Постанова № 42861065, 17.02.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/16174/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхоа компанія "Інгосстрах" на постановувід 26.11.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/16174/14 господарського суду м. Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхоа компанія "Інгосстрах" до Приватного акціонерного товариства "Просто - страхування"простягнення 18 920,00 грн. В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 р. ПАТ "СК "Інгосстрах" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Просто - страхування" про стягнення в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 18 920,00 грн., посилаючись на приписи статей 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, норми Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вказуючи на здійснення позивачем страхової виплати страхувальнику, внаслідок чого у позивача виникло право вимоги потерпілої особи на повернення коштів.

У позовній заяві позивач також просив, у випадку використання відповідачем свого права, передбаченого частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, визнати порушене право ПАТ "СК "Інгосстрах" таким, що підлягає захисту відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України у зв'язку із перериванням позовної давності, а також визнати поважними причини пропуску позивачем позовної давності, вказуючи на те, що позивач фактично був позбавлений права дізнатися про винну у скоєнні 20.09.2010 р. ДТП особу, про що позивачу стало відомо лише із судового рішення у справі № 390/2863/13-ц (що вбачається з мотивувальної частини рішення від 30.01.2014 р.), а відтак, строк позовної давності навіть якщо і був пропущений позивачем, то це відбулось з поважних причин (суд не надав інформацію про розгляд справи про адміністративне правопорушення), у зв'язку з чим ПАТ "СК "Інгосстрах" вважало, що його порушене право у будь - якому разі підлягає захисту в порядку частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України.

ПАТ "Просто - страхування" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні внаслідок спливу позовної давності, звернувши також увагу на те, що в межах справи № 390/2863/13-ц, на яку посилався позивач, рішенням суду від 30.01.2014 р. ПАТ "СК "Інгосстрах" було відмовлено у позові також з підстав спливу позовної давності, а позивач звертаючись до господарського суду з даною позовною заявою 05.08.2014 р. не обґрунтував поважність причин неподання позову протягом 8 місяців з моменту прийняття районним судом рішення від 30.01.2014 р. у справі № 390/2863/13-ц. Крім того, відповідач наголосив на тому, що Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.12.2013 р., зазначено, що відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.10.2014 р. (суддя Полякова К.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, зокрема, що звернення позивача до суду з позовом до винної у спричиненні ДТП особи у межах цивільної справи № 390/2863/13-ц, у якій останньому відмовлено з підстав спливу трирічного строку від дня виплати страхового відшкодування, не є перериванням позовної давності в розумінні статті 264 Цивільного кодексу України.

За апеляційною скаргою ПАТ "СК "Інгосстрах" Київський апеляційний господарський суд (судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Федорук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 26.11.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "СК "Інгосстрах" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги невідповідністю висновків судів щодо застосування приписів статті 264 Цивільного кодексу України стосовно переривання позовної давності у зв'язку з розглядом районним судом справи № 390/2863/13-ц.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 26.11.2007 р. ЗАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (правонаступником якого є ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") (страховик) та Швиденком А. А. (страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту №КGK0АЕ00000009, за умовами якого об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Daewoo", реєстраційний номер ВА0591АІ. Вигодонабувачем є ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до пункту 4.2. договору від 26.11.2007 р., страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати платежі та виконувати інші умови правил страхування.

Згідно з умовами договору страхування страховим випадком є пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 20.09.2010 по вулиці Короленка в місті Кіровограді сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Daewoo" з реєстраційним номером ВА0591АІ, власником якого є Швиденко А.А., та транспортним засобом ВАЗ-21120 з реєстраційним номером ВА2318АІ, власником якого є Коваленко М.Г.

21.09.2010 р. страхувальник звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, про що зазначено у страховому акті №И-7322 від 04.11.2010р.

Для визначення розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, ПАТ "СК "Інгосстрах" замовлено складання звіту про оцінку транспортного засобу "Daewoo" з реєстраційним номером ВА0591АІ, відповідно до якого (звіт № 040/2 від 10.10.2010 р. про оцінку зазначеного транспортного засобу) вартість матеріального збитку становить 19 070,00 грн.

ПАТ "СК "Інгосстрах" складено страховий акт №И-7322 від 04.11.2010 р. із визначенням суми страхового відшкодування у розмірі 18 920,00 грн., яка виплачена страхувальнику в повному обсязі відповідно до платіжного доручення № 2686 від 08.11.2010 р. (а.с. 16-17, 19).

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 38 вказаного Закону передбачене право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такий випадок встановлено статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що внаслідок настання страхового випадку за договором страхування № КGK0АЕ00000009 від 26.11.2007 р., позивачем перераховано суму страхового відшкодування, відповідно до листа вигодонабувача № 6868085 від 04.11.2010 р., на рахунок ЗАТ "Страхові відшкодування Інгосстрах", що підтверджується платіжним дорученням № 2686 від 08.11.2010 (а.с. 19).

Таким чином, як встановлено судами, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги відшкодування збитків в порядку регресу до особи, відповідальної за завдані збитки транспортному засобу "Daewoo" з реєстраційним номером ВА0591АІ.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2014 р. у справі №390/2863/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.03.2014 р., у задоволенні позову ПАТ "СК "Інгосстрах" до Коваленка М.Г., якого було визнано винним у вчиненні ДТП, відмовлено, з підстав пропуску позивачем строку для звернення з таким позовом до суду та поданням позову до неналежного відповідача.

04.08.2014 р. ПАТ "СК "Інгосстрах" звернулось до господарського суду м. Києва з вимогою про стягнення з ПАТ "Просто - страхування" в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 18 920,00 грн., вказуючи на поважність причин пропуску позовної давності та наявності підстав, передбачених статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області за фактом звернення ПАТ "СК "Інгосстарх" до винної у спричиненні ДТП особи - Коваленка М.Г., 19.12.2013 р. відкрито провадження у справі № 390/2863/13-ц. При цьому, позовна заява ПАТ "СК "Інгосстрах" була подана до райсуду 03.12.2013 р. (а.с. 53).

Отже, на момент звернення до суду, трирічний строк позовної давності вже був пропущений, що стало підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ "СК "Інгосстарх" до Коваленка М.Г., що вбачається зі змісту рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2014 у справі № 390/2863/13-ц, як й зазначено у цьому судовому рішенні про те, що позовну заяву пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки цивільно-правова відповідальність Коваленка М.Г. застрахована ПАТ "Просто-страхування".

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач у даній справі, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Проте, виходячи з того, що підставою для відмови ПАТ "СК "Інгосстарх" рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30.01.2014 у справі № 390/2863/13-ц став сплив трирічного строку позовної давності, суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов правомірного висновку, що стаття 264 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню у даному випадку.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду у справі № 390/2863/13-ц прийнято 30.01.2014 р. та залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.03.2014 р., в той час, як позов ПАТ "СК "Інгосстрах" до господарського суду останнім подано тільки 04.08.2014 р., згідно штампу суду на позовні заяві (а.с. 55-58, 2-7).

Крім того, здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції правомірно не взято до уваги доводи позивач, в обґрунтування поважності причин пропуску ним строку позовної давності, про його необізнаність щодо страхової компанії, яка здійснила страхування цивільно-правової відповідальності винної у спричиненні ДТП особи, до моменту звернення із позовом до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області, оскільки ПАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" не доведено, що з 08.11.2010 р. по 03.12.2013 р. позивач не мав змоги самостійно дізнатися про те, що цивільно-правова відповідальність винної у спричиненні ДТП особи застрахована у ПАТ "Просто-страхування" шляхом направлення запитів про відомості, пов'язані із страховим випадком до правоохоронних органів, медичних закладів, банків та інших підприємств, зокрема, до Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає рішення та постанову у даній справі такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими такими, що не відповідають приписам чинного законодавства та такими, що спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р. у справі № 910/16174/14 та рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач