Постанова № 42823498, 16.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2015 р. Справа№ 910/17730/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Самсіна Р.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Мельничук Н.О.;

відповідача: Рогач В.К.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-

консалтингова фірма "Граніт"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.10.2014р.

у справі №910/17730/14 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТД-ПЛЮС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-

консалтингова фірма "Граніт"

про стягнення 271 565,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТД-ПЛЮС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду №8/07-11-У18 від 08.07.2011р. у загальному розмірі 271 565,80 грн. (з них: 193 120,19 грн. - основний борг, 38 447,12 грн. - пеня, 7 480,29 грн. - 3% річних, 32 518,20 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач наголошував на наступному:

- позивачем не надано додатки №8 і №10 розподільчого балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД», що свідчить про безпідставність позову, оскільки позивач ніяких робіт не виконував і не є стороною договору, за яким заявлено вимоги про стягнення боргу;

- заборгованість відповідача дійсно існує перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД», а не перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД-плюс» (позивачем), яке не може бути позивачем в даному випадку та на його користь не може бути винесено рішення судом;

- в порушення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України позивач розраховує пеню, починаючи з 31.08.2013р., що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та обраховує її за 359 днів;

- згідно ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України. Отже, перевагу матимуть спеціальні норми Господарського кодексу України, що містять інші строки позовної давності ніж ті, що встановлені Цивільним кодексом України;

- строк позовної давності на момент звернення позивача до суду закінчився і відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності до цих правовідносин та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені;

- позовні вимоги про стягнення 3% річних та індексу інфляції не можуть бути задоволені, оскільки не відносяться до господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України;

- спірний договір не містить зобов'язання платіжної функції грошей, а є договором підряду, а отже і норми права про стягнення збитків від інфляції, 3% річних в даному випадку не можуть застосовуватись.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17730/14 позов було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 193 120,19 грн., пеню у розмірі 38 447,12 грн., 3% річних в розмірі 7 480,29 грн., індекс інфляції в розмірі 32 518,20 грн., а також 5 431,32 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17730/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р. (з урахуванням ухвали від 19.12.2014р. про виправлення описки) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.01.2015р.

В судовому засіданні 26.01.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17730/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В судовому засіданні 26.01.2015р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 26.01.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 03.02.2015р.

В судове засідання 03.02.2015р. з'явилися представники сторін.

В процесі судового розгляду у колегії суддів виникла необхідність витребувати від позивача додаткові документи та пояснення по справі, у зв'язку з чим ухвалою суду від 03.02.2015р. розгляд справи було відкладено на 10.02.2015р.

09.02.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 10.02.2015р. представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р., на підставі ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд апеляційної скарги продовжено на 15 днів.

В судовому засіданні 10.02.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.02.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Самсіна Р.І.

В судовому засіданні 16.02.2015р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 16.02.2015р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 16.01.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД», як субпідрядником, та відповідачем, як генпідрядником, було укладено Договір підряду №8/07-11-У18 на виконання робіт з утеплення фасадів житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення по вул. Урицького, 18 (секція 1) в м. Києві (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) генпідрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе виконання із своїх матеріалів, власними та залученими силами і засобами та на свій ризик комплекс робіт по зовнішньому оздобленню з утеплення мінеральними матеріалами системи "Master" фасадів житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення по вул. Урицького, 18 (секція 1) у м. Києві згідно ТУ У В.2.6-45.2-30521013-387-2004 та здає в обумовлені строки генпідряднику, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Обсяг робіт по оздобленню з утепленням фасадів визначено у локальних кошторисах №2-1-1, №2-1-2 (Додаток №1 до цього Договору).

Вартість робіт за Договором складає 868 321,20 грн., в т.ч. ПДВ - 20% - 144 720,20 грн. Вартість робіт є попередньою і підлягає уточненню на підставі фактично виконаних обсягів робіт згідно актів за формою КБ-2В, КБ-3 (п.2.1 Договору).

Строки виконання робіт та термін дії Договору погоджені сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.3.1 якого строки виконання робіт передбачаються графіком їх виконання, що погоджується сторонами: початок робіт - не пізніше 3 робочих днів після дня отримання авансового платежу відповідно до п.4.2 цього Договору; закінчення робіт - 01.08.2011р., але за умови своєчасного виконання генпідрядником власних грошових зобов'язань за цим Договором, у т.ч. щодо сплати авансових платежів та своєчасної передачі будівельної готовності.

За несвоєчасну оплату обсягів виконаних робіт або невиконання інших обов'язків, по яких встановлені строки, з вини генпідрядника, останній сплачує субпідряднику за кожний день затримки пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно сплачених робіт по оздобленню фасадів, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня (п.6.6. Договору).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «МТД» виконало підрядні роботи, які були частково оплачені відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 283 120,19 грн.

23.01.2013р. загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» було прийнято рішення про виділ з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД-СЕРВІС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД ПЛЮС» (позивача) (протокол №72 від 23.01.2013р. - том справи - 1, аркуші справи - 37-38).

09.09.2013р. загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» було прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу товариства (протокол №78 від 09.09.2013р. - том справи - 1, аркуші справи - 35-36).

Заборгованість відповідача за Договором, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД», була передана позивачу згідно з вищевказаним розподільчим балансом.

За твердженням позивача, на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за виконані по Договору підрядні роботи становила 193 120,19 грн.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній, окрім вимог про стягнення 193 120,19 грн. основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 38 447,12 грн. пені, 7 480,29 грн. 3% річних та 32 518,20 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідно до умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «МТД» виконало, а відповідач прийняв підрядні роботи.

Відповідачем не заперечується ані факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД» підрядних робіт, ані здійснення часткового розрахунку з Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД» протягом 2013-2014 років, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки.

Окрім того, 31.08.2013р. між позивачем, до якого за розподільчим балансом перейшла заборгованість від Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД», та відповідачем було складено та підписано Акт звірки взаєморозрахунків за спірним Договором, згідно з яким сторони визначили, що заборгованість відповідача становить 193 120,19 грн.

На час розгляду справи місцевим господарським судом заборгованість відповідача у сумі 193 120,19 грн. погашена не була.

Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на тому, що у нього дійсно існує заборгованість, але не перед позивачем, який не був стороною Договору, а перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД». На думку відповідача, позивач не може вимагати оплати заборгованості відповідачем, оскільки право на стягнення боргу є лише у Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД».

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. ст. 104, 106 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення наведений в ст. 107 Цивільного кодексу України, згідно з якою кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Згідно зі ст. 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

Як уже зазначалося вище, загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» було прийнято рішення, оформлене протоколом №72 від 23.01.2013р., про виділ з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД-СЕРВІС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД ПЛЮС» (позивача).

Тобто, в даному випадку має місце припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД» (виконавця за Договором) внаслідок виділу, а позивач є правонаступником названого товариства у правовідносинах з відповідачем, про що свідчить розподільчий баланс позивача, за яким йому було передано заборгованість відповідача за спірним Договором.

Окрім того, в матеріалах справи наявний акт від 31.08.2013р. щодо звірки взаєморозрахунків за Договором, підписаний між позивачем та відповідачем, в якому відповідач підтвердив заборгованість у сумі 193 120,19 грн. Жодних застережень (зауважень, претензій) відносно того, що позивач (як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД») виступає субпідрядником (кредитором) за Договором, а відповідач генпідрядником (боржником) в Акті немає. До того ж, протягом 2013-2014 років відповідач частково оплачував борг, перераховуючи кошти безпосередньо на рахунок позивача, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.

Претензій щодо якості виконаних робіт за Договором, строків їх виконання, тощо від відповідача не надходило, що свідчить про належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД» своїх договірних зобов'язань перед відповідачем.

Натомість відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання ним порядку і строків здійснення розрахунків за Договором.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Оскільки наявними у справі доказами підтверджується існування заборгованості відповідача за Договором у сумі 193 120,19 грн., колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення вказаної заборгованості з відповідача на користь позивача.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В п.6.6 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату обсягів виконаних робіт або невиконання інших обов'язків, по яких встановлені строки, з вини генпідрядника, останній сплачує субпідряднику за кожний день затримки пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно сплачених робіт по оздобленню фасадів, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За розрахунками позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 38 447,12 грн., нарахована за період з 31.08.2013р. по 20.08.2014р.

В процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, як правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД», що надає правові підстави для нарахування пені.

Місцевий господарський суд погодився з розрахунком пені, здійсненим позивачем, і повністю задовольнив позов в цій частині вимог, присудивши до стягнення з відповідача 38 447,12 грн. пені.

Однак, при цьому, місцевим господарським судом взагалі не було розглянуто заяву відповідача, викладену у відзиві на позов, про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені. Жодніпосилання про те, що така заява відповідачем подавалася (заявлялася), а також результати її розгляду в оскаржуваному рішенні суду відсутня, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечує проти строку нарахування позивачем пені, який загалом становить 359 днів. Окрім того, відповідач вважає, що строк позовної давності на момент звернення позивача до суду закінчився і він просив місцевий господарський суд застосувати наслідки спливу позовної давності до спірних правовідносин та відмовити в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015р. позивача, зокрема, було зобов'язано надати письмові пояснення щодо заяви відповідача, викладеної у відзиві на позов, про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

На виконання вимог суду позивач надав пояснення від 09.02.2015р., в яких зазначав про те, що він дізнався про порушення своїх прав відповідачем лише 31.08.2013р., тобто з моменту передачі позивачу заборгованості відповідача за розподільчим балансом, а тому відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України саме з цієї дати і розпочався перебіг позовної давності для позивача.

Дійсно, в ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Однак при цьому поза увагою позивача залишилися положення ст. 262 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно з розділом 4 Договору сторонами останнього було погоджено наступний порядок здійснення розрахунків та платежів: генпідрядник забезпечує безперебійне фінансування будівництва у сумі та в строки відповідно до письмових клопотань (заявлень) субпідрядника. Після підписання Договору генпідрядник перераховує аванс субпідряднику в розмірі 260 496,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20% - 43 416,00 грн. Фактично виконані субпідрядником обсяги робіт оформляються актами приймання і довідкою по формі №КБ-3, які надаються субпідрядником до 25 числа кожного місяця в друкованому та електронному вигляді. Генпідрядник погоджує їх шляхом підписання та скріплює печаткою. Генпідрядник здійснює щомісячно проміжні платежі на розрахунковий рахунок субпідрядника за фактично виконані роботи на підставі актів виконаних робіт за формою КБ-2В, КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін, у 15-денний строк після підписання актів.

Як було встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «МТД» з липня по вересень 2011 року виконало за замовленням відповідача підрядні роботи. В матеріалах справи наявні довідки №2 та №3 про вартість виконаних робіт у серпні та вересні 2011 року за формою КБ-3.

Тобто, виходячи з умов вищезгаданого розділу 4 Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «МТД» надало відповідачу на підписання акти та довідки про вартість виконаних робіт 25.09.2011р. та 25.10.2011р., у зв'язку з чим прострочення відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МТД» розпочалося з 10.10.2011р. за роботи, виконані в серпні 2011р., та з 10.11.2011р. за роботи, виконані у вересні 2011р. Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що довідки та акти здачі-приймання підрядних робіт були підписані сторонами Договору у інші строки.

Колегією суддів враховано посилання позивача на те, що він, як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «МТД», дізнався про порушення своїх прав відповідачем (тобто про наявність заборгованості за Договором) лише з підписанням розподільчого балансу товариства. Проте, як уже зазначалося вище, відповідно до діючого законодавства заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки прострочення відповідача фактично розпочалося з жовтня 2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише в липні 2014 року, про що свідчить відбиток календарного штампу Відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва на першому аркуші позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 5), тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення з відповідача пені.

Колегією суддів враховано доводи позивача про те, що позовна давність переривалася у зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості.

Дійсно, в ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З наведеної правової норми випливає, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Колегією суддів враховано надані позивачем банківські виписки на підтвердження часткової оплати відповідачем боргу. Однак вказані платежі були здійснені відповідачем у 2013-2014 роках, тобто після спливу однорічного строку позовної давності, встановленого до вимог про стягнення неустойки (в даному випадку пені). Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, при здійсненні розрахунку пені позивачем не було дотримано вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший такий період не встановлено законом або договором (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що в процесі судового розгляду було встановлено наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) позивача, за захистом якого він звернувся до суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що до вимоги позивача про стягнення пені підлягає застосуванню строк позовної давності за заявою відповідача, викладеною у відзиві на позов. У зв'язку з пропуском позовної давності, позов в частині вимог про стягнення з відповідача 38 447,12 грн. пені не підлягає задоволенню.

Про застосування строку позовної давності до решти позовних вимог, а саме щодо стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, заяви не надходили.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, нарахування 3% річних та інфляційної складової заборгованості є правомірним.

Перевіривши розрахунок позивача за визначений ним період, колегія суддів погоджується з його арифметичною правильністю.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вони не відносяться до господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, а також відсутності у договорі зобов'язання платіжної функції грошей, не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.

Насамперед, необхідно зазначити, що грошовим, за змістом ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (аналогічна правова позиція наведена в п.п.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З урахуванням приписів ст. 549, ч.2. ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція наведена в п.п.1.3, 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, у позивача виникли правові підстави для нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 7 480,29 грн. 3% річних та 32 518,20 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування Господарським судом міста Києва обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17730/14 - скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 38 447,12 грн. пені з прийняттям в цій частині вимог рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін.

Зважаючи на часткове задоволення як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом до суду та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача - 1 153,50 грн. (з них: 768,96 грн. - за позовом, 384,54 грн. - за апеляційною скаргою), на відповідача - 6 993,48 грн. (з них: 4 662,36 грн. - за позовом, 2 331,12 грн. - за апеляційною скаргою).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Виходячи з розміру оспорюваних позовних вимог (ціни позову), за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити судовий збір у сумі 2 715,66 грн.

Натомість з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №6748 від 20.11.2014р. вбачається, що відповідач сплатив судовий збір у сумі 2 770,00 грн., тобто у більшому розмірі, ніж встановлено діючим законодавством. Сума переплати (надмірно сплаченого) судового збору становить 54,34 грн.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно оплачений відповідачем судовий збір при поданні апеляційної скарги має бути повернутий йому з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17730/14 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МТД-ПЛЮС" суму основного боргу в розмірі 193 120,19 грн. (сто дев'яносто три тисячі сто двадцять гривень 19 копійок), 3% річних в розмірі 7 480,29 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят гривень 29 копійок), інфляційні втрати в розмірі 32 518,20 грн. (тридцять дві тисячі п'ятсот вісімнадцять гривень 20 копійок), а також 4 662,36 грн. (чотири тисячі шістсот шістдесят дві гривні 36 копійок) судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТД-ПЛЮС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" 384,54 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 54 копійки) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова, 11, код ЄДРПОУ 35624424) з Державного бюджету України 54,34 грн. (п'ятдесят чотири гривні 34 копійки) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з платіжним дорученням №6748 від 20.11.2014р.

6. Матеріали справи №910/17730/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Р.І. Самсін