Ухвала суду № 42842132, 03.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ К/800/66504/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій щодо накладення арешту на майно та зобов'язання зняти арешт з майна, -

встановила:

Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій щодо накладення арешту на майно та зобов'язання зняти арешт з майна.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕс Банк» відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕс Банк» посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 червня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (Банк) та ОСОБА_2 («Позичальник») укладено кредитний договір №KF50289, відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 89 326 доларів США. Повернення кредиту здійснюється щомісячно по 1 240 доларів США. Останній платіж сплачується 22 червня 2014 року. Кредит надавався для придбання автомобіля марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску.

23 червня 2008 року між банком та позичальником укладено договір застави, згідно якого позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти у строк не пізніше 22 червня 2014 року, у зв'язку з чим, були внесені відповідні записи про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Для забезпечення своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, процентів за користування ним, оплати штрафних санкцій, інших витрат та збитків, заставодавець передає заставодержателю у заставу транспортний засіб: легковий автомобіль (універсал) марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, об'єм двигуна 2967 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21 червня 2008 року, який належить на праві власності ОСОБА_2 Заставлене майно залишається у володінні заставодавця. Предмет застави оцінений сторонами в 642 365 грн.

05 березня 2014 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса за № 583, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на вищевказаний автомобіль.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного майна, запропоновано задовольнити вимоги Банку за період з 01 грудня 2013 року по 05 березня 2014 року у розмірі, еквівалентному: 41892,88 доларів США (заборгованість за кредитом); 1711,51 доларів США (заборгованість по процентам); 234,94 доларів США (пеня); 3 000 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, що загалом становить 426 298,02 грн.

В подальшому, постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ від 05 квітня 2013 року за ВП№ 37450633 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 22 березня 2013 року №910/25892 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Київського політехнічного інституту боргу у сумі 95548,69 грн.

В межах цього ж виконавчого провадження прийнято постанову від 26 грудня 2013 року про розшук майна боржника, а саме: автомобіля (універсал) марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, об'єм двигуна 2967 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21 червня 2008 року та автомобіля PEUGEOT, д/н. НОМЕР_3

07 травня 2013 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві прийнято постанову за ВП №37808968 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 5011-42/10718-2012, виданого 21 вересня 2012 року Господарським судом м. Києва, про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Національного технічного університету «Київський Політехнічний Інститут» боргу у сумі 27 592,03 грн.

Також, відповідно до постанови державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві від 08 травня 2013 року ВП № 37859495 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2703/10, виданого 30 вересня 2010 року Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» боргу у сумі 132 537,26 грн.

При цьому, накладено арешт на все майно боржника у межах суми боргу, що стягується.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З огляду на викладене та враховуючи, що арешт може бути накладено на все майно особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, зокрема, у зв'язку з прийняттям судового рішення, на підставі виконавчого листа та в межах стягуваної суми боргу, дії державного виконавця стосовно винесення постанов про накладення арешту на майно належать до його функціональних повноважень та відповідають нормам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні приписи закріплені і в статті 1 Закону України «Про заставу».

Статтею 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя.

У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, позивач в даному випадку не є стягувачем за вищезгаданими виконавчими провадженнями.

При цьому, накладення арешту на майно у виконавчих провадженнях не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Навіть якщо вартість предмета застави є меншою, аніж розмір заборгованості заставодержателю задоволення вимог інших кредиторів можливе лише після задоволення вимог заставодержателя, а тому накладення таких арештів жодним чином не порушує право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі та чинність постанов про арешт майна не позбавляє права заставодержателя на задоволення його вимог за рахунок заставленого майна згідно із встановленим пріоритетом, як те передбачено положеннями статтею 14 та частиною 1 статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій щодо накладення арешту на майно та зобов'язання зняти арешт з майна - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

М.М. Заїка