Ухвала суду № 42863273, 19.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4171/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Косцової І.П., Стас Л.В.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю апелянта - Трусова А.С. та представника позивача - Міхно В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джерман-Автоцентр» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Джерман-Автоцентр» (далі - позивач, ТОВ «Джерман-Автоцентр») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Одеси) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 квітня 2014 року:

- №0001142204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 257 092,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 128 546,00 грн.;

- №0001132204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 272 664,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 60 356,00 грн.

В обґрунтування зазначено про помилковість висновку контролюючого органу про порушення товариством вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентом ПП «Діловий Партнер плюс» здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких, станом на час проведення позапланової виїзної документальної перевірки були наявні всі первинні документи.

Так, як підкреслив позивач, станом на час здійснення господарських операцій ПП «Діловий Партнер плюс» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, являлось платником податку на додану вартість, а тому наявність вироку щодо керівника ПП «Діловий Партнер плюс» не може бути негативним наслідком для позивача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року адміністративний позов задоволений в повному обсязі.

Суд, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 10 квітня 2014 року № 0001142204 та №0001132204.

В апеляційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Одеси ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права, помилковістю висновків суду та їх невідповідністю дійсним обставинам справи.

Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що операції з придбання позивачем послуг у ПП «Діловий партнер плюс» не мали реального характеру, оскільки досудовим слідством встановлено факт здійснення фіктивного підприємництва спрямованого на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

На підставі викладеного, апелянт просить прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що видами діяльності, якими займається ТОВ «Джерман-Автоцентр», є - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів та торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.

Також вказане підприємство є офіційним представником в Україні автомобільної компанії «Volkswagen AG» та для реалізації автомобілів цієї марки має визначену квоту витрат на здійснення реклами продукції, яка реалізується.

В межах передбачених цією квотою суми витрат на рекламу продукції ТОВ «Джерман-Автоцентр» було укладено договір надання послуг рекламного обслуговування №3 від 01 грудня 2011 року з ПП «Діловий партнер плюс».

При цьому, позивачем при укладанні договору було перевірено відомості щодо реєстрації ПП «Діловий партнер плюс» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, знаходження на податковому обліку в податкових органах та наявності свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Як вбачається з інформації про юридичну особу ПП «Діловий партнер плюс» існує з травня 2005 року і основним його видом діяльності є видання журналів і періодичних видань, а згідно Статуту, предметом діяльності підприємства є - рекламні послуги (т.2 а.с.8 об.)

01 грудня 2011 року між ТОВ «Джерман-Автоцентр» (замовник) та ПП «Діловий партнер плюс» (виконавець) був укладений Договір надання послуг рекламного обслуговування №3, за яким виконавець зобов'язується на свій ризик, своїми силами надати замовнику рекламні послуги: пошук об'єктів для розміщення рекламної продукції, адресні розсилки, підготовку матеріалів для розміщення рекламної продукції, розробку та виготовлення поліграфічної продукції, розміщення рекламної продукції на рекламних носіях, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (т.1 а.с.40-42).

Факт отримання товариством з обмеженою відповідальністю «Джерман-Автоцентр» у грудні 2011 року, січні-травні 2012 року рекламних послуг за зазначеним договором від підприємства-контрагента ПП «Діловий партнер плюс», а також здійснення розрахунків за отримані послуги підтверджуються належними чином оформленими та підписаними сторонами: податковими накладними, актами здачі-приймання послуг, маркетинговим звітом за 1 півріччя 2012 року, даними бухгалтерського обліку підприємства, платіжними дорученнями, рекламним каталогом продукції (автомобілів марки Volkswagen) та копіями зразків такої продукції (т.1 а.с.43-57, 117-216, т.2 а.с.36-38).

ДПІ у Київському районі м. Одеси в період із 12 березня 2014 року по 18 березня 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Джерман-Автоцентр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведенні господарських операцій з ПП «Діловий партнер плюс» (т.1 а.с.26-36).

За результатами перевірки 25 березня 2014 року складено акт №632/22-01/26054401 (надалі-Акт перевірки), у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог ст.ст.138,139,198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 272 664,00 грн. та податок на додану вартість в сумі 257 092,00 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, висновок про наявність порушення податкового законодавства з боку позивача у вигляді завищення останнім витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з підприємством-контрагентом ПП «Діловий партнер плюс», зроблено з огляду на наявність вироку Києво - Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2013 року у справі №369/9419/13-к, яким директора та засновника ПП «Діловий партнер плюс» ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_3 на прохання невстановлених слідством осіб за грошову винагороду перереєстрував підприємство ПП «Діловий партнер плюс» на своє ім'я, та фінансово-господарську діяльність особисто не вів.

Зазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про те, що господарські операції з надання рекламних послуг між ТОВ «Джерман-Автоцентр» та підприємством-контрагентом ПП «Діловий партнер плюс» не мають реального характеру та спрямовані на здійснення операцій з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, а тому, первинні документи не підтверджують фактичність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Діловий партнер плюс».

Крім того, на думку ДПІ у Київському районі м. Одеси податкові накладні ПП «Діловий партнер плюс» виписані не уповноваженою на те особою (т.2 а.с.23-26).

Враховуючи встановлені Актом перевірки обставини, ДПІ у Київському районі м. Одеси 10 квітня 2014 року прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0001142204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 257 092,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 128 546,00 грн.;

- №0001132204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 272 664,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 60 356,00 грн.

Скориставшись правом адміністративного оскарження позивач подав скаргу до Головного управління Міндоходів в Одеській області, за результатами розгляду якої, 16 травня 2014 року скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (т.1 а.с.82-88).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перевіркою контролюючого органу не встановлено факту безтоварності господарської операції з придбання позивачем послуг у вищезгаданого контрагента, тому зазначені обставини дали позивачу, передбачене податковим законодавством, право для формування податкового кредиту, внаслідок придбання вказаних послуг у відповідних податкових періодах.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Питання, пов'язані з формуванням позивачем податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, врегульовано ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з листом Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року №2379/12/13-12, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Колегія суддів вважає, що наявність вироку суду стосовно директора ПП «Діловий партнер плюс», яким його звинувачують у скоєнні фіктивного підприємництва не спростовує здійснення даним підприємством господарських операцій, виходячи з наступного.

Так, 18 жовтня 2011 року ОСОБА_3 провів державну реєстрацію змін до установчих документів ПП «Діловий партнер плюс».

Після перереєстрації підприємства на своє ім'я, 07 листопада 2011 року ОСОБА_3 видав довіреність на ім'я ОСОБА_5 відповідно до якої, уповноважив ОСОБА_5 представляти інтереси підприємства у відносинах з юридичними особами та громадянами з усіх питань, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства в рамках повноважень директора (т.2 а.с.2).

На підставі цієї довіреності ОСОБА_5 уклав 01 грудня 2011 року договір із ТОВ «Джерман-Автоцентр» про надання рекламних послуг, у подальшому здійснював виконання цього договору і підписував акти здачі - прийняття послуг.

Про те, що дані послуги були отримані позивачем і належним чином оформлені на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, свідчать акти ДПІ у Київському районі м. Одеси про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Джерман-Автоцентр» за період діяльності з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року та за період діяльності з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року (т.1 а.с.217-241).

Якщо проаналізувати матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, то можливо встановити, що в процесі його допиту в якості підозрюваного він надавав пояснення, які не відповідають даним фактичним обставинам даної справи.

Так, у своїх поясненнях (т.2 а.с.16-22) підозрюваний наполягав на тому, що 18 жовтня 2011 року він, перебуваючи у м. Києві по вул. Червоноармійської в офісному приміщенні приватного нотаріуса провів державну реєстрацію змін до установчих документів ПП «Діловий партнер плюс» та в АБ «Укргазбанк» підписав раніше підготовлені документи про відкриття поточного рахунку ПП «Діловий партнер плюс», більше ніяких дій щодо здійснення господарської діяльності він не здійснював.

Між тим, докази, які містяться в матеріалах даної справи свідчать про неправдивість пояснень ОСОБА_3

Так, ОСОБА_3 надавав доручення ОСОБА_5 на здійснення господарської діяльності від його імені.

Згідно Акту ДПІ у Київському районі м. Одеси (т.1 а.с.30), остання звітність ПП «Діловий партнер плюс» (декларація з ПДВ за січень 2013 року) надана підприємством до податкового органу - 19 лютого 2013 року, тобто підприємство до вказаного часу звітувало до податкової інспекції та сплачувало податки.

ОСОБА_3 підписував податкові накладні та банківські документи, тому що за статутними та установчими документами він був - підписантом.

Згідно матеріалів кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 почеркознавча експертиза за даною справою не проводилася, тому орган досудового слідства та суд не надали правову оцінку підписам ОСОБА_3 на податкових накладних, виданих на адресу ТОВ «Джерман-Автоцентр».

Представник ДПІ у Київському районі м. Одеси у суді апеляційної інстанції заявив, що контролюючими органами не перевірялися обставини того, чи були у ПП «Діловий партнер плюс» необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності щодо надання рекламних послуг і тому зазначені факти не були відображені в акті перевірки.

Із змісту вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України вбачається, що суд затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.

Суд бере до уваги, що у вироку, на який посилається податковий орган, не встановлено фіктивності жодної з господарських операцій між позивачем та ПП «Діловий партнер плюс», та жодного фіктивного правочину між ними, які є предметом дослідження в цій адміністративній справі. Зазначені обставини у кримінальному провадженні не розслідувалися і засудженої особі не інкримінувалися.

Вказаним вироком також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. При цьому суд враховує, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок.

Доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директор підприємства був номінальним керівником, податковим органом не надано та не доведено узгодженість дій підприємства і його контрагента, спрямованих виключно на штучне створення умов для виникнення податкової вигоди.

Також колегія суддів бажає зазначити, що визнання юридичної особи фіктивною, утворює підстави для припинення цієї юридичної особи.

Разом із тим, при наявності вироку суду про фіктивне підприємництво, контролюючий орган не здійснив дій щодо припинення даної юридичної особи.

Як вбачається з сайту «Інформаційно-ресурсний центр», ПП «Діловий партнер плюс» припинено 19 лютого 2013 року, у зв'язку з банкрутством.

Про те, що ПП «Діловий партнер плюс» ліквідований у зв'язку з банкрутством свідчить ухвала господарського суду Київської області від 06 лютого 2013 року згідно якої, затверджений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс приватного підприємства «Діловий партнер плюс» та ліквідовано ПП «Діловий партнер плюс» як юридичну особу у зв'язку з банкрутством.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового акту не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джерман-Автоцентр» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя І.П. Косцова

суддя Л.В. Стас

Повний текст ухвали складено 23.02.2015 року.