Рішення № 42834984, 18.02.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Заводян К. І.

Суддів: Лисака І.Н., Перепелюк Л.М.,

Секретаря: Кусяка М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої за договором діє ОСОБА_5, на заочне рішення Кіцманського районного суду від 30 вересня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

В липні 2013 року ОСОБА_1 подала позов до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Посилалася на те, що на початку лютого 2013 року вона випадково дізналася від працівників Ошихлібської сільської ради, що її будинок 19 червня 2003 року був подарований нею онуці ОСОБА_4

Договір був підписаний через введення її в оману, тому є недійсним.

Факт введення її в оману підтверджується неможливістю ознайомитися із змістом договору у зв'язку з похилим віком та неграмотністю.

Того дня її невістка ОСОБА_6 разом з донькою ОСОБА_4 звернулася до неї з проханням з'їздити до нотаріуса та підписати документи, щоб прописати онуку до її будинку АДРЕСА_1

Скориставшись її похилим віком, погіршенням зору, неграмотністю, вони підштовхнули її до підписання договору дарування будинку на користь онуки. Змісту договору нотаріус їй не зачитував.

Провадж. №22-ц/794/317/15 Головуючий у першій інстанції Масюк Л.О..

Категорія:21 Доповідач: Заводян К.

Отримавши усі необхідні документи невістка з онукою виїхали за кордон. Від них немає жодної звістки.

Строк позовної давності вона не пропустила. Відповідно до част. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення свого права вона дізналася в лютому 2013 року. З цього часу починається перебіг позовної давності.

Просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і застосувати наслідки недійсності договору у вигляді реституції.

Заочним рішенням Кіцманського районного суду від 30 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського нотаріального округу Чернівецької області, зареєстрований в реєстрі за №1914, скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 померла ( а.с.104).

Ухвалою Кіцманського районного суду від 22 грудня 2014 року до справи залучені спадкоємці померлої: ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Ухвалою Кіцманського районного суду від 30 грудня 2014 року заяву ОСОБА_4 від 23 липня 2014 року про перегляд заочного рішення Кіцманського районного суду від 30 вересня 2013 року залишено без задоволення.

ОСОБА_4 подала на заочне рішення апеляційну скаргу.

Вважає його незаконним. Вказує, що судом порушені норми матеріального і процесуального права.

Суд не вручив їй повістки про судове засідання, вважаючи, що про нього вона була повідомлена належним чином. Вона не змогла скористатися своїми процесуальними правами, подати докази, які спростовують позовні вимоги, що є недоведеними.

Договір був укладений у 2003 році. Проте суд до правовідносин сторін застосував норми Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2004 року. У справі не доведено, що вона, як сторона в договорі, навмисне ввела в оману позивачку.

Ділянка для будівництва будинку дійсно виділялася позивачці. Однак будівництво будинку здійснював її батько - син позивачки ОСОБА_3, який також проживав у будинку.

У бабки був інший будинок, де вона проживала, в пос. Ізгори Ошихлібської сільської ради.

ОСОБА_1 цілком розуміла значення своїх дій. Навіть малограмотній людині відомо, що процедура прописки не потребує нотаріального оформлення.

Подання позову до суду організувала донька покійної - ОСОБА_2 Після прийняття заочного рішення суду був складений договір дарування на її ім'я.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, суд першої інстанції виходив з наявності факту обману позивачки з боку її невістки та онуки. Вона підписала договір дарування, вважаючи що підписувала документи для прописки онуки. Вказане є підставою для визнання договору дарування недійсним з підстав частини 1 ст.230 ЦК України.

Проте погодитися з таким висновком в повному об'ємі не можна. Суд неповно з'ясував обставини справи, до правовідносин сторін неправильно застосував норми матеріального права і ухвалив рішення, яке не може залишатися в законній силі.

Як убачається з матеріалів справи, договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського нотаріального округу Чернівецької області, зареєстрований в реєстрі за №1914. Договір підписаний ОСОБА_1 особисто, чого вона не заперечувала. За таких обставин доводи про її неписьменність є недоведеними.

Згідно п.6 договору дарувателька стверджувала, що дарування здійснюється нею без будь яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, і гарантує, що житло, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продане, не подароване, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передане, не відчужене іншим способом, не заставлене, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прихованих недоліків, а також прав щодо нього у третіх осіб (в тому числі за договорами найму чи оренди) як у межах так і за межами України не має.

Згідно п.7 договору він укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Договір укладений 19 липня 2003 року, до введення в дію Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

На правочини, укладені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003?р., тобто до 1 січня 2004?р., поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963?року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003?р., цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються лише щодо тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як убачається зі змісту зазначеної норми, ЦК України від 16 січня 2003?р. може застосовуватись тільки до наслідків вчинення правочинів у вигляді правовідносин, зокрема відповідних прав і обов'язків, що виникли до 1 січня 2004?р., але продовжують існувати і після цієї дати. Зворотної сили щодо правочинів, укладених до 1 січня 2004?р., у тому числі форми й порядку укладання, підстави визнання недійсними, ЦК України від 16 січня 2003?р. не має. Виходячи з викладеного, вимога щодо недійсності правочину не може ґрунтуватись виключно на невідповідності спірного правочину до актів законодавства, що набули чинності після його укладення.

Вказаних обставин суд першої інстанції не врахував і застосував до правовідносин сторін ЦК України від 16 січня 2003 року. Тому рішення суду не може залишатися в законній силі.

Відповідно до ч. 1 статті 57 ЦК України, 1963 року, чинного на час укладення договору дарування, угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілої або за позовом державної чи громадської організації.

Під обманом в таких випадках слід розуміти введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається.

Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину.

Позов може бути задоволений лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів угоди не має істотного значення.

Відповідно до статті 243 ЦК України (1963 р.) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Необхідною умовою для дійсності угоди є відсутність будь-яких чинників, які могли б спотворити уявлення особи про суть угоди або її окремих елементах (оману, обман),

Позивачка мала волю на укладення угоди. З цією метою вона прийшла до нотаріуса, підписала угоду, здійснивши волевиявлення.

Доводи позивачки про те, що невістка і онука переконали її в тому, що мова йде про реєстрацію (прописку) онуки, а не про договір дарування, не можуть бути взяті до уваги. Прописка здійснюється у сільській раді, вчинення будь-яких нотаріальних дій не потребує.

Особиста присутність ОСОБА_1 у нотаріуса давала їй можливість запитати у нотаріуса відомості стосовно документа, який їй належить підписати. Власне недбальство, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін за угодою, не є підставою для визнання правочину недійсним.

ОСОБА_4 не є чужою особою для покійної ОСОБА_1, а її онукою. Батько відповідачки ОСОБА_3 є сином позивачки, проживав разом з нею у спірному будинку(а.с.128). Близькі родинні стосунки не піддають сумніву наявність волі позивачки обдарувати свою онуку.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

ОСОБА_4 зареєструвала будинок на своє ім'я. Тобто, будинок

був їй переданий.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору дарування недійсним з підстав обману.

Відповідно до ст.88 ЦПК України із правонаступника позивачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 270 грн. 48 коп.

Керуючись ст.ст.307, п.п. 1, 4 част.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої за договором діє ОСОБА_5, задовольнити.

Заочне рішення Кіцманського районного суду від 30 вересня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського нотаріального округу Чернівецької області, зареєстрований в реєстрі за №1914, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 користь ОСОБА_4 270 (двісті сімдесят) гривень 48 копійок у відшкодування витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: