Рішення № 42834726, 12.02.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

провадження № 22ц/790/603/15 Головуючий 1 інст. - Харченко А.М.

Справа №643/221/13-ц Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: сімейні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Котелевець А.В.,

Кіпенка І.С.,

за участю секретаря - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 2/5 частки квартири, визнання частково недійсними договорів купівлі - продажу квартири, надання можливості користування власністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля, визнання права власності на ? частину автомобіля,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому в уточнених вимогах просив здійснити поділ спільного майна подружжя, зокрема, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на 2/5 її частин; визнати недійсним договір купівлі - продажу, укладений 23.08.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_7 та внесений в реєстр нотаріальних дій за №1245, в частині продажу 2/5 частин квартири; визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири, укладений 18.09.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 та внесений в реєстр нотаріальних дій за №1843 в частині продажу 2/5 частин зазначеної квартири; надати можливість ОСОБА_4 користуватися, володіти та розпоряджатися даною квартирою, як співвласника в частині 2/5 часток квартири.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2, зареєстрованому 26 грудня 2003 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2011 року шлюб розірвано. Цим рішенням встановлено, що шлюбні стосунки між подружжям припинені у липні 2010 року. Із зазначеного часу подружжя разом не проживає, спільне господарство не веде. В період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин у 2006 році, за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 28 березня 2006 року було набуте спільне майно - квартира АДРЕСА_1. Відповідно до договору іпотеки від 28.03.2006 року, який був укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8, вартість вказаної квартири становить 151 500 грн. Позивач за первісним позовом вважає, що спірна квартира є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.08.2013 року, квартира АДРЕСА_1 була продана ОСОБА_2 та придбана ОСОБА_5 Вважає зазначений договір укладеним з порушенням чинного законодавства, в зв"язку із чим останній підлягає визнанню недійсним. Відповідно до п. 9 вказаного договору відповідачка ОСОБА_2 гарантує, що житло, яке є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продане, не подароване, під податковою заставою, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває. Але, зазначений пункт не відповідає дійсності, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу, квартира, перебувала у спорі та була предметом розгляду даної цивільної справи. Крім того, відповідно до п. 22 договору купівлі-продажу квартири, нотаріусом доведено до відома ОСОБА_5, що відчужувана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки вона на момент набуття у власність квартири в зареєстрованому шлюбі не перебувала, та ні з ким не проживала однією сім"єю без укладення шлюбу. Пункт 22 договору суперечить дійсності, а саме: ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 26 грудня 2003 року до 21 березня 2011 року. Шлюбні стосунки припинені в липні 2010 року, тобто, на момент набуття у власність спірна квартира була не об"єктом особистої приватної власності ОСОБА_2, а об"єктом спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. ОСОБА_4 не надавав згоду ОСОБА_2 ні на відчуження спільного майна, ні на будь-який інший правочин щодо розпорядження спільним майном. Підставою виникнення права власності на спірну квартиру у ОСОБА_5 є договір купівлі - продажу від 28.03.2013 року, який був укладений, як вважає позивач з порушенням ЦК України та порядку вчинення нотаріальних дій.

18.09.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири. На теперішній час право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_6 Зазначена квартира вибула з володіння ОСОБА_4 не з його волі. Відповідно до договору купівлі - продажу від 28.03.2006 року вартість квартири складає 137 700 грн. За курсом НБУ станом на 28.03.2006 року 1 долар США становить 5,0500 грн. 137 700 грн./5,05 дорівнює 27 627,55 доларів США (вартість квартири станом на 28.03.2006 року). Кредит за кредитним договором №27/вал-И-530 від 28.03.2006 року складає 15 000 доларів США, що еквівалентно 75 750 грн. 27 267,55 доларів США - 15 000 доларів США дорівнює 12 267,33 доларів США - частина, яка була сплачена за квартиру у шлюбі, що становить 12 267,33 доларів СШАх5,05 грн. дорівнює 61 950,02 грн. (частина, яка була сплачена за квартиру у шлюбі в гривні). 15 000 доларів США - 5 572,34 доларів США (залишок по кредиту після розірвання шлюбу згідно виписки за кредитним договором за період з 28.03.2006 року по 01.07.2010 року) дорівнює 9 427,66 доларів США (було сплачено за кредитом у шлюбі), що еквівалентно 47 609,68 грн. за курсом, який діяв на день отримання кредиту. 61 950,02 грн. + 47 609,68 грн. дорівнює 109 559,70 грн. (було сплачено за квартиру у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом). 137 700 грн. - 109 559,70 грн. дорівнює 28 140,30 грн. було сплачено ОСОБА_2 самостійно після розірвання шлюбу, що складало станом на 28.03.2006 року - 28 140,30 грн./5,05 дорівнює 5 572,34 доларів США. 137 700 грн./100 дорівнює 1 377 грн. - сума 1% вартості квартири станом на 28.03.2006 року. 28 140,30 грн./1 377 грн. дорівнює 20,44% - кількість відсотків, оплачених ОСОБА_2 за квартиру після розірвання шлюбу). 109 559,70 грн./2 дорівнює 54 779,85 грн., оплачених ОСОБА_4 у шлюбі за квартиру. 109 559,70 грн./1 337 дорівнює 79,56% було оплачено за квартиру разом ОСОБА_2 та ОСОБА_2 79,56%/2 дорівнює 39,78% - частина квартири, яка відповідно до ст. 70 СК України повинна бути визнана за ОСОБА_4

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила поділити спільне майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, право особистої власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в цілому, як придбану за її особисті кошти; визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля марки MITSUBISHI Lancer 1,6 COMFORT, тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-Б, рік випуску 2007, реєстраційний НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 04.01.2013 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину вище зазначеного автомобіля.

В обґрунтування свого позову зазначила, що 26 грудня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб. Від цього шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка за зустрічним позовом в період з 27.11.1996 року по 12.04.2006 року була зареєстрована і мешкала за адресою: АДРЕСА_3 (квартира належала її бабусі), а починаючи з 19.04.2006 року була зареєстрована та мешкала в кв. АДРЕСА_1. Відповідач за зустрічним позовом зареєстрований та постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2. Вони фактично разом не проживали і спільного господарства не вели.

21 березня 2011 року за рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.

28 березня 2006 року позивачка за зустрічним позовом за власні кошти відповідно до договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 від 28.03.2006 року за реєстровим №914, купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, за суму 137 700 грн., які продавці ОСОБА_12, ОСОБА_13 повністю отримали від покупця ОСОБА_2 у рівних частинах кожний, а разом 61 200 грн., ще до підписання договору, а іншу частину, тобто, 76 500 грн., отримали від ОСОБА_2 після посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу квартири (пункт 3 договору).

Квартиру ОСОБА_2 придбала за кошти, які особисто запозичила 24.01.2006 року у гр. ОСОБА_14 (10 000 доларів США, що дорівнює 51 200 грн.), а також за кошти, які особисто запозичила 08.02.2006 року у гр. ОСОБА_15 (10 000 доларів США, що дорівнює 51 200 грн.), а також кредитні кошти в сумі 15 000 доларів США (на той час дорівнювало 76 800 грн.), які особисто отримала згідно кредитного договору з АКІТ "УкрСиббанк" №27/вал-И-530 від 27.03.2006 року. Зазначені боргові зобов"язання ОСОБА_2 виконувала виключно самостійно, без участі її колишнього чоловіка ОСОБА_4 На цей час запозичені у ОСОБА_14 та ОСОБА_15 кошти повністю повернуті, а кредит достроково погашений особисто ОСОБА_2 ОСОБА_4 ніколи в спірній квартирі не проживав, коштів на її придбання не надавав, кредит і боргові зобов"язання його дружині ОСОБА_2 сплачувати не допомагав, комунальні платежі за зазначену квартиру в період з 2006 року по 2013 року сплачувала виключно ОСОБА_2, що підтверджується доданими квитанціями.

Вважає, що спірна квартира є особистою приватною власністю позивачки за зустрічним позовом як майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

Крім того, ОСОБА_4 до 2013 року ніколи не претендував на право власності на частку вказаної квартири, бо визнавав, що ця квартира є особистою власністю ОСОБА_2, яка придбана за її власні кошти, а він отримав у свою власність автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1,6, вартістю на той час 93 997 грн., який вони в 2007 році разом придбали за час шлюбу. Після того, як ОСОБА_2 почала процедуру розірвання шлюбу, ОСОБА_4 почав в судовому порядку претендувати на частку зазначеної квартири, хоча приховав від суду, що за домовленістю з ОСОБА_2 у його користування залишився вище зазначений автомобіль.

Також, приховав від суду, що під час шлюбу 30.03.2007 року за спільні кошти колишнього подружжя на підставі договору №б\н від 30.03.2007 року у ТОВ "Техно-Арт" був придбаний легковий автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1,6, вартістю 93 997 грн. Даний автомобіль є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя. Втім, як стало відомо з інформації, наданої УДАІ ГУМВС України в Харківській області, автомобіль 04.01.2013 року ОСОБА_4 був знятий з обліку і проданий через товарну біржу ОСОБА_9 Про те, що автомобіль, який є предметом спору, був проданий, позивачці за зустрічним позовом стало відомо лише 04.08.2014 року під час судового розгляду. Договір купівлі-продажу авто не є дрібним побутовим договором, і укладений стосовно майна, яке має значну цінність для обох сторін у справі. ОСОБА_2 не надавала згоди на укладання договору купівлі - продажу спірного авто, тому вважає цей правочин недійсним. Оскільки ОСОБА_4 не погоджується сплатити на рахунок позивачки грошову компенсацію вартості її ? частки зазначеного авто у спільному майні подружжя, попередньо зарахувавши ці кошти на депозитний рахунок суду, позивач за зустрічним позовом вважає за необхідне визначити частки сторін у спільному майні подружжя. Таким чином, спірним майном, яке було придбане ОСОБА_4 та ОСОБА_2 під час шлюбу є: автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1,6 COMFORT, рік випуску 2007, реєстраційний НОМЕР_1, зареєстрований РЕВ МВ №1 ДАІ ГУМВС України в Харківській області 31.03.2007 року на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, виданого тим же РЕВ МВ №1, дійсна вартість якого на час розгляду справи складає 130 154 грн. (по курсу НБУ 10 999 доларів США), а також квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/5 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 23.08.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо продажу вказаної квартири; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

З таким рішенням не погодився представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.

ОСОБА_9 та ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції не з"явилися, звернулися з заявами про слухання справи у їх відсутність.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої власності на спірну квартиру, районний суд виходив із того, що нею не надані докази на підтвердження своїх вимог.

Судова колегія погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають наданим доказам і вимогам ст. 60 СК України.

За положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, право кожного зі співвласників на володіння, користування та розпорядження спільною річчю кореспондує обов'язку кожного з них погоджувати свою поведінку, пов'язану з володінням, користуванням та розпорядженням нею, з іншим співвласником, тобто кожен співвласник, у тому числі й подружжя, при здійсненні права спільної сумісної власності зобов'язаний займати не тільки пасивну (не перешкоджати одне одному в здійсненні правомочностей, пов'язаних з цією власністю), а й активну позицію, змістом якої, є право та обов'язок кожного з подружжя узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном з другим із подружжя.

Майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю дружини або чоловік Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Судом встановлено, що кв. АДРЕСА_1, була придбана сторонами у період шлюбу за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та АКІБ " УкрСиббанк".

Визнаючи за позивачем право власності на 2/5 частин спірної квартири, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що після припинення фактичного проживання подружжя, ОСОБА_2 продовжувала сплачувати гроші за кредитним договором, у зв'язку з чим частка позивача стає меншою.

Посилання ОСОБА_2 на розписки, за якими вона отримала гроші, свідчать про те, що грошові кошти були отримані позивачкою за зустрічним позовом у 2006 році, у період спільного проживання подружжя і є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї , то гроші, інше майно які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновками районного суду про визнання за позивачем права власності 2/5 частин спірної квартири, за відповідачкою на 3/5 її частин.

Рішення суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири в 2/5 її частини між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не оспорюється сторонами.

У частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля і визнання за нею право власності на 1/2 частину на спірного автомобіля, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову за таких підстав.

Судом встановлено, що автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 1,6 COMFORT, тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-Б, рік випуску 2007, зареєстрований на ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, реєстраційний НОМЕР_1.

23. 01. 2010 року ОСОБА_4 передав право експлуатації та розпорядження автомобілем ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 ( т. 2 а.с. 162)

ОСОБА_18 по праву передоручення, 02 лютого 2010 року, уповноважив ОСОБА_21 або ОСОБА_9 експлуатувати та розпоряджатися спірним автомобілем.

Доводи ОСОБА_4 про те, що 02 лютого 2010 року були отримані ним гроші за автомобіль не підтверджені доказами, оскільки довіреність ним надавалась з правом розпоряджатися автомобілем але при цьому не було укладено договору купівлі - продажу.

Згідно зі ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб без укладення договору купівлі - продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Із довідки управління ДАІ ГУ МВС України в Харківській області від 01. 07. 2014 року вбачається, що спірний автомобіль перереєстровано на ім'я ОСОБА_9 04. 01. 2013 року.

Із договору купівлі - продажу автомобіля вбачається, що ОСОБА_4 продав автомобіль марки MITSUBISHI Lancer 04. 01. 2013 року. ( а.с. 179 т. 2, т. 4 а.с. 50)

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'яснень у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а за відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За таких підстав слід вважати, що ідеальні частки подружжя в спірному автомобілі складають по 1/2 частині кожному.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені законодавцем у ст. 203 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Так, за правилами ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності такого правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо ж недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно цієї правової норми, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, враховуючи наведене вище, а також те, що спірний договір купівлі-продажу вищезазначеного транспортного засобу є угодою щодо розпорядження спільним майном подружжя, яка була оформлена з порушенням вимог ч. 3 ст. 65 СК України, оскільки продаж спільного автомобіля відбувся без письмової згоди позивачки, яка є його співвласником, що у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержанням стороною правочину вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, вказаний правочин не може вважатися правомірним.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне позов ОСОБА_2 у частині визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля задовольнити , оскільки вона як його співвласник в 1/2 частині не давала своєї згоди на його продаж.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 1 ст. 309, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2014 року - змінити.

У частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, визнання недійсним договір купівлі - продажу автомобіля - рішення суду скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки MITSUBISHI Lancer 1,6 COMPFORT, тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-Б, рік випуску 2007, зареєстрований на ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2, реєстраційний НОМЕР_1.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля марки MITSUBISHI Lancer 1,6 COMFORT, тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-Б, рік випуску 2007, реєстраційний НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_9 04 січня 2013 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: