Рішення № 42863307, 23.02.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015 р. Справа № 914/4501/14

За позовом: Публічного акціонерного товариства «ЛЬВІВЕЛЕКТРОМАШ», м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КІНЕМАТИКА», м. Львів,

Про стягнення 9 297,54 грн.

В судове засідання з'явились:

від позивача: Смердін Т.М. - представник

від відповідача: не з'явився

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Публічного акціонерного товариства «ЛЬВІВЕЛЕКТРОМАШ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІНЕМАТИКА» про стягнення 9 297,54 грн.

В судовому засіданні 23.02.2015 року судом оглянуто оригінали документів, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 23.02.2015 року позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Відповідач в судові засідання не з'явився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду, які направлялись йому рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, може бути розглянута за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 23.02.2015 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

01.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Львівелектомаш» (надалі Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІНЕМАТИКА» (надалі Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 59.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлові приміщення під офіс площею 36 кв.м., за адресою: 79040, м. Львів, вул. Городоцька, 355.

Згідно п. п. 5.1, 5.2 Договору, орендар зобов'язувався проводити оплату за оренду приміщення щомісячно до 10 числа поточного місяця, яка становила на момент підписання цього договору 1 620,00 грн.

Відповідно до умов договору, орендна плата не включає вартості комунальних послуг та компенсації за спожиту електроенергію яка здійснюється згідно показів лічильника за виставленими рахунками Орендодавця.

Однак, Орендар свої договірні зобов'язання виконав частково, заборгувавши 7 183,01 грн. - за оренду офісного приміщення, 1 286,06 грн. - за опалення та 360,10 грн. - за електроенергію.

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору оренди нежитлових приміщень № 59 становить 8 829,17 грн.

Крім цього, позивачем нарахована пеня, в сумі 468,37 грн., яку просить стягнути з відповідача.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди нежитлових приміщень № 59 позивач передав відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно загальною оренди нежитлових приміщень № 59.

Пунктами. 5.1, 5.2 Договору, передбачено, що орендар зобов'язувався проводити оплату за оренду приміщення щомісячно до 10 числа поточного місяця, яка становила на момент підписання цього договору 1 620,00 грн.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач не виконав, заборгувавши позивачу 7 183,01 грн. - за оренду офісного приміщення, 1 286,06 грн. - за опалення та 360,10 грн. - за електроенергію.

Таким чином станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору оренди нежитлових приміщень № 59 становить 7 183,01 грн. - за оренду офісного приміщення, 1 286,06 грн. - за опалення та 360,10 грн. - за електроенергію, яка підлягає до стягнення з відповідача.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня в розмірі 468,37 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи та вище викладеного, позивачем нарахована пеня в сумі 468,37 грн., розмір та стягнення якої не передбачене умовами договору, відповідно нарахована безпідставно і до стягнення не підлягає.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач в судове засідання доказів які б спростовували чи заперечували позовні вимоги суду не подав, а відтак суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІНЕМАТИКА» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, код ЄДРПОУ 38738394) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівелектомаш» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 355, код ЄДРПОУ 13800245) - 8829,17 грн. - основного боргу та 1 734,96 грн. - судового збору.

3. В частині стягнення 468,37 грн. пені - відмовити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.02.2015 року.

Суддя Березяк Н.Є.