Ухвала суду № 42842750, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/16349/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Левченко О.В.,

від відповідача - Варченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013

у справі № 0870/6176/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Запорізький завод феросплавів» з питань достовірності нарахування суми від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2012 року, за результатами якої складено акт від 24.05.2012 №127/26-02/001186542, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2012 року на 2249650,00 грн.;

- п. 200.4б ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2012 року на 2352874,00 грн.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що в січні 2012 року було реалізовано продукцію на загальну суму 123 487 727,12 грн., фактична собівартість виробництва якої 150362210,20 грн. Частина продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого ПАТ «ЗФЗ» отримано збиток від реалізації продукції в сумі 26 874 483,08 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 12.06.2012 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000210026, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2012 року на 4602524,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

У відповідності із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (...).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, податковий кредит з податку на додану вартість в січні 2012 року позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від постачальників товарів, робіт, послуг, в тому числі при постачанні енергоносіїв, що підтверджується копіями платіжних доручень, завірених належним чином; на підставі вантажних митних декларацій, оформлених при ввезенні товарів на митну територію України (імпорті), які підтверджують сплату податку на додану вартість до Державного бюджету України в сумі 7304760,00 грн. (гр. 12.1 Декларації).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у січні 2012 року.

Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилено висновки податкового органу про донарахування податкового зобов'язання з ПДВ з причин продажу позивачем феросплавної продукції за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару. З огляду на визначення господарської діяльності, передбаченої пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль