Ухвала суду № 42882351, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2015 р. м. Київ К/800/46133/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаКостяний О.С.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Транссинтез ХХІ»на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2013ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013у справі № 816/1653/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Транссинтез ХХІ»доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової службипровизнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссинтез ХХІ» звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2012 за № 0000431507.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд, оскільки вважає, що постанову суду першої та апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем подано до ДПІ у м. Полтаві податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2012 року від 20.07.2012 та уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року від 23.08.2012;

- 10.08.2012 відповідачем направлено на адресу позивача запит № 7703/10/15-210 щодо надання копій первинних документів, що підтверджують правомірність декларування платником податкового кредиту за періоди виникнення від'ємного значення, який отримано позивачем 05.09.2012;

- позивач не надав відповідь на зазначений запит, оскільки вважав відсутніми підстави для надання відповіді, з посиланням на те, що запит складено з порушенням вимог Податкового кодексу України;

- на підставі наказу ДПІ у м. Полтаві № 1586 від 29.08.2012 та направлення № 1340 від 30.08.2012 відповідачем здійснено заходи, спрямовані на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, однак, посадовою особою ТОВ «Транссинтез XXI» Подгорним В.І. відмовлено у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, в результаті чого складено акти відмови від допуску та відмови від його підписання за № 464/15-3, № 465/15-3 від 03.09.2012, які направлені відповідачем на адресу позивача, проте, повернуті відправнику відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання;

- відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Транссинтез XXI» за червень 2012 року, за результатами якої складено акт № 2681/15-3/35582400 від 06.09.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 та п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2012 року на 1 133 193 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000431507 від 25.09.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на 1 133 193 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 283 298,25 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, з врахуванням результатів камеральної перевірки та обставин відсутності документального підтвердження правомірності формування платником показників, задекларованих у податковій звітності за червень 2012 року та уточнюючого розрахунку за цей період, та беручи до уваги той факт, що при поданні позовної заяви платник податків не надав суду первинних документів, що зумовили виникнення спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо непідтвердження позивачем первинними документами задекларованого ним від'ємного значення по декларації з ПДВ за червень 2012 року. При цьому, суд апеляційної інстанції не прийняв подані позивачем до суду копії первинних документів в підтвердження формування від'ємного значення, оскільки зазначені документи не надавалися податковому органу до перевірки, а також позивачем не було обґрунтовано неможливості їх подачі до суду першої інстанції.

Однак, суд касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст вищенаведеного положення процесуального закону та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що предметом доказування у даній справі, зокрема, є обставини, які свідчать про наявність або відсутність у податкового органу підстав, з якими закон пов'язує можливість зменшити позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосувати штрафні санкції.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій слугував висновок акту камеральної перевірки щодо порушення позивача вимог п.198.6 ст.198 та п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пп. 75.1.1 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок проведення камеральної перевірки врегульовано статтею 76 Податкового кодексу України.

За змістом п.76.1, п.76.2 ст.76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Отже, предметом камеральної перевірки є дані, зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, який перевіряється.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, яким вмотивовано відмову в задоволенні позову платника податку, що позивач знехтував своїм правом надати до перевірки документи на підтвердження показників, відображених у податковій звітності, оскільки судами не встановлено наявності обов'язку платника податку на подання до податкового органу первинних документів на підтвердження задекларованих даних податкової звітності під час проведення камеральної перевірки.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зокрема, з врахуванням тієї обставини, що при поданні позовної заяви платник податків не надав суду первинних документів, що зумовили виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст.106 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Згідно ч.2 ст.66 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

З огляду на зміст наведених положень процесуального закону, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ненадання позивачем доказів (в даному випадку - первинних документів) при поданні позовної заяви до суду першої інстанції має своїм правовим наслідком розгляд питання щодо прийняття позовної заяви та не може слугувати беззаперечною підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссинтез ХХІ» задовольнити.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний