Рішення № 42882591, 17.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015Справа №910/1706/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія

«Довіра та Гарантія»

До Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

Про стягнення 10 376,40 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Капля А.С. - по дов. № б/н від 17.10.2015

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» 10 376,40 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 порушено провадження у справі № 910/1706/15-г та призначено її до розгляду на 17.02.2015.

Позивачем 13.02.2015 до відділу діловодства суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 10 376,40 грн.

Позивач в судовому засіданні 17.02.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 17.02.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 02.02.2015 не виконав.

Відповідачем 13.02.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання, в якому просить розглядати справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 17.02.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З постанови Оболонського районного суду м. Києва від 24.05.2013 у справі № 756/6669/13-г вбачається, що 04.05.2013 близько о 09 год. 20 хв. Журибеда С.М. знаходячись на вул. Новокостянтинівській, 2-А в м. Києві, керуючи автомобілем «ВАЗ» державний номер АА 2526 АН під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Шкода» державний номер АА 5957 НМ, що спричинило пошкодження вказаних транспортних засобів.

Даною постановою суду Журибеда С.М. визнано винною за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Шкода» державний номер АА 5957 НМ.

Пошкоджений автомобіль застрахований Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта» (страхувальник) у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» (страховик) на підставі договору страхування наземного транспорту № 401 0008545/2041 від 23.09.2010.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до звіту № 2013-05-04/003 від 23.05.2013 матеріальний збиток завданий власникові автомобіля «Шкода» державний номер АА 5957 НМ, в результаті пошкодження при ДТП з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 10 886,40 грн.

Звіт № 2013-05-04/003 від 23.05.2013 підписаний оцінщиками Новіцьким В.В., який має достатній фаховий рівень оцінювача, який у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтва, сертифікат та посвідчення (знаходяться в матеріалах справи).

На підставі договору добровільного страхування страховиком було складено страховий акт № 2013-05-04/003 від 15.08.2013, а також розраховано суму страхового відшкодування. Вказаним страховим актом визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 12 193,60 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

15.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта» (страхувальник) у Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» (страховик) складено акт про проведення заліку взаємних однорідних вимог, відповідно до якої проведено залік страхового відшкодування за страховим актом № 2013-05-04/003 від 15.08.2013 щодо пошкодженого автомобіля марки «Шкода» державний номер АА 5957 НМ в розмірі 12 139,60 грн.

Зважаючи на проведення зарахування між страхувальником та страховиком, зобов'язання страховика щодо сплати страхового відшкодування у розмірі 12 139,60 грн. є припиненим 15.08.2013.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до страховика перейшло в межах суми 12 139,60 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб «ВАЗ», державний номер АА 2526 АН, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю «Шкода» державний номер АА 5957 НМ, застрахована у Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/4004312.

Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи визначено в розмірі 510,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, страховик набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ», державний номер АА 2526 АН, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/4004312, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки «ВАЗ», державний номер АА 2526 АН, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Умовами полісу АВ/4004312 розмір франшизи встановлено, а тому страхове відшкодування підлягає зменшено на 510,00 грн.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

25.03.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» (страховиком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (позивачем) укладено договір про відступлення права вимоги № 2503, відповідно до умов якого страховик відступив позивачу право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих страхувальникам страховика по договорам страхування, в тому числі завданих страхувальнику за договором № 401 0008545/2041 від 23.09.2010 в розмірі 12 139,60 грн.

Позивач повідомив відповідача листом-повідомленням, який отриманий та зареєстрований останнім 16.04.2014, про відступлення права вимоги щодо страхового відшкодування збитків завданих страхувальнику (автомобіль АА 5957 НМ).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, страхове відшкодування відповідач має сплатити новому кредитору - позивачу.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

28.08.2012 Верховний Суд України за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України у справі № 23/279 від 06.12.2011 зазначив, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріального відшкодування.

Оскільки полісом № АВ/4004312 встановлено розмір франшизи, виплачене страхове відшкодування позивачем при зверненні з позовом зменшено на розмір франшизи, виходячи із розміру оціненої шкоди.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу «Шкода» державний номер АА 5957 НМ було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 10 376,40 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (м. Київ, вул. Кутузова, 13, код ЄДРПОУ 38750239) суму страхового відшкодування в розмірі 10 376 (десять тисяч триста сімдесят шість) грн. 40 коп., 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 24.02.2015.

СуддяВ.В.Сівакова