Ухвала суду № 42844937, 18.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3734/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

при секретарі: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «АІР-Принт» до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженої відповідальністю «АІР-Принт» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Чернігівській області (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014 року №0001552201 та №0001562201.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі направлень від 23.04.2014 року № 255, № 256 від 05.05.2014 року № 281 відповідача, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), наказів податкового органу від 23.04.2014 року № 330 та від 05.05.2014 року № 360, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, працівниками податкової інспекції було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТОВ «АІР-Принт» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 30.05.2014 року № 372/22-36264565 (далі по тексту - акт перевірки), в якому зазначено наступні порушення:

- п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2., п. 138.8., п.п.138.1.1 п.138.1, п.п.138.8.1 п.138.8., п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 819 637,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2012 року в сумі 148 786,00 грн., 4 квартал 2012 року в сумі 374 871,00 грн., за 2013 рік в сумі 295 980,00 грн.;

- п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 802 877,00 грн.;

- п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 та п. 177.8 ст. 177 ПК України, донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 29 244,90 грн.;

- п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки контролюючим органом було винесено податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014:

- № 0001552201, яким ТОВ «АІР-Принт» донараховано податок на додану вартість в сумі 1 204 315,50 грн. (802 877,00 грн. - за основним платежем та 401 438,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції)

-№ 0001562201, яким донараховано податок на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 1 229 455,50 грн. (819 637,00 грн. - за основним платежем та 409 818,50 грн. - штрафна (фінансові) санкції).

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків, проте відповідач не надав суду жодного доказу який би підтвердив зазначене.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «АІР-Принт» та ТОВ «Новабуд-Інвест» було укладено договір купівлі-продажу від 02.08.2012 року № 020812 (далі по тексту - Договір)(Т.1 а.с.75).

Відповідно до умов даного договору ТОВ «Новабуд-Інвест» (продавець) передає у власність, а ТОВ «АІР-Принт» (покупець) відповідним чином приймає та оплачує поліграфічні матеріали (далі по тексту - товар) у кількості, асортименті та за цінами, вказаними у видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що товар відвантажується зі складу продавця або доставляється продавцем на підставі видаткової накладної продавця, згідно письмового замовлення, чи замовлення по телефону або надісланого електронною поштою чи факсом покупця.

Отримання позивачем товару підтверджується рахунками-фактурами, які містяться в матеріалах справи (Т.1 а.с.166-250; Т.2 а.с.1-25).

Оплата за отриманий товар проводилась в безготівковій формі, факт перерахування коштів на рахунки контрагента позивача підтверджуються банківськими виписками (Т.2 а.с.26-72).

На суму податку на додану вартість ТОВ «Новабуд-Інвест» було виписано ТОВ «АІР-Принт» податкові накладні, які містяться в матеріалах справи (Т.1 а.с.136-165).

З метою доставки придбаного товару, між ТОВ «АІР-Принт» та ТОВ «ДАФ ТРАНС ЛТД» було укладено договір з надання автотранспортних послуг від 01.07.2013 року № 3, відповідно до умов якого ТОВ «ДАФ ТРАНС ЛТД» (перевізник) бере на себе зобов'язання за обумовлену плату здійснити для ТОВ «АІР-Принт» (замовника) послуги по прийняттю, перевезенню, доставці і здачі вантажів вантажоодержувачам замовника на умовах даного договору. Перевізник має право від власного імені залучати для перевезення вантажів як власні, так і сторонні автотранспортні засоби, котрі є відповідальними перед перевізником за виконання умов даного договору.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем були надані акти надання послуг: № 37 від 30 серпня 2013 року; № 72 від 31 жовтня 2013 року; № 84 від 29 листопада 2013 року, № 142 від 31 грудня 2013 року (Т.1 а.с.130,132-135). Проведення оплати підтверджується банківськими виписками (Т.2 а.с.73-81).

Крім того, між ТОВ «АІР-Принт» та ПТП «Трамп» було укладено договір перевезення вантажу від 24.12.2012 року № 1/Т (Т.1 а.с.84-85), відповідно до умов якого, до послуг, що надаються за даним договором, належать послуги по перевезенню вантажу та експедиторські послуги.

ПТП «Трамп» здійснювало доставку продукції, купленої ТОВ «AIP-Принт» в ТОВ «Новабуд-Інвест» в період з лютого по грудень 2013 року у зв'язку з чим були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-0000004 від 28 лютого 2013 року; № ОУ-0000005 від 31 березня 2013 року; № ОУ-0000008 від 31 травня 2013 року; № ОУ-0000010 від 31 липня 2013 року; № ОУ-0000011 від 31 серпня 2013 року; № ОУ-0000014 від 30 листопада 2013 року, які містяться в матеріалах справи (Т.1 а.с.126-131, 133). Проведення оплати підтверджується банківськими виписками (Т.2 а.с.73-81).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «AIP-Принт», відповідно до договору оренди господарського приміщення від 02.04.2012 року № 366, укладеного між ТОВ «АІР-Принт» та фізичною особою ОСОБА_3, має в тимчасовому користуванні господарське приміщення загальною площею 575,0 кв.м. - для розміщення офісу та 550 кв.м. для розміщення складу, за адресою: АДРЕСА_1 (Т.2 а.с.82), куди і здійснювалась поставка придбаних поліграфічних матеріалів. Термін оренди даних приміщень складає 36 (тридцять шість) місяців, тобто з 02.04.2012 р. по 01.04.2015 р.

Всі вищезазначені первинні документи, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції під час розгляду даної справи і знайшли своє підтвердження.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Згідно ст. п.п. 139.1.1 п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором товарів у власній господарській діяльності.

Як зазначено в акті перевірки, ТОВ «АІР-Принт» здійснювало в 2012 році збиткову діяльність, а тому частину задекларованих витрат було визнано витратами негосподарської діяльності та виключено зі складу собівартості реалізованої продукції в сумі 1 387 051,40 грн. та донараховано податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 277 409,00 грн.

Крім того, заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції, надана декларація з податку на прибуток за 2012 рік від 11.02.2013 року, відповідно до якої, позивачем задекларовано доходи, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування зазначеного періоду в сумі 13 746 673,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування склали 13 376 378,00 грн. та об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності склав 370 295,00 грн. Крім того, в декларації підприємством було задекларовано фінансові витрати (сплачені відсотки по кредитам банків) в сумі 229 102,00 грн., які не відносяться до прямої виробничої діяльності підприємства. Тому, згідно поданої декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік, прибуток від прямої виробничої діяльності склав 599 397,00 грн. За наслідками діяльності в 2012 році підприємством було сплачено 77 762,00 грн. податку на прибуток. Тобто вбачається, що підприємство не вело збиткову діяльність (Т.1 а.с.115-125).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Щодо посилань відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема на відсутність товарно-транспортних накладних, то такі доводи суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.