Рішення № 42862343, 19.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015Справа №910/26607/14За позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах

держави в особі Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг

військового призначення «Укрспецекспорт»

про стягнення 76 423,88 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від прокуратури Тимко В.В. - по посв.;

Від позивача Марченко І.І. - по дов.;

Від відповідача Шендріков Д.О. - по дов.;

Нетецький А.С. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» про стягнення 3% річних в сумі 64 155,21 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12 268,67 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Заступник військового прокурора Київського гарнізону зазначив, що Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» в порушення взятих на себе зобов'язань за договором комісії №225/4/123-08-3Р/USE-20.31-381 Д/К-08 від 14.11.2008р. (надалі - Договір) перерахувала Комітенту, яким за вказаним правочином виступило Міністерство оборони України за майно грошові кошти з затримкою, у зв'язку з чим останньому, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України було нараховано 3% річних та інфляційні втрати у зазначених вище розмірах.

Міністерство оборони України позовні вимоги підтримало у повному обсязі, та у поясненнях, що надійшли на адресу господарського суду міста Києва 12.02.2015р. вказало, в чому, на його думку, полягає необхідність захисту інтересів держави при розгляді справи №910/26607/14 саме військовою прокуратурою Київського гарнізону.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що за твердженнями останнього, у позовній заяві прокурором не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави, а також не надано обґрунтування необхідності їх захисту, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, за висновками суду, підстави для залишення позовної заяви з підстав, наведених Відповідачем по розглядуваній справі відсутні, з огляду на наступне.

За приписами ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно з п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Як зазначив Позивач, до державної власності в Україні належить загальнодержавна власність суб'єктом якої є держава в особі Верховної Ради України. Управління державним майном від імені народу здійснює Верховна Рада України, а також уповноважені нею державні органи, які здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Загальнодержавну власність складає також майно Міністерства оборони України.

Відповідно до вимог п.1 Декрету Кабінету Міністрів України №8 від 15.12.1992р., здійснення функцій щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, покладено на Міністерства, а згідно «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011р., Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Фінансування Збройних Сил України і фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, як це визначено ст.15 Закону України «Про Збройні Сили» та ст. 2 Закону України «Про оборону України».

Отже, за твердженнями прокуратури, пред'явлення даного позову в інтересах держави (органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах), Міністерства оборони України, викликано винятково захистом інтересів держави.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з розглядуваним позовом направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що Покупець не набув права власності на спецвироби, оскільки останні не були йому фактично поставлені (передані) у строк, визначений Договором, а тому стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.

При цьому, Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» заявила про застосування строку позовної давності.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2008р. між Міністерством оборони України (Комітент) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонер) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Комітент доручив Комісіонеру, а Комісіонер взяв на себе зобов'язання за комісійну плату від свого імені укласти та виконати на умовах, що не суперечить цього договору, в інтересах Комітента та за рахунок останнього, контракт з покупцем (надалі - Покупець) для реалізації на зовнішньому ринку на умовах FCA ДП МОУ «Конотопський АРЗ» (м. Конотоп), відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2000 року виробів (далі - Спецвироби) згідно із специфікацією Спецвиробів, які передаються Комітентом Комісіонеру для реалізації Покупцю (додаток №1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною).

Відповідно до п.2.1 Договору номенклатура, кількість та категорія Спецвиробів, що передаються для реалізації за цим договором, повинні відповідати Специфікації Спецвиробів, які передаються Комітентом Комісіонеру для реалізації Покупцю (п.2.1 Договору).

У додатку №1 (Специфікація) визначено найменування Спецвиробів, рік виготовлення, місце зберігання, залишкову вартість та сплановану ціну реалізації Специвробів, а саме:

- вертоліт Мі-24Р №3534624311098 без двигунів, 1983 року виготовлення, ДП МОУ «Конотопський АРЗ» (м. Конотоп), залишкова вартість специвробів 809 898,45 грн.;

- авіадвигун ТВ3-117В №7087852203119, 1982 року виготовлення ДП МОУ «Конотопський АРЗ» (м. Конотоп), залишкова вартість специвробів 26 154 грн.;

- авіадвигун ТВ3-117В №7087854303480, 1983 року виготовлення ДП МОУ «Конотопський АРЗ» (м. Конотоп), залишкова вартість специвробів 26 154 грн.

Спецвироби, що передаються за даним Договором, зберігають статус державного майна та належать до сфери управління Комітента до здійснення Комісіонером поставки за визначеними в п. 1.1 цього договору умовами і підписання між Комісіонером та Покупцем відповідного акту прийому-передачі Спецвиробів.

Момент переходу права власності на Спецвироби до Покупця не може бути визначено раніше перерахування Покупцем всього платежу за Спецвироби на рахунок Комісіонера (п.3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що загальна сума даного договору, за яким Комітентом передає для реалізації Комісіонеру Спецвироби, підтверджується додатком до договору, встановлюється сторонами у розмірі 862 206,45 грн., що еквівалентно 148 656,28 дол. США і включає залишкову вартість Спецвиробів (мінімальну вартість на умовах «франко-склад» згідно з відомістю визначення залишкової вартості військового майна (додаток №5 до цього договору).

У п.5.1 Договору визначено, що за виконання доручення за цим договором Комісіонер з коштів, що перераховані Покупцем, отримує комісійну плату в гривнях за курсом продажу валютних надходжень на міжбанківському валютному ринку України згідно із пунктом 1.4 цього договору у розмірі 4,64% (у тому числі ПДВ) від загальної суми коштів, фактично отриманої Комісіонером від Покупця за реалізовані Спецвироби за домовленістю сторін.

Моментом відрахування (нарахування) комісійної плати є дата перерахування Комісіонером Комітенту коштів, що належать останньому.

Згідно з п.5.5 Договору кошти, які отримані Комісіонером за реалізовані Покупцю Спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених сум, понесених Комісіонером при організації реалізації Покупцю Спецвиробів за даним договором (у розмірах, погоджених з Комітентом) протягом п'яти банківських днів з дати зарахування коштів на рахунок Комісіонера перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок Комітента у Державному казначействі України, зазначений у розділі 16 цього договору, з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні «Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором».

Дату зарахування коштів на рахунок Комісіонера, дату продажу валютних надходжень і курс, за яким здійснено їх продаж, Комісіонер підтверджує відповідними довідками з банку.

У випадках, коли від Покупця на рахунок Комісіонера надходить попередня оплата за Спецвироби, кошти, які підлягають перерахуванню на рахунок Комітента, Комісіонер перераховує протягом п'яти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі Спецвиробів від Комісіонера до Покупця.

Відповідно до п.12.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2009р.

Додатковою угодою №1 від 29.04.2009р. сторонами п.12.1 було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.12.2009р.».

Додатковою угодою №2 від 11.04.2009р. сторонами п.12.1 було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.06.2010р.».

Додатковою угодою №3 від 13.06.2010р. сторони домовились внести зміни в п.12.1 Договору, у редакції п.1 додаткової угоди №2, замінивши строк його дії до 31.12.2010р.

Додатковою угодою №4 від 30.12.2010р. сторонами п.12.1 було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.03.2011р.».

Додатковою угодою №5 від 23.03.2011р. сторонами п.12.1 було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2011р.».

За свою правовою природою, укладений між сторонами правочин є договором комісії, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.1011-1028 Цивільного кодексу України.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 ст.1013 Цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Відповідач зазначив, що на виконання доручення Міністерства оборони України, останній уклав зовнішьоекономічний контракт на продажу Спецвиробів Закритому акціонерному товариству «Aviavilta» & Ко» (Литовська Республіка) на умовах поставки FCA м. Конотоп, Державне підприємство «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» згідно «Інотермс 2000».

Як слідує з матеріалів справи, 15.03.2011р. згідно акту прийому-передачі Спецвиробів Комісіонер передав, а Покупець прийняв Спецвироби, загальною вартістю 162 035,35 дол. США.

При цьому, Заступник військового прокурора Київського гарнізону зазначив, що Відповідач перерахував грошові кошти на рахунок Комітента у Державному казначействі України лише в грудні 2012 року, тобто з порушенням строків, встановлених положеннями п.5.5 Договору, стало і підставою для звернення до суду з розглядуваним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України слід відмовити. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось у п.3.2 визначено, що Спецвироби, що передаються за даним Договором, зберігають статус державного майна та належать до сфери управління Комітента до здійснення Комісіонером поставки за визначеними в п. 1.1 цього договору умовами і підписання між Комісіонером та Покупцем відповідного акту прийому-передачі Спецвиробів.

Водночас, п.5.5 вказаного правочину визначає, що кошти, які отримані Комісіонером за реалізовані Покупцю Спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених сум, понесених Комісіонером при організації реалізації Покупцю Спецвиробів за даним договором (у розмірах, погоджених з Комітентом) протягом п'яти банківських днів з дати зарахування коштів на рахунок Комісіонера перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок Комітента у Державному казначействі України, зазначений у розділі 16 цього договору, з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні «Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором».

Таким чином, умовами Договору визначено, що для перерахування Відповідачем коштів Позивачу передує наявність двох подій, а саме: 1) отримання Відповідачем коштів від Покупця, 2) здійснення Відповідачем поставки Спецвиробів Покупця із підписанням між Відповідачем та Покупцем відповідного акту прийому-передачі Спецвиробів.

Як зазначив Відповідач, протягом грудня 2010 року останнім було отримано від Покупця грошові кошти загальною сумою 162 035 дол. США.

15.03.2011р. згідно акту прийому-передачі Спецвиробів Комісіонер передав, а Покупець прийняв Спецвироби, загальною вартістю 162 035,35 дол. США.

09.03.2011р. відносно Голови правління підприємства Покупця Аудрюса Легетавічуса (громадянина Литовської Республіки) було порушено кримінальну справу.

Водночас, з наявних в матеріалах справи документів слідує, що 30.03.2011р. слідчим в особливо важких справах було винесено постанову про приєднання спірних Спецвиробів в якості речових доказів до матеріалів кримінальної справи №50-5979 та їх передачу на відповідальне зберігання директору Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».

Пунктом 6.5 Договору визначено, що прийом-передачі Спецвиробів від Комітента до Комісіонера (за кількість та номенклатурою) здійснюється уповноваженими представниками сторін у пункті, визначеному умовами передачі відповідно до п.3.1 даного договору з оформленням акту прийому-передачі Спецвиробів від Комітента до Комісіонера (зразок акту наведено у додатку №3 до цього договору).

У встановленому порядку укладений акт прийому-передачі Спецвиробів від Комітента до Комісіонера, є підтвердженням повного виконання Комітентом зобов'язань за даним договором, в частині, що стосується передачі Спецвиробів Комісіонеру для їх безпосередньої реалізації Покупцю, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами (п.6.6 Договору).

Наразі, господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі Спецвиробів від Комітента до Комісіонера, що за умовами вказаного вище правочину є підтвердженням повного виконання Комітентом зобов'язань за даним договором.

Як вже зазначалось, 15.03.2011р. згідно акту прийому-передачі Спецвиробів Комісіонер передав, а Покупець прийняв Спецвироби, загальною вартістю 162 035,35 дол. США.

Проте, даний акт приймання-передачі не свідчить про набуття Покупцем права власності на Спецвироби, виходячи з того, що спірні Спецвироби фактично не були передані Покупцю, а залишились на території Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», як речові докази у кримінальній справі.

30.03.2011р. Відповідачем було отримано лист Покупця про те, що Спецвироби йому поставлені не були.

21.06.2011р. Відповідачем було надіслано Голові Служби безпеки України лист №USE-20.1-9317 щодо незаконності постанов про порушення кримінальної справи №50-5979 проти голови правління підприємства Покупця Аудрюса Легетавічуса (громадянина Литовської Республіки) та накладення арешту на Спецвироби.

15.07.2011р. Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» було надіслано Міністерству оборони України (Позивачу) лист №USE-20.1-10736 з проханням вжити відповідних заходів для забезпечення виконання ним свого обов'язку з фактичної передачі майна, що є предметом Договору.

15.07.2011р. Відповідачем було надіслано Генеральному прокурору України скаргу №USE-20.1-10735 на дії посадових осіб при порушенні кримінальної справи №50-5979 проти Голови правління підприємства Покупця.

В свою чергу, 09.08.2011р. Відповідачем було отримано лист-відповідь від 05.08.2011р. №220/4658 про те, що ним було направлено лист Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» з вимогою виконати умови договору щодо передачі Спецвиробів.

13.07.2012р. Генеральна прокуратура України листом №14/1-240вих-12 повідомила Посольство Литовської Республіки в Україні про те, що рішення про порушення кримінальної справи №50-5979 прийняті з порушенням законодавства України. Вказаним листом також повідомлено про те, що 09.07.2012р. було винесено постанову про закриття вказаної вище кримінальної справи проти голови правління підприємства.

Тобто, починаючи з 30.03.2011р. по 09.07.2012р. спірні Спецвироби були речовими доказами у кримінальній справі №50-5979 та знаходились на зберіганні у Державному підприємстві «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».

Як вже зазначалось у п.3.2 Договору визначено, що Спецвироби, що передаються за даним Договором, зберігають статус державного майна та належать до сфери управління Комітента до здійснення Комісіонером поставки за визначеними в п. 1.1 цього договору умовами і підписання між Комісіонером та Покупцем відповідного акту прийому-передачі Спецвиробів.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Спецвироби за актом прийому-передачі від 13.12.2012р. були передані Відповідачем Покупцю - 13.12.2012р.

Тобто, саме 13.12.2012р. Покупець набув право власності на Спецвироби.

Згідно ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, Прокурором та Позивачем належними та допустимими доказами не доведено отримання Покупцем, відповідно до акту прийому-передачі Спецвиробів, а рівно і набуття останнім права власності на вказані вироби до 13.12.2012р.

Як вже зазначалось, Заступником військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України заявлено вимоги про стягнення про стягнення 3% річних в сумі 64 155,21 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12 268,67 грн. нарахованих за період з 23.03.2011р. до 28.01.2013р.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, за висновками суду, визначений Договором строк виконання Відповідачем його обов'язку з перерахування (передачі) отриманих від Покупця грошових коштів Позивачу почав спливати з 14.12.2012р.

Відтак, у Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» зобов'язання з перераховування Позивачу грошових коштів в строк до 22.03.2011р., як про це зазначає прокурор у позовній заяві, з урахуванням встановлених у ході судового розгляду обставин справи, відсутні.

За таких обставин, враховуючи наведе вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» про стягнення 3% річних в сумі 64 155,21 грн. та інфляційних втрат в розмірі 12 268,67 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, господарський суд заяву Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення «Укрспецекспорт» про застосування строку позовної давності не розглядає, оскільки судом встановлені самостійні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, та позовні вимоги прокурора не задоволені, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір не відшкодовується та не стягується в Державний бюджет України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.02.2015р.

Суддя І.І. Борисенко