Постанова № 42845494, 17.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа № 909/1003/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Кузь В.Л.

розглянув апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України", м. Івано-Франківськ № 439/01-10 від 08.12.2014 р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2014 року

у справі № 909/1003/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна Компанія", м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України", м. Івано-Франківськ

про стягнення боргу за неналежне виконання умов договору №18/07-1/13 від 18.07.13 в розмірі: 3 256 077,18грн. (з урахуванням індексу інфляції), 3% річних в розмірі 71 523,80грн. та 52 395,73грн. пені

За участю представників:

від позивача: Ходжалієва С.М. - представник;

від відповідача: не з"явився;

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Скаржник явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням №0751944 6 від 23.12.2014р. про вручення копії ухвали Львівського апеляційного господарського суду адресату.

Враховуючи те, що має місце доказ належного повідомлення скаржника про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду справи від скаржника не надходило, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника скаржника.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2014р. у справі №909/1003/14 (суддя Булка В.І.) позов задоволено. Стягнено з Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна Компанія" борг в розмірі 3 256 077,18грн. (з урахуванням індексу інфляції), 3% річних в розмірі 71 523,80грн., 52 395,73грн. пені, 67 599, 93грн. судового збору.

ДП Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" подано апеляційну скаргу № 1439/01-10 від 08.12.2014 р., в якій просить рішення суду скасувати повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що сторони, виходячи із свободи і вільного волевиявлення чітко встановили у договорі момент виникнення у покупця обов»язку із оплати, який полягає у одночасній наявності трьох передбачених умов - 1)отримання покупцем рахунку, 2) підписання сторонами акту приймання-передачі товару; 3) передача покупцю документів, визначених договором, що не враховано судом при винесенні рішення.

Скаржник зазначає, що супроводжуючих документів, визначених договором та законом у т.ч. рахунків і документів про якість товару ним не отримано, такі докази також відсутні у матеріалах справи.

Також скаржник вважає, що позивачем не доведено моменту повного виконання обов»язку із поставки, настання моменту виникнення обов»язку із оплати товару, відповідно обов»язок оплати у відповідача не наступив і є лише правом покупця, а тому позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими і передчасними та не доведеними встановленими засобами доказування і належними, допустимими достатніми доказами.

Окрім того, скаржник зазначає, що положення договору щодо належного виконання обов»язку із поставки і моменту виникнення обов»язку щодо оплати не визначались недійсними та відповідають вимогам закону, а тому діє презумція правомірності договору.

Скаржник вважає, що судом неповно та необ»єктивно досліджено обставини справи, оскільки до матеріалів справи не додано жодної довіреності на одержання матеріальних цінностей, натомість, на думку скаржника дослідження цих документів має істотне значення при вирішенні питання ким саме чи уповноваженим представником відповідача було отримано спірний товар.

Окрім того, скаржник вважає, що твердження позивача, що інфляційні нарахування та 3% річних не є відповідальністю, суперечить ст.625 ЦК України.

Також скаржник вважає, що акти приймання-передачі товару не відповідають ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду.

ТОВ "Перша паливна Компанія" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ "Перша паливна Компанія" та Дочірним підприємством "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" укладено договір №18/07-1/13 від 18.07.2013р.(а.с.17-21), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах визначених договором, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) бітум (надалі - товар) залізничним транспортом окремими партіями згідно підписаних сторонами специфікацій, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Як вбачається із п.5.1 договору поставка товару здійснюється партіями, згідно специфікацій, що підписуються сторонами до договору, і є невід'ємною частиною договору (а.с.22-23).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 5 239 572,74грн., що підтверджується актами прийому - передачі товару (а.с.22,27,30,34, 38,41)

Пунктом 4.1 договору сторонами погоджено, що розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника вказаний у даному договорі, протягом 60 календарних днів після отримання товару відповідно до п.5.4 договору, на підставі отриманого постачальником рахунку - фактури (рахунку) та виконання постачальником п.5.6 договору, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору п.5.6, позивач передав відповідачу усі належні документи: податкові накладні, акти - прийому передачі товару, рахунки на оплату, залізничні накладні, документи, що підтверджують якість товару, факт отримання цих документів відповідачем підтверджується листом відповідача №795/01- п від 07.07.14 (а.с.47)

Однак, відповідач в порушення умов договору не оплатив в повному обсязі за поставлений товар (провів часткову оплату в розмірі 2 350 000,00грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.8-12). Отже борг відповідача перед позивачем становить 2 889 572,74грн.

За порушення грошового зобов'язання позивач, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 71 523,80грн. та 366 504,44грн. інфляційних втрат, а також на підставі п.9.6 договору позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 52 395,73грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача з позовною заявою, в якій, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 889 572,74грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 71 523,80грн., 366 504,44грн. інфляційних втрат та 52 395,73грн. пені.

Згідно із п.п. 1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем зобов'язань по договору: позивачем передано, а відповідачем отримано товар (бітум), що підтверджується актами - прийому передачі товару на загальну суму 5 239 572,74грн., факт отримання відповідачем товару не заперечувався відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. \

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що акти приймання - передач товару, підписані директором відповідача, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є первинними обліковими документами, які підтверджують, що на виконання умов договору №18/07-1/13 від 18.07.13 позивач передав у власність, а відповідач отримав бітум на суму 5 239 572,74грн.

Щодо заперечень скаржника з посиланням на те, що обов'язок по оплаті товару виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару

В даному випадку строк оплати товару встановлений сторонами у п.4.1 договору (та в п.5 специфікацій до договору) з яких випливає, що відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки за поставлений товар шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника вказаний у даному договорі, протягом 60 календарних днів після отримання товару відповідно до п.5.4 договору, на підставі отриманого постачальником рахунку - фактури (рахунку) та виконання постачальником п.5.6 договору, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

Отже, з огляду на викладене, правомірним є висновко суду першої інстанції, що наявність обов'язку оплатити товар виникає у покупця після прийняття самого товару чи товаророзпорядчих документів на нього. Факт отримання відповідачем товару, обумовленого договором, підтверджується належним чином оформленими підписаними та скріпленими печатками сторін актами - прийому передачі товару, в яких зазначено найменування товару, його кількість, ціну. Також, у відповідача наявні специфікації та всі супроводжуючі документи (на виконання п.5.6 договору).

Також, в ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивачем направлялись відповідачу: акти - прийому передачі товару, рахунки на оплату, податкові накладні, залізничні накладні. Більше того, про отримання документів, свідчить лист директора Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" Павлюк М.М. №795/01-п від 07.07.2014р. В листі зазначено, що Дочірне підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" підтверджує факт здійснення постачання бітуму у відповідності до договору №18/07-1/13 від 18.07.13 та підтверджує, що відповідачем в повному обсязі були отримані всі сертифікати, паспорти якості та ряд інших документів, які перелічені в листі: акти прийому-передачі, рахунки на оплату, залізничні накладні, податкові накладні.

За таких обставин, твердження скаржника про неотримання від позивача рахунків на оплату та документів щодо якості товару не відповідають дійсності, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Посилання скаржника на лист Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" №1315/01-ю від 04.11.2014р. (а.с.105), в якому вказано, що при проведенні ретельного дослідження відповідачем на підприємстві не виявлено документів щодо якості бітуму дорожнього, рахунків на оплату, будь-яких супровідних листів, і як наслідок відповідач відкликає свій лист №795/01-п від 07.07.2014р., не береться судовою колегією до уваги, оскільки лист - повідомлення про відкликання листа датований 04.11.2014р., а провадження у справі порушено 11.09.2014р.. Тобто, дану дію скаржник здійснив під час провадження у справі, що свідчить про ухилення відповідача від виконання зобов'язань за договором. Також, в листі зазначено, що тільки при проведенні саме ретельного дослідження на підприємстві відповідача не виявлено перелічених вище документів. З огляду на викладене, на думку суду, недобросовісне ставлення працівників відповідача до виконання своїх посадових обов'язків слугувало підставою для відкликання листа №795/01-п від 07.07.2014р. та спричинило ухилення відповідача від сплати боргу.

Також, судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що строк оплати за актами прийому - передачі сплинув: за №892 від 27.07.2013р. - 26.09.2013р.; за №891 від 28.07.2013р. - 27.09.2013р.; за №1009 від 23.08.2013р. - 22.10.2013р.; за №1237 від 10.10.2013р. - 09.12.2013р.; за №1249 від 17.10.13 - 16.09.2014р.; за №1259 від 25.10.2013р. - 24.12.2014р..

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається. що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, оскільки не здійснив оплату за товар в повному обсязі, в зв»язку із чим борг відповідача перед позивачем в сумі 2 889 572,74грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

За умовами ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу (п.9.5 договору).

З огляду на викладене стягненню підлягає пеня в сумі 52 395,73грн. (на підставі п.п.9.5, 9.10 договору).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Причому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та три проценти річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем.

Суд першої інстанції, здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат правомірно визнав такими, що підлягають до стягнення на користь позивача 3% річних в розмірі 71 523,80грн. та 366 504,44грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують факту поставки товару згідно договору №18/07-1/13 від 18.07.2013р. та висновків суду першої інстанції.

Скаржник взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, тобто не виконав визначені на розсуд сторонами і погоджені ними умови договору, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства та порушив договірні зобов'язання що стосуються оплати за товар.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. у даній справі за клопотанням скаржника з посиланням на ч.1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" у зв"язку із важким фінансовим станом товариства відстрочено сплату судового збору до початку розгляду апеляційної скарги.

Однак, скаржником станом на 17.02.2015р. (оголошення вступної та резолютивної частини постанови суду) не надано доказів сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., якщо строк, на який судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Згідно із п.п.4 п.2 ст.2 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір стягується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

З огляду на викладене, відповідно до ст.49 ГПК України із скаржника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 33 799,97грн. за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2014р. у справі №909/1003/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні Дороги України" вул.Петрушевича, 1, м.Івано-Франківськ, 76004 (код ЄДРПОУ 31790584, п/р 26001160676001 в Івано-Франківському відділенні ПАТ "Укрінбанк", МФО 300142) в доход Державного бюджету (код класифікації доходів бюджету 22030001, рахунок отримувача УДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620; Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО) 825014; рахунок отримувача 31216206782006) 33 799,97грн.. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Справу направити у господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.02.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Кузь В.Л.