Рішення № 42850019, 19.02.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22045/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Бурлай О.Б.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника третьої особи - Поліщука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права власності на об'єкти нерухомості та зобов'язання звільнити садовий будинок і земельну ділянку, -

у с т а н о в и в :

20.08.2014 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права власності на об'єкти нерухомості та зобов'язання звільнити садовий будинок і земельну ділянку. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивачка є членом садівничого товариства "Золотий Ренет" та власником земельної ділянки АДРЕСА_3 і власником садового будинку АДРЕСА_3. У належному позивачці будинку з осені 2008 року тимчасово стала проживати сім'я дочки позивачки: ОСОБА_4, її чоловік ОСОБА_3 та їхні діти - дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивачка зазначає, що у її доньки - відповідачки у справі, на праві власності є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1. В зазначеній квартирі крім дочки зареєстровані та мають постійне місце проживання її діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Зять позивачки - ОСОБА_3 зареєстрований та має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4. Також позивачка зазначає, що родині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належить трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2. Позивачка вказує, що з 2009 року між нею та відповідачами по справі почались постійні сварки щодо користування будинком АДРЕСА_3, гаражем, земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3. За твердженням позивача, відповідачі стали створювати для неї неможливі умови для спільного з ними проживання, провокують скандали, конфлікти, ображають позивачку, висловлюють в її адресу нецензурні слова, застосовують до позивачки фізичну силу, погрожують вбивством, а також погрожують спалити садовий будинок в разі їхнього виселення з зазначеного будинку. Позивачка зазначає, що зокрема відповідач - ОСОБА_3 перешкоджає їй користуватися належною позивачці побутовою технікою та телевізором. Під час приготування позивачкою їжі, викидає пательню, каструлі і продукти та разом з відповідачкою - ОСОБА_4 перешкоджають позивачці у користуванні гаражем та земельною ділянкою. Позивачка вказує, що страждає на серцево-судинні захворювання, гіпертонією ІІ ступеню і стан її здоров'я після скандалів різко погіршується. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка зазначає, що неодноразово зверталась до Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві, викликала міліцію в період скандалів, а 05.04.2014 року ОСОБА_3 спричинив їй тілесні ушкодження, внаслідок чого вона була доставлена до лікарні, де перебувала на стаціонарному лікуванні з 05.04. по 14.04.2014 року. Також у зв'язку із погіршенням стану здоров'я після вчинення відповідачами фізичного та психологічного насилля до позивачки, вона вимушена була неодноразово викликати швидку медичну допомогу. Так, позивачка стверджує, що на підставі її заяв до Дніпровського РУ ГУМВС України в М.Києві від 05.04.2014 р., від 16.05.2014 р., від 17.07.2014 р. слідчим відділом Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві розпочато кримінальне провадження №12014100040004085 та №12041000400009087 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 125 КК України. На підтвердження викладених обставин позивачка посилається на наявність: довідки старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Воронюк Е.М. від 05.06.2014 р. №18/Л-1875; довідки старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в М.Києві Воронюк Е.М. від 17.07.2014 р. б/н; повідомлення дільничних інспекторів Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві про реєстрацію кримінальних правопорушень в Журналі під №14993 від 05.04.2014 р. та під №34008 від 18.07.2014 р.; заяви гр. ОСОБА_1 на ім'я начальника Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві від 02.06.2014 р., від 04.08.2014 р.; довідки міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги №4838 від 18.07.2014 р.; довідки міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги №4839 від 18.07.2014 р.; виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 14.04.2014 р.; талонів виклику Київської міської станції швидкої медичної допомоги від 30.04.2014 р., від 18.07.2014 р. 30.04.2014 р. позивачка направила цінними листами із повідомленням письмові заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення їх разом із дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 з будинку АДРЕСА_3 до 01 червня 2014 року. Вищезазначені поштові відправлення були отримані відповідачами 15.05.2014 р. Позивачка вказує, що її вимог щодо виселення з належного позивачці на праві приватної власності садового будинку відповідачі ігнорують, продовжують створювати їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном. Так, за твердженням позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 систематично порушують правила співжиття, яке має вираз у вчиненні фізичного та психічного насильства відносно позивачки, чинять їй перешкоди у користуванні рухомим та нерухомим майном. Посилаючись на положення ст.ст. 15, 16, 317, 321, 386, 391, ЦК України, позивачка просить зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із дітьми ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити садовий будинок АДРЕСА_3 з надвірними будівлями та земельну ділянку АДРЕСА_3, та не чинити позивачці перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном - садовим будинком АДРЕСА_3 з надвірними будівлями та земельною ділянкою АДРЕСА_3.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що у позовній заяві викладена правда, відповідачі до теперішнього часу чинять їй перешкоди у користуванні власністю, а їх діти, на думку позивачки, взагалі не мають жодних прав на належний їй будинок. Позивачка зазначає, що не може проживати з відповідачами, оскільки вони навіть не дають можливості заїхати та виїхати з двору. Чинити перешкоди відповідачі почали з 2009 року та створюють неможливі умови для проживання. Позивачка зазначила, що поселила відповідачів у свій будинок добровільно, на тимчасове проживання у літній період і спочатку думала, що всі зможуть жити разом, але цього не сталось.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що з огляду на належність нерухомого майна на праві приватної власності позивачці, вона має право на усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов'язання відповідачів звільнити будинок і земельну ділянку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав з підстав викладених у письмових запереченнях, які приєднано до матеріалів справи, просить відмовити у задоволенні позову та додатково пояснив суду, що він зі своєю дружиною не створюють позивачці будь-яких перешкод і спочатку позивачка дуже добре ставилась до нього та навіть матеріально підтримувала їх сім'ю. Однак в середині 2013 року у позивачки з'явився чоловік і з цього часу вона стала намагатись виселити відповідача та його сім'ю з будинку. Відповідач зазначає, що конфліктів про які говорить позивачка не було, а конфліктні ситуації намагається створити сама позивачка, щоб виселити сім'ю відповідача. Відповідач вважає все це спланованим сценарієм виселення, однак в силу положень ст. 156 ЖК УРСР зробити цього неможливо. Також відповідач посилається на те, що ні один свідок не був особисто присутній при конфліктах і цього в своїх показах не сказали, а про конфлікти їм відомо лише зі слів позивачки. По всім зверненням позивачки до правоохоронних органів не встановлено, що в чомусь було порушення її прав, або вчинено правопорушення відносно позивачки. Всі довідки лікарні стосуються її хвороби на гіпертонію, а не лікування будь-яких гематом, тож твердження позивачки про те, що до неї застосувалась фізична сила є, на думку відповідача, безпідставними. Відповідач зазначає, що його сім'я разом з відповідачкою були однією родиною і в силу положень ст.ст. 116, 156, 157 ЖК УРСР їх не може бути виселено, а загалом на будинок та земельну ділянку позивачки відповідач та його родина не претендують і ніяким чином не оспорюють її право власності на нерухоме майно.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених її чоловіком - ОСОБА_3 та додатково пояснила суду, що на даний час діти навчаються поблизу їх місця проживання та у разі їх виселення родині не буде де проживати, оскільки іншого придатного для проживання помешкання сім'я не має.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що дивною та безпрецедентною взагалі є ситуація, коли мати намагається виселити свою доньку та рідних онуків. Представник просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що служба завжди виступає на боці дітей і оскільки діти проживають у будинку та недалеко від нього навчаються, а доказів того, що у дітей є інше придатне для проживання помешкання суду не надано, тож відповідно до ст. 13 СК України та ст. 3 Конвенції ООН з прав дитини, це буде звуженням їх житлових прав. Також представник зазначив, що оскільки дітей немає куди виселити, це буде породженням безпритульності ще й в зимовий період, а на даний час всі притулки переповнені переселенцями зі сходу України.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 суду показала, що позивачка у справі є її матір'ю, а відповідачка рідною сестрою. Батьки дали їй та відповідачці належну освіту та виховання, подарували по квартирі, а собі побудували будинок. Відповідачі проживали в Італії, де сестра завагітніла, але відповідач покинув її, тож сестрі довелось жити в Італії у рідної тітки. Свідок вказує, що її сестра - відповідачка у справі, навіть в своєму щоденнику писала про те, як відповідач ненавидить позивачку. Коли сестра повернулась з Італії вона стала проживати у батьків, а відповідач навідував їх та ображав і навіть кілька разів вдарив покійного батька. У будівництві та ремонті будинку відповідачі участі не приймали. Після смерті батька відповідач ОСОБА_3 став проживати разом з позивачкою та своєю сім'єю у будинку батьків, при цьому ображав та принижував свою дружину і не дозволяв дітям свідка приїздити в будинок. Також свідок зазначила, що відповідач погрожував позивачці, що він юрист і залишить її ні з чим, що вона в цьому помешканні ніхто. Свідок вказує, що у відповідачів є машини та квартири, а жити спокійно разом з позивачкою вони не можуть. Сама свідок жодних вимог щодо будинку і земельної ділянки не має.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду показав, що знає відповідачів впродовж останніх чотирьох років і товаришує із ними, у зв'язку із чим познайомився з мамою відповідачки ОСОБА_4 - позивачкою у справі. Свідок зазначив, що особисто при ньому жодних конфліктів не було, а з середини 2013 року у родині почались якісь непорозуміння. Одного разу позивачка приїхала додому і одразу почала кричати щоб забрали машину на що її попрохали поставити машину не у дворі, а в гаражі. Вона стала кричати і одразу з'явився наряд міліції. Останнім часом, за свідченнями свідка, позивачка приїжджаючи додому одразу починає всіх виганяти та без будь-якого приводу викликає співробітників міліції.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показав, що протягом десяти років товаришує з відповідачами. Приблизно з кінця 2013 року між сторонами стали траплятись незрозумілі з'ясування відносин в які особисто свідок не втручався. Свідок ніколи не чув щоб відповідач погрожував позивачці і в родині протягом тривалого часу все було добре, а потім все різко змінилось і позивачка стала погано відноситись до відповідачів та постійно викликати міліцію. Конфлікт з автомобілем дійсно був, але за твердженням свідка, цей конфлікт розпочала саме позивачка. Свідок вказує, що особисто він завжди мав добрі стосунки з позивачкою і вони залишаються добрими і до цього часу. Свідок також вказав, що був свідком пари конфліктів і при них відповідач ОСОБА_3 був завжди спокійним, а нервувала саме позивачка.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду показала, що вона є дальньою родичкою позивачки. Позивачка завжди багато допомагала відповідачам і перший час вони всі жили дружно, а потім стали виникати конфлікти. Свідок зазначає, що одного разу позивачка привезла її у свій будинок, а відповідачка ОСОБА_4 стала питати навіщо вона приїхала, адже вони її не запрошували. На вказане свідок відповіла, що приїхала на запрошення позивачки. За твердженням свідка покійний чоловік позивачки розповідав їй про те, що між ними та відповідачами відбуваються конфлікти, а також про те, що в цих конфліктах йому навіть вибили зуби. Особисто при свідку конфліктів не відбувалось, але про наявність конфліктів свідку відомо зі слів родичів.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показала, що позивачка є її тіткою, а відповідачка ОСОБА_4 двоюрідною сестрою. Свідок зазначила, що коли позивачка запрошує її в гості, відповідачка ОСОБА_4 телефонує та просить не приїжджати, а коли свідок приїжджає, то відповідачі з нею не розмовляють і лише кажуть, що знову припхалися. Також свідок зазначила, що нещодавно спілкувалась з другом відповідача і той сам повідомив, що чув як ОСОБА_3 висловлюється на адресу позивачки нецензурними словами. Особисто при свідку ОСОБА_3 позивачці не погрожував, однак при інших він це робить.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 суду показала, що вона є казначеєм садового товариства, збирає членські взноси, а також кошти за електроенергію. З 2007 року в будинку стала проживати відповідачка ОСОБА_4, а у 2008 році з'явився відповідач ОСОБА_3 З 2008 року кошти по членським взносам та за електроенергію свідок брала у ОСОБА_4, оскільки позивачка сказала, що відповідачам слід навчатись сплачувати самим. Спочатку родина проживала добре та дружно, а потім почались конфлікти. Особисто у свідка добрі відносини зі всіма сторонами у справі. 05.04.2014 року свідок була присутня при конфлікті, почула як позивачка кричить та побачила, як вона викидувала речі ОСОБА_3, а в цей час ОСОБА_3 спілкувався зі свідком та був абсолютно спокійним. Коли позивачка взяла нову партію речей щоб викинути, ОСОБА_3 потягнув за них і позивачка упала та стала кричати, що ОСОБА_3 її вдарив. ОСОБА_3 сів в машину та поїхав. ОСОБА_4 в цьому конфлікті участі не приймала. Свідок стверджує, що позивачка просила її не ходити в міліцію і не бути свідком та навіть пропонувала чобітки за те, щоб свідок не ходила до суду. Також свідок стверджує, що голова садового товариства казав їй не ходити в суд, оскільки у позивачки є впливові люди і суд вона все одно виграє.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 суду показала, що вона є подругою позивачки більше 20 років. ОСОБА_4 була улюбленою донькою та отримувала освіту за рахунок позивачки, стосунки були добрі, а потім між позивачкою та відповідачами почались якісь конфлікти, таке враження, що це дім відповідачів, вони живуть як господарі, а позивачка лише в гостях. Спілкування між сторонами вже не таке як було раніше і зіпсувались відносини між позивачкою та її онуками. Влітку позивачка подзвонила свідку та розповідала, що її побили. Позивачка сама будувала будинок, а тепер не хазяйка в своєму помешканні, в будинку живуть три собаки, при тому, що позивачка собак боїться. Онуків старшої доньки відповідачі в будинок не пускають. Коли свідок знаходиться в будинку, то конфліктів не буває, оскільки ОСОБА_3 розумний, але коли позивачка їй дзвонила, то казала, що її побили. Атмосфера в родині гнітюча у зв'язку із чим свідок часто у будинку позивачки не буває, але оскільки свідок є сусідкою, то чує крики через паркан.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 суду показав, що є товаришем ОСОБА_3 і бачив один конфлікт, що стався між сторонами, коли знаходився у будинку позивачки. Позивачка просила прибрати машину, а відповідач ОСОБА_3 відмовився та запропонував поставити машину позивачки у гаражі, а не в дворі, після чого позивачка розпочала конфлікт. Сторони звертались один до одного на "ти", але нецензурних висловів не допускали. До цього сторони жили дружно і все було добре, це був один конфлікт і після цього відносини між сторонами зіпсувались.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 суду показала, що є кумою відповідачів та їй відомо, що відносини між сторонами зіпсувались, але до цього все було добре і позивача дуже переживала за доньку, щоб ОСОБА_3 одружився із нею і була добра сім'я, оскільки ОСОБА_3 йшов проти традицій свого народу. Позивачка дійсно дуже переживала за доньку і навіть казала, що будинок віддасть їй. Позивачка взагалі робила для своїх доньок все можливе. Одного разу свідок була присутня при тому, як зібралась родина позивачки і вони стали вести себе агресивно по відношенню до ОСОБА_4, погрожували їй та вимагали щоб ОСОБА_4 виселялась, збирала свої речі та уходила, а один з присутніх на ім'я "ОСОБА_18" навіть сказав, що має бажання вдарити ОСОБА_4 Після того, як прийшов ОСОБА_3 усі заспокоїлись, ОСОБА_3 нікого не чіпляв та дуже спокійно з усіма розмовляв. По АДРЕСА_1 відповідачі квартиру продали щоб повернути борг свідку, однак до цього часу ще всієї суми не повернули.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідачів, представника третьої особи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка є власницею садового будинку АДРЕСА_3 та власницею земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0596 га., що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 20.03.2006 року та копією державного акту на право власності на земельну ділянку виданого 27.02.2009 року (а.с. 10-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В судовому засіданні визнано та не оспорювалось сторонами, що у вказаному будинку проживають позивачка, відповідачі та неповнолітні діти відповідачів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідачка ОСОБА_4 є рідною донькою позивачки, ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_4 та зятем позивачки, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є рідними онуками позивачки.

Як вбачається з пояснень сторін, зокрема, самої позивачки та показів свідків, вселення відповідачів у спірне житлове приміщення відбулось за згодою його власниці - позивачки у справі.

Згідно положень ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

За змістом ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно ст. 157 ЖК УРСР, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 98 ЖК УРСР, наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Як роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав", найпоширенішими помилками є безпідставне застосування статті 391 ЦК за відсутності підстав для виселення, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР, при вирішенні спорів про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення членів сім'ї власника. Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

За змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як свідчать встановлені судом факти, відповідачка ОСОБА_4 вселилась до будинку за згодою позивачки, як член сім'ї власника житлового приміщення. Відповідач ОСОБА_3 оселився зі своєю дружиною відповідачкою ОСОБА_4 у належному позивачці будинку, також зі згоди останньої. При цьому, відповідно до положень ст. 156 ЖК УРСР, на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

При вселенні відповідачів іншої угоди про порядок користування приміщенням не було і сторонами у справі про це не заявлялось, тож суд виходить з того, що члени сім'ї власника користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири).

Жодних даних про те, що відповідачі недбайливо ставляться до житлового приміщення судом не встановлено і сторонами у справі про наявність вказаних обставин питання не ставились.

Враховуючи, що ОСОБА_4 є рідною донькою позивачки, ОСОБА_3 зятем останньої, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 онуками позивачки, вказані особи є членами сім'ї позивачки як власниці житлового приміщення в розумінні положень ст. 64 ЖК УРСР, оскільки вселились до будинку за згодою останньої, постійно з нею проживають та вели спільне господарство. При цьому, навіть якщо позивачка з якихось причин більше не вважає відповідачів та їх дітей членами своєї сім'ї, припинення сімейних відносин з власником будинку у відповідності до викладених положень чинного законодавства, не позбавляє відповідачів права користування займаним приміщенням.

Стороною позивача не доведено і судом не встановлено наявності обставин щодо систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його відповідачами не за призначенням, що у відповідності до положень ст. 116 ЖК УРСР є підставою для виселення мешканців.

У відповідності до положень ст. 116 ЖК УРСР, мешканці можуть бути виселені, якщо вони систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Положення вказаної норми свідчать про те, що для виселення мають бути наявні одночасно дві обставини, а саме: систематичне порушення правил співжиття та застосовані до таких мешканців заходи запобігання і громадського впливу, які не дали результатів.

Безспірних доказів, які б свідчили про те, що відповідачі порушують правила статті 116 ЖК УРСР, суду не надано, а численні виклики працівників міліції та звернення до правоохоронних органів не можуть бути розцінені судом як заходи запобігання і громадського впливу, оскільки у кінцевому результаті правоохоронними органами не було встановлено обставин з яких можна було б зробити висновок про систематичне порушення відповідачами правил співжиття.

Посилання позивачки на те, що відповідачі були вселені як тимчасові мешканці не заслуговують на увагу, оскільки в розумінні ст. 98 ЖК УРСР, члени сім'ї власника житлового будинку вселені за згодою останнього, не можуть підпадати під категорію тимчасових мешканців. Крім того, окрім пояснень позивачки, інших належних доказів такої позиції позивачем не надано, а з показань свідків вбачається, що вселялись відповідачі з метою жити однією родиною із позивачкою і лише при виникненні конфліктів постало питання про звільнення відповідачами займаного приміщення.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Перелік способів захисту цивільних прав не є вичерпним і позивачка обрала способом захисту своїх прав усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зобов'язання відповідачів разом зі своїми неповнолітніми дітьми звільнити будинок та земельну ділянку. При цьому, суд зазначає, що діючи в межах заявлених позовних вимог, з врахуванням встановлених обставин справи та викладених норм чинного законодавства України, вказаний обов'язок може бути покладений лише у випадку, якщо судом встановлені обставини, передбачені ст. 116 ЖК УРСР і оскільки обставин, передбачених чинним законодавством України для виселення мешканців судом не встановлено, вимоги позивачки про зобов'язання відповідачів звільнити місце проживання задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 211 ЦПК України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.

Не дивлячись на твердження як сторони позивача, так і сторони відповідачів про наявність порушень закону, що зумовлюють винесення окремої ухвали, судом не встановлено будь-яких обставин, що свідчили б про необхідність винесення судом окремої ухвали, тож такі вимоги сторін задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 88, 208, 209, 211, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 16, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 98, 116, 156, 157 ЖК УРСР, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права власності на об'єкти нерухомості та зобов'язання звільнити садовий будинок і земельну ділянку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя -