Ухвала суду № 42861423, 19.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Київ К/800/62571/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лессор груп" до Національного банку України про визнання незаконним та нечинним нормативного акту в частині (скасування пункту інструкції),-

в с т а н о в и л а :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2014 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лессор груп" задоволено. Визнано незаконним та нечинним абзац 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України №368 від 28.08.2001, відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

28 січня 2015 року до суду надійшла заява публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про приєднання до касаційної скарги Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.217 КАС України, особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.

Враховуючи, що вказану заяву подано з дотриманням вимог ст.217 КАС України, колегія суддів вбачає за доцільне здійснювати розгляд касаційної скарги Національного банку України з урахуванням вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2014 у справі №761/10104/13-ц ТОВ "Лессор груп" було залучено до участі у справі в якості відповідача, як власника житлового будинку, який знаходиться за адресою: 01001, м.Київ, провулок Шевченка Тараса, 16 та внесений до статутного капіталу товариства його учасником - Компанією «Бенбері Есетс С.А.».

Вимоги у вказаній справі мотивовано тим, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03.04.2013 по справі № 6-4449Ісв12 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2012 по справі № 22-4289/12 встановлено незаконність укладення Договору купівлі-продажу жилого будинку від 18 серпня 2008 року на тій підставі, що продаж будинку здійснено інсайдеру на більш сприятливих для нього умовах, за ціною, що є значно нижчою від ринкової ціни цього будинку.

При цьому, судами застосовано положення абз.5 п.1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001, відповідно до якого більш сприятливими умовами визнається продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вказали, що абз.5 п.1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001 суперечить ч.3 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ч.2 ст.56 Закону України «Про Національний банк України», а тому підлягає визнанню незаконним та нечинним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Так, Постановою від 28 серпня 2001 року № 368 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні», яку було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 р. за N841/6032, відповідно до вимог Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками Правлінням Національного банку України було затверджено Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

Відповідно до розділу І зазначеної інструкції, Національний банк України установив порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками.

Розділом VІ зазначеної Інструкції було визначено нормативи кредитного ризику.

Пунктом 1.1 глави 1 встановлено вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків та визначено, що до активних операцій, що пов'язані з кредитним ризиком, належать операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

У пункті 1.14 вищезазначеної глави визначено, що угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, що укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.

При цьому, в оскаржуваному акті наведено конкретизацію більш сприятливих умов, а в абзаці п'ятому зазначено, що більш сприятливими умовами визнаються, зокрема, продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру.

Згідно з ч.2 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», для цілей цього Закону пов'язаними особами є: керівники банку; власники істотної участі в банку; близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2; афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Значення терміну більш сприятливі умови розкривається у ч.3 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або га таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Питання укладення угод банків з пов'язаними особами (інсайдерами) врегульовані також і оскаржуваною інструкцією.

Згідно п.1.9 розділу VI оскаржуваної інструкції, термін «пов'язані особи» є тотожним терміну «інсайдери».

При цьому, перелік більш сприятливих умов в п.1.4 оскаржуваної інструкції є ширшим за перелік більш сприятливих умов, наведений в ч.3 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якій відсутня така умова як продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу не інсайдеру (абз.5 п.1.4 розідлу VI Оскаржуваної інструкції).

Статтею 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (п. 4 ст. 7) та здійснює банківське регулювання та нагляд (п.7ст.7);

При цьому відповідно визначень, наведених у статті 1 вищезазначеного Закону, банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Правління Національного банку приймає рішення, зокрема, щодо про встановлення економічних нормативів для банків; про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків. (ст. 15)

Таким чином до компетенції відповідача віднесено регулювання певного кола питань діяльності банків, зокрема, встановлення економічних нормативів, порядку формування резервів, відповідачу надано право здійснення регулювання загальних принципів банківської діяльності.

Відповідно до визначення, наведеного в Законі України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Як вірно враховано судами, Національний банк України уповноважений здійснювати регулювання не діяльності банків, як юридичних осіб, а діяльність юридичних осіб з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Регулювання іншої діяльності банків може відбуватися у випадках конкретно визначених Законом, згідно з загальними правилами частини 2 статті 19 Конституції України.

Оскільки статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та в інших законах відсутня вказівка про можливість розширення переліку більш сприятливих умов Національним банком України, а тому даний перелік, наведений в ч.3 ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слід вважати вичерпним.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повідомив, що застосування абзацу 5 пункту 1.14 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України №368 від 28.08.2001 не перевірялося Національним банком України з 2001 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: