Ухвала суду № 42881921, 11.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м. Київ К/9991/21228/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 по справі №2-а-8606/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТІК-АГРО» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТІК-АГРО» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011 №0000411800 та від 17.06.2011 №0000421800.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Західна міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області 19.03.2012 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.04.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Західна міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТІК-АГРО» з питань правомірності декларування валових витрат та податкового кредиту по правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» у вересні-грудні 2010 року та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ойл» в січні 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1-198.3 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту на загальну суму 2733138,00грн. за вересень 2010 року - січень 2011 року; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження сум податку на прибуток, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет за 9 місяців 2010 року на суму 745419,00грн., 2010 рік на суму 3346506,00грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган дійшов висновку, що угоди, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ойл» мають ознаки нікчемності, у постачальників відсутні по ланцюгу постачання необхідні умови для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, виробничих активів, основних засобів (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, тощо), а також відсутні належним чином оформлені документи, угоди поставки укладено без мети настання реальних наслідків.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Харкова складено акт від 31.05.2011 №967/18-013/24126065 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011 №0000411800, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 4071741,50грн., в тому числі основний платіж - 2733138,00грн. та штрафні санкції 1338603,50грн.; від 17.06.2011 №0000421800, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4183132,50грн., в тому числі основний платіж - 3346506,00грн. та штрафні санкції 836626,50грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем рахунками-фактурами, видатковим та податковими накладними, банківськими виписками.

Судами також встановлено, що придбаний у контрагентів товар (соняшникової олії та інших олій та продуктів їх перероблення) використовувався позивачем у власній господарській діяльності, контрагенти позивача на час здійснення операцій були зареєстровані належним чином в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій України.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ойл».

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011 №0000411800 та від 17.06.2011 №0000421800 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 по справі №2-а-8606/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв