Рішення № 42845407, 17.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015Справа №910/1864/15-г

За позовом Першого заступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави

в особі 1. Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації

2. Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації

до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

про стягнення 319 657,20 грн.,-

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокурора: не з'явився;

від позивача 1: не з'явились;

від позивача 2: Шуман С.І. (представник за довіреністю №01/21-45/27 від 14.01.2015р.).

від відповідача: Ткаченко Т.С. (представник за довіреністю № 3309 від 03.11.2014).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Дніпровського району міста Києва (надалі також - прокурор, прокуратура) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі також - позивач-1) та Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі також - позивач-2) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (надалі також - відповідач) суми неустойки в розмірі 319 657,20 грн. згідно частини 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна від 22.02.2010 не виконав, після припинення договору у порядку встановленому договором не повернув наймодавцю майно, що у відповідності до частини другої ст. 785 ЦК України є підставою для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування таким майном.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що розрахунок позовних вимог не відповідає встановленим вимогам та містить нарахування позивачем інфляційних на суму боргу, що на думку відповідача є неправомірним, оскільки порушення відповідача не є грошовим зобов'язанням. Також відповідач зазначає про те, що ним і після закінчення дії договору сплачуються орендні платежі, які приймаються позивачем, з чого відповідач робить висновок, що після закінчення дії договору зобов'язання щодо оплати по день фактичної передачі не припинилися. Крім того, відповідач вважає, що передбачивши в договорі пункт 6.2 щодо оплати орендних платежів по день фактичної передачі речі, сторони застосували принцип ст. 551 ЦК України і на договірному рівні зменшили розмір неустойки, встановленої актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/1864/15-г, розгляд було призначено на 17.02.2015р.

В судове засідання 17.02.2015р. представники від прокурора та позивача-1 а не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників прокурора та позивача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матерілах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 17 лютого 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

22.02.2010р. між Комунальним підприємством «Фінансово - розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у м. Києві ради» (Орендодавець - за Договором) та Київською міською філією Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (Орендар - за Договором) було укладено Договір оренди нерухомого майна №1459 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого Орендодавець на підставі рішення № 129 від 25.06.2007 та розпорядження № 941-Р від 04.12.2009 Дніпровської районної у м. Києві ради передає в оренду нерухоме майно, а Орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Рогозівська, буд. 4. Згідно із п. 2.1 об'єктом оренди є нерухоме майно загальною площею 91,00 кв.м., а також устаткування, інвентар, інше майно згідно із переліком, що є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1).

Відповідно до п. 2.3 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва і знаходиться на балансі Управління освіти Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації.

22 лютого 2010 року за Актом приймання-передачі Орендодавець передав, а Орендар прийняв в користування нерухоме майно загальною площею 91,00 кв.м. за адресою: м. Києв, вул. Рогозівська, 4 (належним чином засвідчена копія Акту приймання-передачі міститься в матеріалах справи).

Згідно із п.п. 2.2 рішення Київської міської ради № 34/6250 від 22.09.2011 року «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» орендодавцями майна територіальної громади міста Києва уповноважено виступати районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 1112 від 10.12.2010 року «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Додатком № 4 до розпорядження КМДА від 10.12.2010 року № 1112 затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (в п. 143 таблиці 1 додатку 4 зазначено приміщення ДНЗ № 700, вул. Рогозівська, 4).

Відповідно до п.1.1 Положення про Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.01.2011 року № 9, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної є структурним підрозділом районної держадміністрації, що утворюється розпорядженням голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, є підзвітним та підконтрольним голові районної держадміністрації та Головному управлінню освіти і науки Київської міської державної адміністрації.

Пунктом 2.1 Положення визначено, що одним із основних завдань управління є забезпечення реалізації державної політики в галузі освіти на території Дніпровського району міста Києва.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 449 від 27.10.2011 року «Про закріплення майна, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» майно - ДНЗ № 700 по вул. Рогозівська, 4, закріплено на праві господарського відання за Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (п.138 додатку № 1 до розпорядження).

01.10.2012 року між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець, позивач-1) та публічним акціонерним товариством «Укртелеком» Київська міська філія (орендар, відповідач), а також Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач, позивач-2) укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору оренди від 22 лютого 2010 року №1459, відповідно до умов якої на підставі п. 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та п. 4, 5 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 № 236 «Про організаційно-правові заходи з припинення комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної в місті Києві ради» Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов'язки орендодавця і стає стороною за договором оренди від 22 лютого 2010 року № 1459, далі - договір, укладеним між комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» та публічним акціонерним товариством «Укртелеком» Київською міською філією.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.10.2012 року пункт 2.3 договору викладено у новій редакції: «Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації».

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач після припинення Договору не повернув нерухоме майно, що було передане в йому оренду та без достатніх правових підстав (договору оренди) фактично користується приміщенням, яке віднесене до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві адміністрації та закріплено на праві господарського відання за позивачем - Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Тому на підставі частини другої ст. 785 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України) визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору сторонами погоджено пунктом 8.1, відповідно до якого цей договір діє з 22 лютого 2010 року до 4 грудня 2012 року включно.

Приписами ч. 2 статі 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Також умовами Договору, а саме пунктом 8.4, передбачено, що цей договір автоматично припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, Договір закінчив свою дію 4 грудня 2012 року.

Відповідно до ст. ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Також пунктом 8.3 Договору сторонами було передбачено, що після закінчення строку дії договору, у разі відсутності заперечень з боку Орендодавця щодо продовження цього договору на новий строк, Орендар зобов'язаний звернутися до власника об'єкту оренди в порядку, визначеному Положенням про порядок надання об'єктів нерухомого майна, затвердженого рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради, що діє на день звернення.

Відповідно до п.8 додаткової угоди №1 від 01.10.2012 року, у разі продовження договору на новий строк або внесення змін щодо істотних умов договору, процедура вчинення зазначених дій здійснюватиметься у порядку, визначеному чинним законодавством та Положенням про оренди майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 (із змінами та доповненнями).

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.07.2014 у справі № 910/9921/14 за позовом прокуратури Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації до ПАТ «Укртелеком» про виселення з нежитлового приміщення, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014, були встановлені наступні обставини.

Листом вих. №29/42-2930-2/1343 від 31.10.2012 (вх..№2741 від 05.11.2012) відповідач звернувся до Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації з проханням переукласти на новий термін дії договір оренди частини приміщення загальною площею 91,0 кв.м., розташованого в м. Києві по вул. Рогозовського, 4 за №1459 від 22.02.2010 року у зв'язку з його закінченням 04.12.2012 року.

Листом вих. № 29/42-2930-2/1543 від 20.12.2012 року відповідач звернувся до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з проханням переукласти на новий термін дії договір оренди частини приміщення загальною площею 91,0 кв.м., розташованого в м. Києві по вул. Рогозовського, 4 за №1459 від 22.02.2010 року у зв'язку з його закінченням 04.12.2012 року.

У відповідь листом вих. №5-11/27-7616/4 від 25.01.2013 року Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила, що з метою розгляду питання щодо продовження договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 91,00 кв.м за адресою вул. Рогозовського, 4 необхідно отримати від управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації погодження на подовження зазначеного договору та відповідно до підпункту 12.5 пункту 12 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 необхідно подати заявку з відповідним пакетом документів до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Листом вих. №82500.12-2/173 від 08.02.2013 р. (вх. №220 від 11.02.2013) ПАТ "Укртелеком" звернувся до Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та зазначив, що у зв'язку з закінченням договору №1459 від 22.02.2010р. та на підставі листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.01.2013р. №5-11/27-7616/4, просив надати довідку про об'єкт оренди, поверховий план орендованого приміщення та доручення на проведення експертної оцінки майна з метою визначення його ринкової вартості для подальшого розрахунку нової орендної плати.

У відповідь листом №1-35/220 від 05.03.2013 Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації повідомила що, при обстеженні Дніпровською районною санітарно-епідеміологічною станцією м. Києва дошкільного навчального закладу №700, було встановлено, що в закладі має місце перевантаження. Разом з тим групове приміщення надано в оренду без дотримання висновку держсанепідекспертизи на функціонування виносного концентратора в дошкільному закладі. Про порушені питання Дніпровська районною санітарно-епідеміологічною станцією м. Києва повідомила листом від 23 квітня 2012 року №966 управління освіти то голову Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. У зв'язку з вищезазначеним та згідно ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту", листа МОН від 13.05.2010 №1/9-316 "Про використання приміщень дошкільних навчальних закладів" і враховуючи збільшення контингенту дітей дошкільного віку приміщення дошкільних навчальних закладів не можуть бути надані в орендне користування, так як повинні використовуватися за прямим призначенням.

З подальшої переписки між сторонами вбачається, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про те, що приміщення за адресою вул. Рогозовського, 4 не може бути надано в орендне користування та необхідність звільнити орендоване приміщення та здати його по акту приймання-передачі.

Крім того, вказаним судовим рішенням встановлено той факт, що Договір оренди припинився, а у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаних приміщеннях, які мають бути ним звільнені. На цій підставі рішенням Господарського суду м. Києва від 15.07.2014 відповідач був виселений з нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Рогозівська, 4.

Станом на час розгляду справи № 910/1864/15-г рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2014 у справі № 910/9921/14 набрало законної сили, а у вказаній справі брали участь ті самі особи, щодо яких встановлено вказані вище обставини, а саме Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та Публічного акціонерного товариства «Укртелеком». А тому зазначені обставини мають для господарського суду преюдиційне значення та не доводяться знову в межах цієї справи.

За таких обставин, посилання відповідача на той факт, що правовідносини за Договором продовжують існувати, не приймається судом до уваги, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи, а факт припинення Договору оренди підтверджений і встановлений судовим рішенням у господарській справі № 910/9921/14.

Приписами ч. 4 статі 291 ГК України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

З вказаних правових норм вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди, в разі заперечень орендодавця щодо подальшого користування орендарем орендованими приміщеннями протягом місяця після закінчення строку дії договору, такий договір оренди припиняється, а орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення та передати його орендарю.

Згідно з п. 5.15 Договору, орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди з боку власника об'єкту оренди, останній зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати об'єкт оренди по акту приймання-передачі орендодавцю.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що Договір припинився 04 грудня 2012 року, враховуючи положення пункту 8.3 Договору, норми ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо надання відповідачу можливості погодження питання щодо продовження дії договору протягом одного місяця, а також зважаючи на положення п. 5.15 Договору щодо строку повернення орендованого майна, господарський суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був повернути позивачу-1 об'єкт оренди до 4 лютого 2013 року.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, про що його представником підтверджено в судовому засіданні 17.02.2015р., станом на час винесення цього рішення відповідач не повернув орендодавцю нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Рогозівська, 4, та продовжує ним користуватися. Рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2014 по справі № 910/9921/14 про виселення відповідача із вказаних приміщень, відповідачем не виконано.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини другої ст. 785 ЦК України в разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, враховуючи, що строк виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором щодо повернення майна настав, але останнім не виконаний, позовні вимоги в справі №910/1864/15-г про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Розмір неустойки за порушення зобов'язання орендаря щодо повернення майна встановлений частиною другою ст. 785 ЦК України в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок позовних вимог, наданий позивачем, неустойка за порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення орендованого майна позивачем нараховується за період з лютого 2013 року по грудень 2014 року, що відповідає умовам Договору та встановленим судом обставинам щодо кінцевого терміну повернення відповідачем майна у зв'язку з припиненням Договору оренди.

У відповідності до п. 4.1 Договору у редакції Додаткової угоди № 1459-пр від 01.10.2012 за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради від 27.03.2008 № 221, від 12.03.2009 №338 та від 22.12.2009 № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку викладеному в Додатку №2, що є невід'ємною частиною договору.

Додатком №2 до Договору встановлено, що загальна сума орендної плати за базовий місяць згідно фіксованої ставки становить 5187,00 грн. і нараховується з 22 лютого 2010 року.

Згідно із п. 4.2 Договору та з останнім абзацем Додатку №2 до Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці. За таких умов, безпідставним є посилання відповідача на неправомірність нарахування інфляційних, оскільки такі нарахування здійснюються позивачем не на суму неустойки, а розмір орендної плати на кожний наступний місяць визначається ним з урахуванням індексу інфляції, як і визначено у п. 4.2 Договору.

Перевіривши розрахунок суми неустойки судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради від 27.03.2008 № 221, від 12.03.2009 №338 та від 22.12.2009 № 412, а тому є обґрунтованим. З урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/1864/15-г про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 319 657,20 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Твердження відповідача про те, що пунктом 6.2 Договору сторони погодили зменшити розмір неустойки, встановлений ст. 785 ЦК України, не приймається судом до уваги, оскільки є вільним трактуванням відповідача норм договору на свою користь, заснованим на невірному ототожнені орендної плати з неустойкою, визначеною ст. 785 ЦК України. Аналіз змісту пункту 6.2 Договору свідчить про те, що сторони визначили період сплати орендної плати до дати фактичної передачі майна орендодавцю. Однак сплата відповідачем такої орендної плати не позбавляє його від відповідальності за невиконання обов'язку щодо повернення майна орендодавцю, яка встановлена спеціальною нормою закону - частиною другою ст. 785 ЦК України. У вказаному ж пункті нічого не йдеться про неустойку за порушення відповідачем обов'язку з повернення майна або про зменшення розміру такої неустойки.

Відповідно до умов пункту 4.5 Договору в редакції Додаткової угоди від 01.10.2012 орендна плата сплачується орендарем починаючи з 01 жовтня 2012 року на рахунок балансоутримувача (позивача-2). За таких умов стягнення неустойки за невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення орендованого майна згідно із ч. 2 ст. 785 ЦК України має здійснюватися на користь балансоутримувача цього майна, а саме Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язання, передбаченого умовами Договору та нормами чинного законодавства України, а саме обов'язку щодо повернення майна у зв'язку з припиненням договору оренди.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/1864/15-г підлягають задоволенню, до стягнення з відповідача на користь позивача-2 підлягає сума неустойки в розмірі 319 657,20 грн.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/1864/15-г виник в наслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, покладених на нього умовами Договору та чинного законодавства України, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 6 393,14 грн., покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, адреса: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18) на користь Управління освіти Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37397216, адреса: 02105, м. Київ, проспект Миру, будинок 6-А 6) суму неустойки в розмірі 319 657,20 грн. (триста дев'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім гривень 20 копійок).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, адреса: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18) на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в розмірі 6 393,14 грн. (шість тисяч триста дев'яносто три гривні 14 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.02.2015р.

Суддя Морозов С.М.