Ухвала суду № 42882021, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Київ К/800/61651/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Стародуба О.П.,

Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Правління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Головне управління) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати відповідачів визначити уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду (бажано за місцем її проживання перед виїздом з України) та дати вказівку поновити виплату пенсії за віком з 7 жовтня 2009 року за межі України, згідно з Конституцією України та чинним пенсійним законодавством.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління, що полягає у невжитті заходів по передачі управлінню Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова заяви ОСОБА_2 від 9 лютого 2014 року про поновлення виплати пенсії. Зобов'язано Головне управління направити управлінню Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова заяву ОСОБА_2 від 9 лютого 2014 року про поновлення виплати пенсії для розгляду по суті та прийняття відповідного рішення в порядку частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням права позивача на поновлення виплати пенсії з дня прийняття її заяви Пенсійним фондом України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, проживає на території Держави Ізраїль. До від'їзду в Ізраїль позивач мешкала у АДРЕСА_1 та отримувала пенсію в Московському районному відділі соціального забезпечення м. Харкова.

9 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії та визначення територіального органу ПФУ щодо розгляду заяви про поновлення виплати пенсії.

Листом від 20 лютого 2014 року за №2014/А-11 Пенсійний Фонд України направив лист позивача до Головного управління відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) за належністю.

За результатами розгляду заяви Головне управління надало відповідь від 28 березня 2014 року за №397/А-12 у якій зазначило, що підстави для відновлення виплати пенсії відсутні, оскільки позивач у 1999 році виїхала на постійне місце проживання за кордон, а Міжнародна Угода про соціальне забезпечення між Україною та Державою Ізраїль не ратифікована.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, а з ним погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Головне управління зобов'язано було направити заяву за належністю до компетентного органу для прийняття відповідного рішення по даному зверненню, а саме - вирішення витання відновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком, а не самостійно приймати рішення про відсутність підстав для відновлення виплати пенсії. Крім того, з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009, відсутні норми, які унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону №393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 2 статті 49 вказаного Закону встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, правильними є висновки судів про те, що всупереч положенням частини 1 статті 44 Закону №1058-IV, частини 3 статті 7 Закону №393/96-ВР Головне управління не направило заяву позивача до районного управління за останнім місцем проживання ОСОБА_2 в Україні (управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова) для розгляду та прийняття рішення в порядку, встановленому частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV.

Крім того, обґрунтованими є висновки судів про те, що Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, втратили чинність з 7 жовтня 2009 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді О.П. Стародуб

В.В. Тракало