Ухвала суду № 42861344, 10.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року м. Київ К/800/43104/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (надалі - позивач, Підприємство), звернулось до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (надалі - відповідач, Управління), в якому просило стягнути на користь Підприємства з відповідача заборгованість в розмірі 519218 грн. 90 коп.;

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено: стягнуто з Управління на користь Підприємства заборгованість у розмірі 519 218 грн. 90 коп.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийнявши нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що протягом 2012 року Управління виконало свої зобов'язання, виплативши 2434726, 10 грн. Підприємству, а решта суми (519218,90 грн.) не було виплачено, оскільки Управління не отримало на свій рахунок грошові кошти в даному розмірі з відповідного бюджету на проведення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Позивач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що в діях Управління вбачається порушення статей 629, 651 Цивільного кодексу України, за якими договір є обов'язковим для виконання сторонами і його зміна допускається лише за згодою сторін. А тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 січня 2012 року між позивачем і відповідачем укладено договір ПР/ДР/-312345/РЮдч/21/02-24/2 (надалі - Договір) . Відповідно до Договору Підприємство надає послуги з пільгового проїзду окремим категоріям громадян, які мають пільги на проїзд, а Управління проводить компенсацію пільгового проїзду, за перевезення у приміському сполученні, окремих пільгових категорій громадян на залізничному транспорті загального користування за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, відповідно до яких збільшувалась загальна сума договору, а саме: додатковою угодою № 1 від 30 листопада 2012 загальна сума визначено 2403945 грн., додатковою угодою №2 від 24 квітня 2012 року - 2 953945 грн.

Відповідно до пункту 4.1. Договору позивач зобов'язався надавати послуги окремим категоріям громадян, які мають право на пільговий проїзд у приміському сполученні відповідно до затверджених норм законодавства. Щомісячно до 4-го числа місяця, наступного за звітним, надавати Управлінню дані про нараховані суми за надані послуги та підписувати акт звірянь.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що Управління зобов'язується здійснювати розрахунки, в межах виділених асигнувань, із Підприємством на підставі отриманих від них щомісячних розрахунків щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги. Також Управління зобов'язується складати акти звіряння розрахунків за надані послуги,в межах виділених асигнувань (статтія 48 Бюджетного Кодексу).

Відповідно до акту звіряння розрахунків у відповідача існує заборгованість перед позивачем з відшкодування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у сумі 519218 грн. 90 коп.

Позивач звернувся із позовною заявою до суду для стягнення даної заборгованості.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що відсутність бюджетного асигнування Управління не є підставою для звільнення його від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою особі органу виконавчої влади, а будь-який договір, незалежно від його правової природи, повинен виконуватись.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 9 Закону України N 273/96-ВР від 4 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.

Пунктом 10 цього Порядку встановлено, що залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України (ГК України), зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону та іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання відповідно до вимог ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України) до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Згідно зі ст. 102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті „б" пункту 4 частини першої ст. 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Таким чином, вступаючи в договірні правовідносини, відповідач діяв з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання відповідної державної програми, спрямованої на захист інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, а також з метою реалізації владних повноважень розпорядника бюджетних коштів.

Враховуючи, що Управління не провело розрахунки за пільгові перевезення окремих категорій громадян, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідач зобов'язаний у відповідності відшкодувати понесені Підприємством збитки за перевезення пільгових категорій громадян.

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.