Ухвала суду № 42846935, 12.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року Справа № 876/9716/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Затолочного В.С., Улицького В.З.,

за участі секретаря судового засідання Бєлкіної Н.І.,

та за участі осіб:

від позивача - Абакумова С.В.,

від відповідача - Ортинська Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 813/2695/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» звернувся до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2014 р. № 0001572210, прийняте відповідачем, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 146005 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 73003 грн. в повному обсязі; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2014 р. №т 0001582210, прийняте відповідачем, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 159511 грн. та нарахована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 79756 грн. - у повному обсязі; визнати протиправними дії відповідача, які полягають у викладенні в акті перевірки від 29.01.2014 р. № 49/22-01-09/33086713 висновків про: визнання договору купівлі-продажу № 7 від 17.01.2012 р. з ТОВ «Оріон ЛТД» та договору підряду № 19/04/12 від 19.04.2012 р. з ДПЩ «Техно-ресурс» такими, що укладені за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність з метою штучного формування витрат та податкового кредиту; безтоварість господарських операцій з ТОВ «Оріон ЛТД» та ДПЩ «Техно-ресурс», невиконання робіт з улаштування гідроізоляції бетонного резервуару чистої води насосної станції по вул. Городище, безпідставен списання гіпохлоритув кількості 56,086 т., завищення собівартості реалізованих послуг, робіт на суму виконаних ремонтних робіт по реконструкції водоочисних споруд м. Трускавцяю

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0001572210 від 20.03.2014 року. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0001582210 від 20.03.2014 року в частині грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 195488,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 130325,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65163,00 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є неправомірною, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить таку скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що перевірками контрагентів не встановлено факту передачі товарів по ланцюгу їх постачання, з чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди. Обставини, які зафіксовані в актах перевірки господарської діяльності контрагентів позивача, їх контрагентів у своїй сукупності вказують на те, що господарські операції фактично не відбулись. Надані позивачем до перевірки документи не підтверджується придбання товарів робіт (послуг) у його контрагентів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2014 року працівниками Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 49/22-01-09/33086713, згідно якого встановлено порушення 1. п. 135.1., п. 135.2., п. 135.5. ст. 135, п.п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.8. ст. 138, п.п.139.1.9. п. 139.1. ст. 139 п. 13. підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 159511,00 грн., п. 189.1. ст. 189 п. п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.5., п. 198.6. ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість у сумі 146005,00 грн.

20.03.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001572210, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, ч. 2 п.123.1. ст. 123 ПК України, на підставі акта перевірки № 49/22-01-09/33086713 від 29.01.2014 року, встановлено порушення п. 189.1. ст.189, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.5., п. 198.6. ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 219008,00 грн., в тому числі за основним платежем 146005,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 73003,00 грн.

20.03.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001582210, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, ч. 2 п.123.1. ст. 123 ПК України, на підставі акта перевірки № 49/22-01-09/33086713 від 29.01.2014 року, встановлено порушення п. 135.1., п. 135.2., п. 135.5. ст. 135, п.п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.8. ст. 138, п.п.139.1.9. п. 139.1. ст. 139 п. 13. підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 239267,00 грн., в тому числі за основним платежем 159511,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 79756,00 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 195 КАС України колегія суддів переглядає оскаржувану постанову суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.

Згідно п. 135.1. ст. 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї ж статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї ж статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї ж статті та у статті 136 цього ж Кодексу.

Згідно п. 135.2. ст. 135 цього ж Кодексу, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї ж статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього ж Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2. ст. 138 цього Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього ж Кодексу.

Згідно п. 138.4. ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.8. ст. 138 цього ж Кодексу, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 цього ж Кодексу, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 189.1. ст. 189 цього ж Кодексу, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.5. ст. 198 цього ж Кодексу, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього ж Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом першої інстанції підставно враховано обґрунтування позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування спірних рішень щодо правовідносин із ТОВ «Оріон ЛТД» та ДПІЦ «Техно-Ресурс», оскільки наявні у справі докази оформлені по факту здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та повністю відображають зміст та обсяг зафіксованих ними господарських операцій придбання товарів (робіт, послуг).

Щодо правомірності правовідносин із ТОВ «Оріон ЛТД» позивачем надано копії:

- договору купівлі-продажу за №7 від 17.01.2012 року щодо придбання інструменту, підшибників, матеріалів, автозапчастин; накладних, податкових накладних, актів списання, лімітних карточок, зведених актів, актів введення в експлуатацію, журналу реєстрації довіреностей за 2010 - 2013 роки, довідки про рух товарно-матеріальних цінностей, платіжних доручень про оплату позивачем коштів в тому числі ПДВ.

Щодо правомірності правовідносин із ДПІЦ «Техно-Ресурс» позивачем надано копії:

- договору № 19/04/12 від 19.04.2012 року щодо виконання робіт з улаштування гідроізоляції бетонного резервуару чистої води насосної станції по вул.. Городище в м. Трускавець; акту приймання виконаних будівельних робіт за червень 2012 року, довідки про вартість виконаних будівельних робі /та витрат/ за червень 2012 року, платіжних доручень про оплату позивачем коштів в тому числі ПДВ, журналу реєстрації довіреностей за 2010 - 2013 роки;

Визначальною ознакою в даному випадку є те, що господарські операції із вищевказаними контрагентами позивача спричинили реальні зміни його майнового стану. Відповідачем не спростовано факту використання позивачем у власній господарській діяльності переданих йому товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) цими ж контрагентами. Відповідачем не спростовано руху активів у процесі здійснення згаданих господарських операцій, про що свідчать вищевказані докази.

Відсутність товарно - транспортних накладних не є спростуванням реального характеру здійснених господарських операцій. Транспортна документація визначає взаємовідносини між перевізником та замовником по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Сама по собі відсутність транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних документів щодо господарської операції є недостатньою для висновку про безтоварність операції з придбання товару.

Щодо актів перевірок контрагентів позивача та їх контрагентів, то посилання апелянта на ряд актів перевірок є необґрунтованим, оскільки обставини щодо вказаних господарських операцій саме з позивачем податковим органом реально не встановлювались і не перевірялись. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби».

Складення акту перевірки є службовою діяльністю посадової особи чи посадових осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації стосовно об'єкта перевірки. Посадова особа чи посадові особи відповідача при складанні акта перевірки, викладає чи викладають свою суб'єктивну оцінку результатів перевірки платника податків. Вказані акти перевірок контрагентів позивача не створюють будь-яких правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав чи обов'язків позивача, оскільки обставини зазначені у вказаних актах перевірок контрагентів позивача мають бути встановлені за результатами перевірки саме позивача, а в акті мають бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, як платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували обставини встановлені у перевірок контрагентів позивача.

Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку, і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Підставою для включення витрат підприємства до валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат за правилами ведення податкового обліку, а також формування податкового кредиту, що відображають реальність господарської операції, їх зв'язок з господарською діяльністю товариства, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Факт безпосереднього зв'язку витрат чи формування податкового кредиту з господарською діяльністю позивача встановлений з врахуванням характеристик придбаних товарів (робіт, послуг), які свідчать про призначення таких для використання у господарській діяльності позивача та відповідають змісту цієї діяльності.

З метою встановлення факту здійснення платником податку господарської діяльності, формування витрат для визначення цілей оподаткування податком на прибуток, а також встановлення зв'язку між фактом придбання товарів та понесення витрат і господарською діяльністю платника податку в тому числі формування податкового кредиту, обов'язковому дослідженню підлягає наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій такого платника, тобто наявність мети використання придбаних послуг у такій діяльності.

Мета позивача полягала у використанні придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності товариства, які спричинили реальні зміни майнового стану позивача як платника податку. Податковим органом не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій з придбання вищевказаних товарів, а також факту використання позивачем вищевказаних товарів у власній господарській діяльності.

Крім цього, виникнення права позивача на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення.

Надані позивачем докази дають достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум ПДВ у ціні придбаних товарів у контрагентів, які мали статус платників податку на додану вартість.

Податковий кодекс України не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагентів позивача. Відповідачем невиконання вказаного обов'язку контрагентами позивач жодними належними та допустимими доказами не підтверджено.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано.

Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту відповідачем беззаперечними доказами також спростовані не були. Інші належні та допустимі докази порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо предмету спору в матеріалах справи відсутні.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також підставними є позовні вимоги в частині визнання протиправними і скасування спірних рішень щодо правомірності використання у господарській діяльності позивача гіпохлориту натрію, оскільки зміст порушення на думку відповідача полягає в тому, що позивачем до перевірки не надано документів, які б свідчили про необхідність списання гіпохлориту натрію в кількості 56.086 т. на загальну суму 212101,89 грн., платником не надано жодного документу (калькуляції, розрахунку) за яким би можна було встановити необхідність та доцільність списання такої кількості сировини на кількість питної води для отримання знезараженої води, яка б відповідала санітарно-гігієнічним нормам, тим самим підприємством не доведено списання гіпохлориту натрію, який би був прямо пов'язаний із необхідністю використання його у власній господарській діяльності. Питна вода, що поступає в резервуар позивача відповідає санітарно-гігієнічним нормам та придатна для подальшої подачі споживачам, а відтак не потребує додаткового хлорування. Позивач постачає воду абонентам, яку отримує лише від КП «Дрогобичводоканал».

Стаття 20 ПК України не надає право відповідачу робити висновок про відповідність питної води санітарно-гігієнічним нормам та її придатність для подальшої подачі споживачам.

Позивачем на підтвердження правомірності використання у господарській діяльності згаданого гіпохлориту натрію, надано суду копії наступних документів: методу розрахунку використання гупохлориту натрію у господарській діяльності ТОВ «Трускавецький водоканал»; розрахунків кількості розчину гіпохлориту натрію за 2012 рік, статуту (нової редакції), схеми водопостачання, паспорту гіпохлориту натрію, журналу реєстрації аварій водогінних мереж міста Трускавця, журналу по залишковому хлору по контрольним точкам, актів очистки, промивки дезінфекції, приписів санітарно-епідеміологічної станції, схеми розмежування експлуатаційної відповідальності на водопровідних мережах КП «Дрогобичводоканал» та ТОВ «Трускавець водоканал», постанову про накладення штрафу, журналу використання гіпохлориту натрію за 2012 рік.

Повідомлення КП «Дрогобичводоканал», що вода, яка подавалася позивачу відповідала вимогам ДСНПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людини» не є безумовною підставою для згаданих висновків відповідача. Відповідач не спростував обґрунтування позивача, що довжина магістральних (основних) мереж складає 98 км., вода від РЧВ с. Доброгостів до споживачів проходить шлях, під час якого контактує із застарілим зношеним обладнанням, залізними іржавими трубами, бетонними стінами резервуарів, наслідком цього є потреба додаткового знезараження, дохлорування до норми, передбаченої Інструкцією. Відхилення від норми вмісту хлору визначаються лабораторією водоканалу (контрольні точки визначені на схемі водопостачання), яка фіксує результати досліджень води у журналі. Майже щодня на міських мережах трапляються аварії (які фіксуються в журналі). Після ліквідації аварій ділянка водопроводу дезінфікується та промивається. Згідно графіку та за результатами аналізів проводиться промивка та дезінфекція резервуарів. Кількість використання гіпохлориту також залежить від часу його зберігання. Після 10 діб з дня відвантаження допускається втрата активного хлору до 30 % первісного вмісту, відповідно, при використанні такого хлору кількість його необхідно збільшити. Згідно розрахунків використання кількості гіпохлориту натрію, вбачається, за яких обставин, в яких випадках, згідно яких норм і в якій кількості використовується підприємством гіпохлорит натрію, і який підтверджує використання у господарській діяльності 56,086 т. гіпохлориту. Відповідачу було надано розрахунок, методику визначення кількості гіпохлориту. Приписами санепідемстанції, підтверджено факти частих аварій на мережах міста, під час дослідження яких зафіксовано відсутність або низький вміст залишкового (вільного) хлору у воді на контрольних точках, бактеріальне забруднення води. У зв'язку з чим позивача зобов'язано було провести заходи шляхом очистки, дезінфекції резервуарів, трубопроводу щодо знезараження води, або дохлорування чи гіперхлорування. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також підставними є позовні вимоги в частині визнання протиправними і скасування спірного рішення щодо правомірності витрат по реконструкції водоочисних споруд, оскільки будівля водоочисних споруд знаходиться на території ТОВ «Трускавецький водоканал» і перебуває у власності товариства на праві господарського відання. Згідно «Інвестиційної програми по місту Трускавець на 2009 рік» Управління УЖКГіБ Трускавецької міської ради прийняло на себе зобов'язання виконувати роботи по реконструкції водоочисних споруд, в подальшому укладено договір між позивачем та Управління УЖКГіБ Трускавецької міської ради від 02.07.2009 року на суму 866241,00 грн. Однак УЖКГіБ після оплати авансу у сумі 258000,00 грн., припинено фінансування. Позивачем вирішено закінчити реконструкцію власними коштами, оскільки нове обладнання потрібно було йому для використання у господарській діяльності.

У податкове зобов'язання за даний період було включено суму ПДВ (43000,00 грн.) і сплачено до бюджету. Суму авансу за мінусом ПДВ (215000,00 грн.) було відображено у Декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2009р у рядку 01 Валові доходи і сплачено податок з прибутку з цієї суми у відповідний період. Після закінчення реконструкції установка знезараження питної води була введена в експлуатацію актом приймання- передачі основних засобів №000000105 від 20.11.2012 року. До валових витрат у 2012 року кошти , використані на реконструкцію, не включались. Усі кошти (498314,12 грн.), використані для реконструкції відображались на рах. 151, а після введення в експлуатацію Установки знезараження питної води на рах. 104. Амортизація на даний основний засіб у 2012 році не нараховувалась. У рядку 04 «Витрати» Податкової декларації відображена сума витрат по рахунках бухгалтерського обліку 230, 231, 232, 235, 91, 92, 93 і 951 за мінусом витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку (копії рахунків є в матеріалах справи). Різниця між вищевказаними рахунками у бухгалтерському і податковому обліку складає 1074018 грн., що свідчить про те, що при визначенні прибутку підприємства не враховувались витрати на реконструкцію водоочисних споруд. Відповідачем по суті не спростовані вказані обставини, а також відсутність вказаної операції в податковому обліку, що не заперечується відповідачем, повністю спростовують правомірність донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств.

Судом враховуються обґрунтування позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування спірного рішення щодо правильності визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад 2012 року на суму 64473,00 грн., оскільки, оскільки висновки відповідача ґрунтуються на тому, що: витрати на реконструкцію водоочисних споруд згідно актів виконаних робіт та придбаних ТМЦ склали 711730,12 грн. Витрати на реконструкцію очисних споруд у сумі 498314.12 грн. віднесено на збільшення балансової вартості основного засобу, на який позивач не має права власності. Згадані ТМЦ та акти виконаних робіт, придбані позивачем не будуть надалі передані замовнику у зв'язку із не виконанням умов договору від 02.07.2009 року №02/06 зі сторони замовника, через відсутністю фінансування робіт по реконструкції водоочисних споруд за рахунок бюджетних коштів, про що свідчать не підписані акти виконаних замовником за 2009 рік, по яких фактично минув термін позовної давності. роботи, які виконані в межах інвестиційної програми та повинні бути профінансовані за рахунок коштів бюджету розвитку не прийняті, не підписані та неоплачені замовником, то відповідно вартість придбаних товарів, робіт, послуг, що формують собівартість понесених витрат по реконструкції очисних споруд використано не в господарській діяльності позивача.

Вказані висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються тим, що будівля водоочисних споруд знаходиться на території ТОВ «Трускавецький водоканал» і перебуває у власності товариства на праві господарського відання. Невиконання «Інвестиційної програми по місту Трускавець на 2009 рік» Управлінням УЖКГіБ Трускавецької міської ради не вказує на не правомірність формування позивачем податкових зобов'язань по податку на додану вартість за листопад 2012 року, оскільки реконструкцію завершено власними коштами, та нове обладнання використовується у господарській діяльності позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 813/2695/14- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя В.С. Затолочний

суддя В.З. Улицький

Повний текст ухвали виготовлений 14.02.2015