Постанова № 42861805, 23.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2015 року 09:44 № 826/19310/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2014 року № 0000091701, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2014 року № 0000091701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 19.01.2015 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки акта ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.11.2014 року № 152/26-50-17-01-2733103338, складеного за результатами проведення позапланової документальної невиїзної перевірки з питання правомірності формування ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при господарських взаємовідносинах з Підприємством «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ», а саме: в частині заниження податкового кредиту з податку, сформованого на підставі податкової накладної, виписаної зазначеним контрагентом згідно договору від 07.07.2014 року № 07/07/2014/315/01, документально і нормативно не підтверджуються. Натомість, за твердженнями позивача, в останнього наявні всі необхідні та належним чином оформлені первинні документи на підтвердження реальності зазначеного правочину, а також факту використання результатів даних фінансово-господарських операцій в підприємницькій діяльності. В свою чергу, висновки контролюючого органу про фіктивність зазначених правочинів ґрунтуються виключно на неналежних документальних доказах, а саме: висновках довідки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.11.2014 року № 1013/26-58-22-01/25387738 про результати проведення зустрічної звірки Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ», та жодним чином не спростовують реальність господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з Підприємством «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ». З огляду на вищенаведене, позивачем зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 28.11.2014 року № 0000091701 є незаконним та відповідно підлягає скасуванню.

19.01.2015 року у судове засідання з'явилися представники сторін.

Представник позивача у вказаному судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

У даному судовому засіданні судом своєю протокольною ухвалою у відповідності до здійснено заміну відповідача у даній справі «Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві» на - «Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві».

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, прийнятим у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень у зв'язку з виявленими під час перевірки позивача порушеннями вимог податкового законодавства.

Суд у судовому засіданні 19.01.2015 року на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході судового розгляду було встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно норм пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 27.10.2014 року № 2766/17-01, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питання правомірності формування ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при господарських взаємовідносинах з Підприємством «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» (ідентифікаційний код 25387738) за липень 2014 року, за результатами якої складений Акт від 04.11.2014 року № 152/26-50-17-01-2733103338 (надалі - акт перевірки).

У тексті акта перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, містяться висновки контролюючого органу про завищення позивачем в порушення норм п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податкового кредиту за липень 2014 року на суму податку на додану вартість 7 118,80 грн. Епізод даного податкового правопорушення відповідач пов'язує з фактом неправомірного віднесення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту за липень 2014 року суми податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості робіт, що були придбані у Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ», що має ознаки фіктивності.

Згідно наданих позивачем у відповідь на письмовий запит ДПІ від 22.09.2014 року № 1667/26-50-17-04 первинних документів (перелік яких наведений на стор. 9 акта перевірки), показників податкової декларації ФОП ОСОБА_1 з ПДВ за звітний період липень 2014 року та іншої податкової інформації перевіряючим встановлено, що протягом перевіряємого періоду останній перебував на спрощеній системі оподаткування та здійснював підприємницьку діяльність з виготовлення рекламної продукції (стенди, банери, вивіски) та спеціалізовану діяльність.

Зокрема, на замовлення ТОВ «Укрбуд Девелопмент» ФОП ОСОБА_1 здійснив виготовлення банерів в кількості 65 шт. з подальшим їх монтажем. Для виконання зазначених робіт перевіряємий підприємець залучив субпідрядну організацію - Підприємство «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ», згідно договору від 07.07.2014 року № 07/07/2014/315/01, загальна вартість робіт складала 42 712,80 грн. На виконання умов цього договору від 07.07.2014 року Підприємство «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» виписало на адресу ФОП ОСОБА_1 податкову накладну від 18.07.2014 року № 175 на суму 42 172,80 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 118,80 грн.). Сума ПДВ по такій податковій накладній були включені позивачем до податкового кредиту за липень 2014 року в повному обсязі та відображені у податковій звітності з ПДВ за цей звітний (податковий) період.

Разом з тим під час проведення документальної перевірки позивача перевіряючий надав перевагу висновками та обставинам, зафіксованим в довідці ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.11.2014 року № 1013/26-58-22-01/25387738 про результати зустрічної звірки Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» (ідентифікаційний код 25387738) щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року. Відповідно до цієї довідки від 03.11.2014 року № 1013/26-58-22-01/25387738, встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу та постачання товарів (робіт, послуг) у названого підприємства в розумінні норм ст. 22, ст. 138, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, ст. 185, п. 201.4, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, дані висновки, викладені у довідці, були зумовлені відмовою директора підприємства Чечуна О.М. надати первинні документи за період господарської діяльності липень 2014 року на запит податкової інспекції та отримання податкової інформації від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

На підставі вищевикладеного, працівник ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві дійшов висновку про відсутність у ФОП ОСОБА_1 правових підстав для формування податкового кредиту в сумі 7 118,80 грн. на підставі податкової накладної від 18.07.2014 року № 175, що виписана Підприємством «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ».

За результатами проведеної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 перевіряючий встановив заниження позивачем податку додану вартість за липень 2014 року в сумі 7 118,80 грн.

28.11.2014 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення (форми «Р») за № 0000091701, яким визначило ФОП ОСОБА_1 до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 678,50 грн., в т.ч. 7 119,00 грн. за основним платежем, 3 559,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглянувши справу по суті, суд виходить з наступного.

У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962, (який набрав чинності 01.03.2014 року та був чинний станом на момент існування спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому вказаними нормами ПК України не встановлено обов'язкових умов та порядку формування податкового кредиту окремо для суб'єктів господарської діяльності - фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому як наслідок застосовуються вищенаведені загальні норми Кодексу.

Також, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 наголошується на тому, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що зазначено в іншому листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011року № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що в липні 2014 року ФОП ОСОБА_1 замовив і придбав у Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» на підставі письмового договору від 07.07.2014 року № 07/07/2014/315/01 монтажні роботи та поліграфічні послуги (друк банерів, друк на плівці та пластику). Конкретний перелік і вартість замовлених робіт і послуг визначений сторонами в Додатку № 1 до вказаного Договору.

На підтвердження фактів виконання вказаним контрагентом робіт (надання послуг) на користь ФОП ОСОБА_1 та проведення розрахунків за такі виконані роботи (надані послуги) позивач надав до суду копії наступних документів: рахунку на оплату від 17.07.2014 року № 1965 на суму 42 712,80 грн.; акта надання послуг від 31.07.2014 року № 3105 на суму 42 712,80 грн. (з ПДВ); податкової накладної від 18.07.2014 року № 175 на суму 42 712,80 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 118,70 грн.); платіжного доручення від 18.07.2014 року № 150 і виписки ПАТ КБ «Правекс-Банк» (МФО 380838) за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, згідно яких ФОП ОСОБА_1 перераховані кошти на користь Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» в сумі 42 712,80 грн.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999року № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. Натомість, відповідач не надав суду жодних документальних доказів, які б свідчили про те, що надані позивачем до матеріалів судової справи первинні документи були сфальсифіковані, а достовірність наведених в таких документах відомостей про господарські операції не спростував.

При цьому, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вказаних спірних правочинів, зокрема, того, що Підприємство «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а, відтак, суд приходить до висновку, що наявна в матеріалах справи копія податкової накладної від 18.07.2014 року № 175, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряємий період, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірних правочинів. Так, безпосередньо в тексті акта перевірка позивача наведені відомості про наявні у Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» протягом спірного періоді орендовані офісні та складські приміщення, зареєстровану кількість працівників та інформацію види наданих послуг (виконаних робіт) (з них у т.ч. рекламні послуги, продаж промислових товарів).

Більш того, за даними листа ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.11.2014 року № 25387/10/26-58-22-01-10, адресованого директору Підприємства «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» Чечуну О.М., в результаті розгляду заперечень підприємства до довідки від 03.11.2014 року № 1013/26-58-22-01/25387738 висновки такої довідки були викладені в новій редакції, а саме: про підтвердження зустрічною звіркою реальності здійснення господарських операцій та розрахунків з платниками податків за липень 2014 року, з відображенням підприємством в податковій звітності результатів таких господарських операцій (копія цього листа податкової інспекції наявна в матеріалах справи). При цьому, зі сторони відповідача жодних заперечень щодо достовірності інформації, наведеній в листі ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.11.2014 року № 25387/10/26-58-22-01-10, в суді заявлено не було.

Додатково на підтвердження використання результатів спірних робіт і послуг у своїй підприємницькій діяльності позивач надав суду копії первинних документів по взаємовідносинам із контрагентами-замовниками ТОВ «Укрбуд Девелдопмент» (роботи з виготовлення та монтажу банерів згідно договору від 10.07.2014 року № 10/07/2014/01), ТОВ «Комплекс Інженерінг» (демонтаж старих та монтаж нових інформаційних наліпок на АЗС), ТОВ «Люксвен» і ТОВ «Е С У» (поліграфічна продукція рекламного характеру). За результатами огляду та аналізу змісту таких документів судом вбачається наявність взаємозв'язку між витратами ФОП ОСОБА_1 на придбання монтажних робіт і поліграфічних послуг та здійсненням ним господарської діяльності (діяльність рекламних агентств, спеціалізована діяльність з дизайну).

У відповідності до п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 04.11.2014 року № 152/26-50-17-01-2733103338 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

З тексту Акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як ФОП ОСОБА_1, так і його контрагентом (за даними податкової звітності), сум податків за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та суб'єктом господарської діяльності Підприємством «Інвасервіс» ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договору від 07.07.2014 року і первинних документів до нього неуповноваженими на те особами.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення ФОП ОСОБА_1 або посадовим особам його контрагента, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних угод, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень не довів правомірності виключення зі складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 за звітний (податковий) період липень 2014 року суму податку на додану вартість у розмірі 7 118,80 грн.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28.11.2014 року № 0000091701.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, адреса: 03191, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 182,70 грн. (ста вісімдесяти двох грн. 70 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код: 39468461, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок