Ухвала суду № 42878455, 24.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1552/13-ц 24.02.2015 24.02.2015 24.02.2015

Провадження №22ц/784/435/15 Головуюча в першій інстанції Васильченко Н.О.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання Свіщуку О.В.,

без участі сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу представника

ОСОБА_3 -

ОСОБА_4

на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_5 про забезпечення позову по справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_3, ОСОБА_6, Київського міського приватного нотаріуса - ОСОБА_7, ОСОБА_8

про визнання недійсним договору міни та визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

13 серпня 2013 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_3, ОСОБА_6, Київського міського приватного нотаріуса - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору міни та визнання права власності на земельну ділянку площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2013 року рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на земельну ділянку, припинення та визнання права власності відмовлено. Проте, на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року, 08 листопада 2012 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 8,28 га серії ЯК № 983322. 12 червня 2013 року право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано Київським міським приватним нотаріусом - ОСОБА_7 за ОСОБА_6 В подальшому, а саме 31 липня 2013 року, вказана земельна ділянка була відчужена за договором міни - ОСОБА_8

Посилаючись на вищезазначене та те, що ОСОБА_3 незаконно набув право власності на вказану земельну ділянку, позивач просив позов задовольнити.

Того ж числа представником ОСОБА_5 - ОСОБА_9 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту й оголошення заборони відчуження вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року накладено арешт на вищезазначену земельну ділянку та заборонено державному реєстратору проведення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить ухвалу суду скасувати. На думку апелянта, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Так, з виділених матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2013 року відкрито провадження по справі.

Згідно ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Виходячи з аналізу даної норми закону, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити. Зазначені дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву представника позивача про застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку площею 8,28 га, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду на випадок задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - постанова Пленуму ВСУ), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року припинено право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку та визнано за ОСОБА_3 право власності на цю ж земельну ділянку. Встановлено порядок виконання рішення суду шляхом заборони компетентним органам відмовляти у виготовлені нового державного акту на ім'я ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2013 року рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на земельну ділянку, припинення та визнання права власності відмовлено.

Тобто, між сторонами дійсно виник спір відносно вказаної земельної ділянки.

Проте, оскільки ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку, а в подальшому право власності неодноразово переходило до інших осіб, суд першої інстанції вірно та з дотриманням норм процесуального права задовольнив заяву про забезпечення позову.

Посилання в апеляційній скарзі на розгляд заяви про забезпечення позову у відсутності відповідача ОСОБА_3 є безпідставними.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Також не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з хворобою ОСОБА_3, так як вказана процесуальна дія суду першої інстанції не є предметом розгляду на даний час та може розглядатись судом незалежно від перегляду в апеляційному порядку ухвали про забезпечення позову (п. 9 постанови Пленуму ВСУ).

Доводи апеляційної скарги, що висновки суду в ухвалі не відповідають дійсним обставинам справи необґрунтовані та спростовуються виділеними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотримання вимог процесуального законодавства, є законною й обґрунтованою, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді