Ухвала суду № 42846897, 24.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. справа 1170/2а-3300/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Ясенова Т.І. Головко О.В.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» 04.10.2012 звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0007482200 від 28.09.2012 про податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 407777гр50коп; та податкове повідомлення-рішення №0007492200 від 28.09.2012 про податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 326222гр50коп (т1ас2).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 позов задоволений (т12ас67).

В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказують на непідтвердженість господарських операцій у взаємовідносинах позивача з ПП «Інвестюгагротранс» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (т12ас74).

Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно акту №260/22-10/31907615 від 19.09.2012 позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Олександрійська зернова компанія», проведеною Олександрійською ОДПІ, операції з отримання транспортних послуг від ПП «Інвестюгагротранс» в жовтні 2009 року - квітні 2010 року; з отримання транспортних послуг від фізичної особи підприємця ОСОБА_1 в жовтні 2009 року - червні, листопаді, грудні 2010 року, - не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними оскільки контрагенти за місцем реєстрації не знаходяться, не мають управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів (т1ас12).

Олександрійською ОДПІ 28.09.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення №0007482200, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток основний платіж 326222гр, штрафні санкції 81555гр50коп, а всього 407777гр50коп; та податкове повідомлення-рішення №0007492200, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість основний платіж 260978гр, штрафні санкції 65244гр50коп, а всього 326222гр50коп (т1ас10,11).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, втому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пункту 11.2.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платнику податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Між ТОВ «Олександрійська зернова компанія» та ПП «Інвестюгагротранс» укладений договір №07.10-ТУ/2009 від 07.10.2009 на перевезення вантажів. Згідно рахунків, договорів надання транспортно-експедиційних послуг, податкових накладних, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, за дорученням позивача здійснено перевезення сільськогосподарської продукції на загальну суму 642434гр89коп. За надані послуги позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість (т1ас230-т3ас220).

Між ТОВ «Олександрійська зернова компанія» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладені договори №3009-ТУ/2009 від 30.09.2009 та №07.10-ТУ/2010 від 07.10.2010 на перевезення вантажів. Згідно рахунків, договорів надання транспортно-експедиційних послуг, податкових накладних, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, за дорученням позивача здійснено перевезення сільськогосподарської продукції на загальну суму 2879819гр21коп. За надані послуги позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість (т3ас221-т12ас19).

Відповідно до частини 4 пункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку в зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пунктів 7.5, 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні по всім операціям, на які посилається податкова інспекція, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», пункту 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Сплачений по ним податок на додану вартість правомірно віднесений до складу податкового кредиту у відповідності до пунктів 7.5, 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а витрати віднесені до складу валових у відповідності до статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно вказав, що за придбані послуги позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість у ціні послуг.

Стосовно доводів податкової інспекції про нікчемність правочинів, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомочним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 ЦК України.

Виходячи з положень пунктів 7.2.3, 7.2.6 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість», для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен заплатити податок на додану вартість у ціні товару постачальникам продукції, виконавцям робіт, що позивачем і було зроблено.

Податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відповідно до пунктів 7.3, 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) , що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив податок на додану вартість в ціні придбаної продукції (виконаних робіт). Податкова інспекція не заперечувала що податок на додану вартість перерахований контрагентами до бюджету.

Окружний суд дійшов обгрунтованого висновку, що реальність надання позивачу послуг підтверджена платіжними документами про перерахунок коштів, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, реєстраційними документами контрагентів, зокрема ліцензіями на здійснення внутрішніх перевезень, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в акті перевірки.

Відповідно до пункту 7.2.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація осіб як платників податку на додану вартість здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Перелічені в акті перевірки юридичні особи перебувають в Єдиному державному реєстрі, мають свідоцтва платників податку на додану вартість.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою податку на додану вартість, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по податку на додану вартість, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пені.

Суб'єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених ТОВ «Олександрійська зернова компанія» при отриманні послуг. Позивач не має відношення до діяльності інших суб'єктів, ніяк не може впливати на оформлення ними документів, не наділений повноваженнями перевіряти посадових осіб контрагентів та не може нести відповідальність за їх дії.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 41, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко