Рішення № 42827228, 04.02.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7389/14-ц

Провадження № 2/161/496/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.

при секретарі Марчак Е.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свій позов мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 12 березня 2007 року відповідач отримала кредит у розмірі 2 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом.

Оскільки відповідач не виконав умови договору належним чином, у неї станом на 30 листопада 2013 року виникла заборгованість перед ПАТ КБ "ПриватБанк" в сумі 34 358,29 гривень, яка складається з: 8 000 гривень - заборгованість за кредитом, 24 245,99 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 1612,30 гривень - штраф (процентна складова).

Враховуючи наведене, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 34358 гривень 29 копійок та судові витрати по справі.

В судове засідання представник позивача не з'явилась, подала суду заяву, в якій просила справу слухати в її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явилась з невідомих на те суду причин, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов до не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 12 березня 2007 року б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, банк надав відповідачу кредит у розмірі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, про що свідчить його підпис.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 листопада 2013 року становила 34 358 грн 29 коп., яка складалася з: 8 000 грн заборгованості за кредитом, 24 245 грн 99 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, а також штрафів: 500 грн - фіксована частина, 1 612 грн 30 коп. - процентна складова.(а.с. 6-7).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили строк дії договору до липня 2009 року. (а.с. 8).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Перевіряючи доводи відповідача в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, суд виходять із наступного.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору до липня 2009 року. (а.с. 8).

Таким чином, умовами договору встановлено погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення та процентів кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до певного числа кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 12 березня 2007 року, нарахування штрафних санкцій на суму кредиту відбулося 30 квітня 2007 року, тобто слід вважати, що саме з цієї дати банк довідався про порушення свого права.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до вищезазначеного розрахунку заборгованості, востаннє сплачувалась заборгованість за відсотками 07 жовтня 2009 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зверталась до позивача 03 березня 2009 року з заявою щодо припинення дії укладеного договору № б/н від 12 березня 2007 року та надання їй відомостей щодо заборгованості за кредитним договором для проведення остаточного розрахунку (а.с. 26).

Частиною 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином строк позовної давності слід рахувати з 07 жовтня 2009 року. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до позивача 24 грудня 2013 року.

Позивачем в судовому засіданні не представлено доказів подальшого переривання перебігу позовної давності, тому, на думку суду, ПАТ КБ «Приватбанк» пропустило строки звернення до суду, за захистом свого порушеного права.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проаналізувавши зібрані та дослідженні по справі докази, суд прийшов до висновку, що з слід відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 257, 261, 264, 267, 509, 510, 526, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Філюк Т.М.