Постанова № 42864076, 10.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2015 рокусправа № 808/4472/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

третьої особи: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року

у справі № 808/4472/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

до Відділу державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Запорізької області

третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Запорізької області, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_1, в якому просило зобов'язати відповідача заборонити користування описаним та арештованим майном: TOYOTA LAND CRUISER 120 PRADO, номер шасі НОМЕР_3, д.н. НОМЕР_1, передати вказаний автомобіль, свідоцтво про його державну реєстрацію та ключі на відповідальне зберігання до його реалізації позивачу в особі Територіально відокремленого безбалансового відділення №10007/0265 філії ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України», вилучивши його з користування ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1, який є боржником позивача та на відповідальному зберіганні якого перебуває автомобіль НОМЕР_2, умисно порушує свої обов'язки та приховує вказаний автомобіль. Користування боржником ОСОБА_1 автомобілем в сільській місцевості значно знижує його вартість, до того ж при експлуатації автомобіля не здійснюється його страхування, внаслідок чого виникає ризик часткової або повної загибелі предмета застави. Також, позивач зазначає, що має необхідні умови для належного зберігання заставного майна (охоронювану стоянку), які дозволять максимально зберегти майно та його якісні показники для подальшої реалізації.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Зобов'язано відповідача заборонити користування описаним та арештованим майном Toyota Land Cruiser 120 Prado, № шасі НОМЕР_3, д.н. НОМЕР_1, передати вказаний автомобіль, свідоцтво про його державну реєстрацію та ключі на відповідальне зберігання до його реалізації позивачу в особі ТВБВ №10007/0265 філії - ЗОУ АТ «Державний ощадний банк України», вилучивши його з користування ОСОБА_1

Постанову суду мотивовано тим, що у позивача є підстави для зміни зберігача, оскільки ОСОБА_1 користується автомобілем у сільській місцевості, що значно зменшує його вартість. Також гр. ОСОБА_1 транспортний засіб не застрахований, внаслідок чого існує ризик часткової або повної загибелі предмета застави.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, третя особа ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (а.с. 83), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Третя особа вказує, що жодним доказами обставини, викладені в позовній заяві, не підтверджені та жодними його діями вартість автомобіля не знижена, що підтверджується висновками товарознавчої експертизи, проведеними тричі за останні два роки. Також, третя особа вказує, що питання страхування автомобіля не відноситься до предмету спору.

Представники сторін, третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи означені особи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 07.05.2007 між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Орджонікідзевське відділення №7717 м. Запоріжжя (надалі - Банк) та третьою особою ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) укладено кредитний договір №506, за умовами якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит в сумі 57425,00 доларів США строком на 84 місяці з терміном погашення кредиту не пізніше 07 травня 2014 року на купівлю автомобілю Тоуоtа Ргаdо. Цього ж дня, в якості забезпечення Позичальником виконання зобов'язань за кредитним договором між вищеозначеними сторонами укладено договір застави №506-эф, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 2455. Відповідно до укладеного договору застави придбаний автомобіль Тоуоtа Land Сruisеr 120 Ргаdо передано Банку в заставу.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань Позичальника за кредитним договором №506 від 07.05.2007, а сааме: несплатою відсотків за користування кредитом та тіла кредиту Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 29.03.2010 у справі №2-45/10, яке набрало законної сили 09.04.2010, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 362732,58 грн.

31.05.2010 Приазовським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист, який в червні 2010 року направлений на виконання до відділу державної виконавчої служби Приазовського районного управління юстиції Запорізької області (відповідачу у даній справі).

26.07.2010 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №20460605 та відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-45/10 від 31.05.2010, виданого Приазовським районним судом Запорізької області.

24.01.2011 державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, відповідно до якого заставний автомобіль марки Тоуоtа Land Сruisеr 120 Ргаdо передано на відповідальне зберігання боржнику - третій особі з наданням права користування автомобілем.

23.02.2011 відповідачем винесено постанову про залучення експерта, відповідно до якої експертом призначено суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3

У період з березня 2011 року по червень 2012 року суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 здійснено оцінку автомобілю марки Тоуоtа Land Сruisеr 120 Ргаdо, за останніми даними якої вартість автомобілю становить 211878,00 грн.

17.07.2012 відповідачем винесено постанову про рецензування звіту про оцінку майна та рецензентом звіту призначено ОСОБА_4

09.07.2012 позивач звернувся до відповідача із листом № 4/913 (отриманий відповідачем 19.07.2012) щодо заборони використання третьою особою описаного майна, зважаючи на порушення останнім обов'язків відповідального зберігача.

01.08.2012 відповідачем надав позивачу відповідь (лист № 4126/04), згідно якої питання заміни відповідального зберігача вищевказаного автомобілю буде вирішуватись у випадку відмови боржника у наданні автомобілю для проведення рецензування.

27.03.2013 позивач повторно звернувся до відповідача із завою №4/322/1178 про заміну відповідального зберігача та заборони користування арештованим автомобілем.

10.04.2013 листом № 1836/04 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для заміни відповідального зберігача у виконавчому провадженні з огляду на надання третьою особою автомобілю для огляду експерту для визначення ринкової вартості автомобілю.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Правовідносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України №606-XIV від 21.04.1999 «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону №606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону №606-XIV встановлені обов'язки і права державних виконавців. Зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження також має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Статтею 17 вищезазначеного Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.32 Закону №606-XIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно зі ст.52 Закону №606-XIV в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Відповідно до ст.57 вищевказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі

боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

За правилами ч.ч.1, 2 ст.59 Закону №606-XIV майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна (ч.5 ст.59 вказаного Закону).

Згідно п. 4.2.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802, у разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою державного виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. У постанові зазначаються причина передачі майна іншому зберігачу, прізвище, ім'я та по батькові зберігача, який здійснював зберігання майна, та прізвище, ім'я та по батькові нового зберігача. Постанова підписується державним виконавцем. У постанові робиться попередження новому зберігачеві майна при кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія акта опису та арешту майна.

Згідно п.4.2.7 вказаної Інструкції у разі необхідності (наявність інформації про псування майна тощо) державний виконавець до моменту передачі майна новому зберігачу може здійснити вихід за місцем зберігання майна для його огляду. У разі зміни кількісних чи якісних характеристик майна про це зазначається в постанові про призначення нового зберігача, при цьому державний виконавець готує подання (повідомлення) до правоохоронних органів щодо притягнення зберігача до кримінальної відповідальності.

Як встановлено вище, згідно акту опису і арешту майна від 24.01.2011 заставний автомобіль марки Тоуоtа Land Сruisеr 120 Ргаdо передано на відповідальне зберігання боржнику - ОСОБА_1, якому державним виконавцем надано право користуватись описаним майном.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо зміни відповідального зберігача заставного автомобіля, посилаючись при цьому на неналежне зберігання боржником (третьою особою) вказаного автомобілю, що може призвести до його знецінення.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів доходить висновку про недоведеність позивачем фактів неналежного зберігання третьою особою автомобіля марки Тоуоtа Land Сruisеr 120 Ргаdо. Більш того, з листа відповідача №1836/04 від 10.04.2013 вбачається, що під час перевірки зберігання майна боржника, що перебуває на його відповідальному зберіганні, встановлено його добрий стан, відсутність пошкодження майна, відсутність фактів його неналежного зберігання чи зменшення вартості майна внаслідок незаконних дій зберігача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з боку боржника - третьої особи відсутні дії, які б свідчили про наявність підстав, за яких державним виконавцем може бути здійснено заміну відповідального зберігача, зокрема, незаконні дії з заставним майном, що призводять або можуть призвести до пошкодження майна та (або) зменшення його вартості.

Отже відмовляючи позивачу в задоволенні заяви від 27.03.2013 №4/322/1178 про заміну відповідального зберігача та заборони користування арештованим автомобілем, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень, передбачених законом, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для зобов'язання відповідача в примусовому порядку прийняти рішення про заборону третій особі користуватися описаним та арештованим майном і передати це майно іншому зберігачу, тим більше, що відповідно до Закону № 606-XIV, наведеної вище Інструкції з організації примусового виконання рішень, прийняття рішення про передачу на зберігання майна іншому зберігачу є правом державного виконавця, входить до кола його повноважень.

Приймаючи до уваги, що виключно до повноважень державного виконавця у межах і формах, визначених законом України, належить, зокрема, вирішення питання прийняття зберігання описаного та арештованого майна, суд не може своїм рішенням зобов'язувати відповідача як суб'єкта владних повноважень приймати відповідне, конкретне, рішення, тобто вирішувати питання, яке віднесено до компетенції іншого органу держави.

Отже наведене вище свідчить, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи, невірно застосував норми права, що призвело до неправильного вирішення спору, що відповідно до ст.202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Стосовно підсудності даної справи, на що посилається третя особа в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, судам необхідно враховувати, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Частиною четвертою статті 82 Закону України №606-XIV встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У разі звернення особи зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу, така скарга підлягає розгляду судом згідно з частиною першою статті 383 Цивільного процесуального кодексу.

Зважаючи на той факт, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо здійснення заміни відповідального зберігача, тобто спірним є питання зберігання описаного та арештованого майна, а не дії (бездіяльність) відповідача з примусового виконання рішення суду №2-45/10 згідно виданого 31.05.2010 виконавчого листа, колегія суддів вважає, що даний спір вірно вирішений Запорізьким окружним адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції від 12.06.2013 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові, внаслідок чого апеляційна скарга третьої особи підлягає задоволенню частково.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі № 808/4472/13-а скасувати, прийняти нову постанову.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Л.М. Нагорна