Рішення № 42824454, 23.02.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.15р. Справа № 904/165/15

За позовом приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С. Монятовського", м.Луганськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМАШ", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Сердюкова І.В. - довіреність № б/н від 06.01.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Лугцентрокуз ім.С.С. Монятовського", м.Луганськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за поставлений товар у розмірі 1594613,10грн., три відсотки річних у розмірі 26878,55грн.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 06.01.2015р. ухвалою суду від 16.01.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 02.02.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 02.02.2015р. до 23.02.2015р.;

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 02.02.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 19.02.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 10.02.2015р.

23.02.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, надав для долучення до матеріалів справи докази повідомлення відповідача про розгляд справи.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2015р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2011р. між приватним підприємством "Лугцентрокуз ім.С.С. Монятовського" (далі по тексту - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №383/05.20-11 (далі по тексту - договір), предметом якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю комплектуючі для залізничних вагонів, власного виробництва (далі по тексту - товар), а покупець прийняв та оплатив товар на умовах даного договору. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару встановлюється щомісячно Специфікаціями на узгоджені партії товару, які є невід'ємними частинами даного договору.

Загальна сума договору складає суму всіх Специфікацій.

100% попередня оплата за кожну узгоджену партію товару протягом семи банківських днів з моменту отримання рахунку на партію товару, виписаного на підставі відповідної підписаної Специфікації на узгоджену партію товару, яка діє на момент виписки рахунку, і згідно її умов. Після отримання передплати на відповідну партію товару ціна товару, встановлена такою Специфікацією, зміні не підлягає.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012року, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від його виконання. По узгодженню між сторонами договір може бути пролонговано.

20.12.2013р. між сторонами підписано Додаткову угоду №7 відповідно до умов якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору строком до 31.12.2014р.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 1803710,00грн., а відповідач прийняв товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна №364 від 24.03.2014р. на суму 395850,00грн.;

- видаткова накладна №370 від 25.03.2014р. на суму 103200,00грн.;

- видаткова накладна №434 від 02.04.2014р. на суму 124910,40грн.;

- видаткова накладна №363 від 24.03.2014р. на суму 387000,00грн.;

- видаткова накладна №364-1 від 24.03.2014р. на суму 36150,00грн.;

- видаткова накладна №370-1 від 25.03.2014р. на суму 77400,00грн.;

- видаткова накладна №410 від 31.03.2014р. на суму 231000,00грн.;

- видаткова накладна №411 від 31.03.2014р. на суму 387000,00грн.;

- видаткова накладна №759 від 24.06.2014р. на суму 61200,00грн.

За здійснені позивачем на адресу відповідача поставки були виставлені платіжні вимоги-доручення, а саме:

- платіжна вимога-доручення №165 від 24.03.2014р. на суму 395850,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №167 від 25.03.2014р. на суму 103200,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №199 від 02.04.2014р. на суму 124910,40грн.;

- платіжна вимога-доручення №161 від 24.03.2014р. на суму 387000,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №164 від 24.03.2014р. на суму 36150,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №166 від 25.03.2014р. на суму 77400,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №186 від 31.03.2014р. на суму 231000,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №185 від 31.03.2014р. на суму 387000,00грн.;

- платіжна вимога-доручення №350 від 24.06.2014р. на суму 61200,00грн..

Відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору з позивачем розрахувався лише частково, у зв'язку з чим неоплаченою залишилася сума у розмірі 1418297,60грн., що підтверджується платіжним дорученням №300 від 24.06.2014р. на суму 61200,00грн. (а.с.59), платіжним дорученням №440 від 28.03.2014р. на суму 516000,00грн. (а.с.58), яким частково оплачено заборгованість, а саме у розмірі 204040,00грн. за накладною №364 від 24.03.2014р. та платіжним дорученням №458 від 28.03.2014р. на суму 124605,00грн. (а.с.57), яким частково оплачено заборгованість, а саме у розмірі 120172,80грн. за накладною №434 від 02.02.2014р.

Зазначене вище стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1418297,20грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на положення договору, строк оплати товару за долученими до матеріалів справи видатковими накладними є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 1418297,20грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу, суду першої інстанції відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 26878,55грн. та інфляційні втрати у розмірі 176315,50грн. за період з 23.04.2014р. по 26.12.2014р. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунки трьох відсотків річних та визнав його вірним в частині нарахування за видатковими накладними №364 від 24.03.2014р. на суму 395850,00грн.; №434 від 02.04.2014р. на суму 124910,40грн.; №363 від 24.03.2014р. на суму 387000,00грн.; №364-1 від 24.03.2014р. на суму 36150,00грн.; №370-1 від 25.03.2014р. на суму 77400,00грн.; №410 від 31.03.2014р. на суму 231000,00грн.; №411 від 31.03.2014р. на суму 387000,00грн.; №759 від 24.06.2014р. на суму 61200,00грн.

При нарахуванні трьох відсотків річних позивач враховував часткові оплати.

При нарахуванні трьох відсотків річних за видатковою накладною №370 від 25.03.2014р. на суму 103200,00грн. позивач допустився помилки, а саме здійснив нарахування на загальну суму 103200,00грн. за період з 24.04.2014р. по 26.12.2014р. і не врахував, що платіжним дорученням №300 від 24.06.2014р. на суму 61200,00грн. (а.с.59) відповідач частково розрахувався за товар поставлений за вказаною видатковою накладною.

Таким чином, правильним розрахунком трьох відсотків річних за видатковою накладною №370 від 25.03.2014р. на суму 103200,00грн. є наступний:

- за період з 24.04.2014р. по 23.06.2014р. на суму 103200,00грн., що складає 517,41грн.

- за період з 24.06.2014р. (дата часткової оплати заборгованості за вказаною вище видатковою накладною) по 26.12.2014р. на суму 42000,00грн. (103200,00грн. - 61200,00грн.), що складає 638,63грн.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже розмір трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача - 25947,70грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд звертає увагу, що більшість платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи не стосуються спірної заборгованості, що підтверджуються поясненнями позивача в судовому засіданні та письмовими поясненнями долученими до матеріалів справи в яких вказано платіжне доручення та видаткова накладна, яка погашається.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 32410,38грн., з урахуванням того, що 99,94% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмаш" (49044, м.Дніпропетровськ, вул.Дзержинського, 15А-3, оф.3; ідентифікаційний код 32887752) на користь приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім.С.С.Монятовського" (91005, м.Луганськ, вул.Фрунзе, 107, корп.14; ідентифікаційний код 13392898) 1594613,10грн. (один мільйон п'ятсот дев'яносто чотири тисячі шістсот тринадцять грн. 10 коп.) заборгованості з урахуванням індексу інфляції за поставлений товар; 25947,70грн. (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім грн. 70 коп.) три відсотки річних; 32410,38грн. (тридцять дві тисячі чотириста десять грн. 38 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

23.02.2015р.

Суддя І.В. Петренко