних господарських операцій, позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача та/або його контрагента не визнані в судовому порядку недійсними.

При цьому, суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ «ПФК «Восток Трейд».

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст.16 Кодексу, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту через недотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання - його контрагентом.

Однак, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвала ВАСУ від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

Крім того, відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення. Також не наданого судового рішення в порядку ст.234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

При цьому, жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Посилання відповідача на відсутність реального характеру правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, через неспроможність останнього до його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, є лише суб'єктивним припущенням податкового органу, оскільки відповідачем не доведено, яка саме кількість працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів, у тому числі, і складських приміщень, повинен мати контрагент для виконання передбачених договором зобов'язань (операцій), а тому такі посилання є необґрунтованими.

Також, відповідачем не спростовується факт наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій на момент виконання договору про надання комплексу послуг, пов'язаних з транспортним експедируванням та зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, відповідачем, всупереч положень ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було подано належних та допустимих доказів на обґрунтування власних доводів та/або доведення узгодженості дій позивача з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод чи обізнаності позивача з відповідними діями контрагента.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідачем, під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не була дана належна оцінка укладеному між позивачем та ТОВ «ПФК «Восток Трейд» договору про надання комплексу послуг, пов'язаних з транспортним експедируванням та складеним на підтвердження його виконання іншим первинним документам, а були лише прийняті до уваги результати аналізу даних ІБ «Податковий блок» щодо діяльності зазначеного контрагента.

Таким чином, на виконання вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПФК «Восток Трейд», за наслідками яких прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Окрім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПФК «Восток Трейд», з наступних підстав.

По-перше, відповідач не був замовником зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача, а тому отриманий ним акт про неможливість проведення такої зустрічної звірки не може бути належним доказом, оскільки отриманий всупереч діючому законодавству у неналежній формі. Зокрема, в порушення вимог Податкового кодексу України (п.73.5 ст.73), відповідачем прийнятий як доказ акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПФК «Восток Трейд», а не довідка.

По-друге, за правилами податкового законодавства, наведена в акті інформація підлягає перевірці належними та допустимими доказами, проте, як вбачається з тексту акту перевірки позивача, насправді, податкова інформація з акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПФК «Восток Трейд», фактично, переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з контрагентом.

Також, суд звертає увагу на закріплений статтею 61 Конституції України принцип індивідуалізації відповідальності, виходячи зі змісту якого, підприємство не несе відповідальності за свого контрагента та не позбавлене права на податковий кредит (формування валових витрат) у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту/валових витрат, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки позивача, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, внаслідок чого спірне податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.08.2014 року № 0008042201 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04.08.2014 року № 0008042201 з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.08.2014 року № 0008042201.

Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій