Ухвала суду № 42838519, 23.02.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/6528/14-ц Провадження № 22-ц/772/230/2015Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 44Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Марчук В.С., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача Рой В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення, -

В с т а н о в и л а :

В квітні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про виселення, якою просив виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.

В червні 2014 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, де відповідачами зазначив ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та просив виселити всіх відповідачів з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що є предметом іпотеки, де вони зареєстровані та проживають.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_3.

Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі, оскільки постановлено судове рішення, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач ОСОБА_3, який подав апеляційну скаргу, та інші всі відповідачі по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися в третє.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просить її відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № VIV7GA02531431, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 55 020 доларів США на строк з 14 червня 2007 року по 12 червня 2017 року зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% за місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту; відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2. даного договору (а. с. 8-13).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 червня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 14 червня 2007 року, згідно умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 63,6 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності (а. с. 14-17).

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 6 червня 2013 року частково задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Звернуто стягнення на предмет іпотеки і виселено відповідачів із квартири АДРЕСА_5, без надання іншого приміщення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 18-21).

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2014 року заочне рішення Вінницького міського суду від 6 червня 2013 року скасовано в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалено нове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 14 червня 2007 року, а саме: квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 63,6 кв. м., що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17 жовтня 2003 року, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 9 липня 2004 року за № 1508/26620, шляхом реалізації предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на дану квартиру у відповідних установах, підприємствах та організаціях, з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмету іпотеки з початковою ціною реалізації предмета іпотеки, визначеною незалежним експертом-оцінювачем на стадії виконання рішення суду, але не менше 318 150 грн., за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № VIV7GA02531431, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» 14 червня 2007 року, в розмірі 91 958,27 доларів США, що еквівалентно 735 022,45 грн. В задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_7, без надання іншого приміщення відмовлено (а. с. 22-27).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_8, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців, за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (ч. 1). Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч. 2).

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом на підставі статті 109 ЖК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що після ухвалення апеляційним судом Вінницької області рішення від 20 січня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем 22 січня 2014 року було надіслано на адресу відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вимогу № 30.1.0.0/2-708 про добровільне звільнення ними та усіма зареєстрованими особами в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги квартири АДРЕСА_8 (а. с. 28-29).

Зазначена вимога була надіслана відповідачам поштою 23 січня 2014 року рекомендованими листами із повідомленнями про вручення, що підтверджується реєстром рекомендованих поштових відправлень (а. с. 30-31) та була отримана відповідачами 25 січня 2014 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 68-69) та відповіддю Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 2 жовтня 2014 року № 10-12-9/213 (а. с. 114).

Враховуючи викладене та те, що вимога банку про виселення із квартири АДРЕСА_8, на яку судом звернуто стягнення, відповідачами у місячний строк з моменту отримання вимоги банку виконана не була, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про виселення відповідачів із зазначеної квартири.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 в тому, що зважаючи на рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2014 року, яке набрало законної сили та згідно з яким було відмовлено в задоволенні позову про їхнє виселення із спірної квартири, провадження у даній справі слід закрити на підставі ч. 2 ст. 205 ЦПК України, оскільки вищевказане рішення постановлено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спростовуються наступним.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2014 року в задоволенні позову в частині виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_8 судом відмовлено з тих підстав, що на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, оскільки позивачем не надано доказів про отримання відповідачами письмової вимоги банку про звільнення спірної квартири.

Звертаючись в квітні 2014 року з позовом про виселення, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що після ухвалення апеляційним судом Вінницької області рішення від 20 січня 2014 року банком було направлено відповідачам вимогу про добровільне звільнення спірної квартири у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду копію вимоги про виселення від 22 січня 2014 року (а. с. 28-29), копію реєстру рекомендованих поштових відправлень, направлених 23 січня 2014 року (а. с. 30-31); копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення із відмітками про отримання (а. с. 68-69).

Також на запит суду першої інстанції Вінницькою дирекцією УДППЗ «Укрпошта» 2 жовтня 2014 року було дано відповідь № 10-12-9/213, якою підтверджено факт вручення відповідачам надісланих банком рекомендованих листів 25 січня 2014 року (а. с. 114).

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги в тому, що набрало законної сили рішення суду, яке постановлено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є безпідставними, оскільки, звертаючись до суду з позовом в квітні 2014 року, позивач зазначив інші обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та зазначив докази, що підтверджують кожну обставину, тобто підстави позову є іншими.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не було застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку, оскільки питання про звернення стягнення на предмет іпотеки оскаржуваним судом рішенням не вирішувалось, а зазначеним законом не передбачено застосування мораторію щодо виселення осіб із житлового приміщення (предмету іпотеки), на яке раніше судовим рішенням було звернуто стягнення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.С. Марчук

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська