Ухвала суду № 42819466, 19.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4597/14-к 19.02.2015 19.02.2015 19.02.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого Царюка В.В.

суддів Семенчука О.В., Олещук Т.Л.

за участю секретаря Чоботаренко Т.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12014150040000424 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва Іванцова І.В. на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2014 року щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженки м. Миколаєва, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_3,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 190 КК України.

за участю учасників судового провадження.

прокурора Іванцова І.В.

обвинуваченої ОСОБА_2 (

захисника ОСОБА_3

судового розпорядника Овчаренка М.М.

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок суду в частині виправдування ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 190 КК України скасувати. Цей вирок в частині визнання ОСОБА_2 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358 та ч.4 ст. 358 КК України, з призначенням їй покарання за ч.1 ст. 358 КК України у вигляді арешту строком на 3 місяці, за ч. 4 ст. 358 КК України - у вигляді обмеження волі строком на 1 рік, залишити без змін. Просив ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, тобто придбанні права на чуже майно шляхом обману (шахрайство), у великих розмірах, та призначити їй покарання за цей злочин - 5

Провадження № 11-кп/784/45/15 Головуючий першої інстанції: Коновець М.С.

Категорія: ч.1,4 ст.358, ч.3 ст.190 Доповідач апеляційного суду: Олещук Т.Л.

КК України

років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити обвинуваченій ОСОБА_2 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358 КК України, ч .4 ст. 358 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 358 КК України - арешт строком на 3 місяці, за ч. 4 ст. 358 КК України - обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком - 1 рік.

На підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов'язки: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

За обвинуваченням за ч. 3 ст. 190 КК України ОСОБА_2 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз в загальному розмірі 1770,08 грн.. Залишено арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1. Речові докази: документи, які послугували підставою для набуття права власності на вказану квартиру ОСОБА_2, залишено в матеріалах кримінального провадження.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на звужене тлумачення судом 1-ої інстанції поняття шахрайства, яке не відповідає змісту ч. 1 ст. 190 КК України. Зазначає, що диспозиція ч. 1 ст. 190 КК України не містить посилання на те, що обман повинен бути направлений лише на особу, яка є власником майна. Обернути нерухоме майно на користь винного суб'єкта чи третіх осіб можливо лише юридичним шляхом через придбання права на нього. При цьому винна особа усвідомлює, що обернення чужого нерухомого майна на свою користь можливе лише після придбання права на таке майно, зокрема після оформлення правовстановлюючих документів та їх державної реєстрації. У відносинах, пов'язаних з набуттям, переходом, припиненням прав власника на нерухоме майно до іншої особи, настання відповідних правових наслідків залежить, крім волі вказаних осіб, від вчинення дій та прийняття рішень про державну реєстрацію особами, які уповноважені на здійснення таких функцій. Саме по собі укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна між продавцем і покупцем не призводить до наслідків у виді переходу до останнього права власності на майно. Настання таких наслідків пов'язано з прийняттям рішення державним реєстратором територіального органу Реєстраційної служби України про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та державну реєстрацію цих прав. Таким чином, придбання винною особою права на чуже нерухоме майно шляхом обману можливе і без участі потерпілого. Придбання ОСОБА_2 права власності на чужу квартиру сталось внаслідок введення в оману державного реєстратора Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області щодо справжності договору купівлі-продажу квартири, який прийняв рішення про державну реєстрацію права власності та вніс ці відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Для кваліфікації даного злочину не має значення те, що на момент придбання ОСОБА_2 права власності на квартиру, яка належала ОСОБА_6, остання була померлою. В даному випадку предмет злочину наявний, оскільки обвинувачена усвідомлювала, що це право власності їй не належить, тобто таке майно для неї є чужим. Таким чином, всі обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 190 КК України, в діях ОСОБА_2 наявні і в загальному утворюють склад вказаного злочину.

В письмових запереченнях захисник обвинуваченої - ОСОБА_3, не погоджуючись з доводами апеляційної скарги прокурора, вказує, що попередній власник квартири ОСОБА_6 на момент набуття права власності на квартиру обвинуваченою вже померла. Тому ОСОБА_2 не могла обманути або зловживати довірою мертвої людини. Вказує, що обов'язковою ознакою шахрайства є обман або зловживання довірою саме відносно потерпілого. Вважає, обґрунтованим виправдання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 190 КК України. Інші заперечення захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.4 ст. 358 КК України, не приймаються до уваги, оскільки сторона захисту не скористалась своїм правом на оскарження вироку в апеляційному порядку.

Вироком суду 1-ої інстанції встановлено, що в середині грудня 2013 року у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння квартирою АДРЕСА_4, для чого приблизно в той же час у ОСОБА_2 виник умисел на підробку договору купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002р., зареєстрованого Універсальною товарною біржею «Фенікс», про те що ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1, з метою подальшого використання його в Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, що дало б їй можливість набути право власності на вищезазначену квартиру.

Реалізуючи свій злочинний умисел, в невстановлений час, в невстановленому місці, ОСОБА_2 підробила договір купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002р.. а саме: поставила свій підпис в графі «покупець ОСОБА_2» на бланку Універсальної товарної біржі «Фенікс», який містив підроблений підпис ОСОБА_6, підроблене кліше факсиміле підписів директора УТБ «Фенікс» ОСОБА_7 та начальника ММБТІ ОСОБА_8, підроблений відбиток печатки УТБ «Фенікс» та КП ММБТІ.

09.12.2013р. близько 10 год. 30 хв., ОСОБА_2 знаходячись у приміщенні Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області, яка розташована за адресою: вул. Потьомкінська, 17/4 в м. Миколаєві, надала державному реєстратору з метою набуття права власності на квартиру АДРЕСА_4 договір № 239 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2002 р. на бланку Універсальної товарної біржі «Фенікс», про те що ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1, який було підроблено нею раніше.

Дії обвинуваченої ОСОБА_2 судом 1-ої інстанції кваліфіковано за ч. 1 ст. 358 КК України, як підроблення офіційного документу, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем; за ч.4 ст.358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.

Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що вона 09.12.2013 р. о 10 год. 30 хв., маючи умисел на придбання права на чуже майно шляхом обману, зайшла до приміщення Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області, яка розташована за адресою: вул. Потьомкінська, 17/4 в м. Миколаєві та звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та надала державному реєстратору підроблений нею договір купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002 р. зареєстрований Універсальною товарною біржею «Фенікс».

11.12.2013 р. на підставі наданого ОСОБА_2 завідомо підробленого документу, державним реєстратором Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області, який введений в оману про справжність договору №239 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2002 Універсальної товарної біржі «Фенікс», було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4.

Зазначеними шахрайськими діями ОСОБА_2 незаконно придбала право власності на АДРЕСА_4, заподіявши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду в великому розмірі на загальну суму 185870 гривень, що в 324 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, на момент вчинення злочину.

Ці дії ОСОБА_2 органом досудового слідства кваліфіковано за ч. 3 ст. 190 КК України, як придбання права на чуже майно шляхом обману (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за вказаним обвинуваченням, суд 1-ої інстанції у вироку вказав, що об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства. При цьому обман, як спосіб шахрайського придбання права на таке майно, полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Обов'язковою умовою визнання обману ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть вбачається, що 05.04.2012р. відділом держреєстрації актів цивільного стану Баштанського РУЮ Миколаївської області було зареєстровано актовий запис № 16 від 02.04.2012 р., про смерть ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7.

Як було встановлено в ході розгляду справи та визнано судом доведеним, обвинувачена підробила договір купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002 р., зареєстрований Універсальною товарною біржею «Фенікс», про те що ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1. та в подальшому використала його в Реєстраційній службі ММУЮ Миколаївської області. Згідно наявного в матеріалах кримінального провадження витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 09.12.2013 р. за обвинуваченою було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином 09.12.2013 р. обвинувачена дійсно незаконно придбала право власності на вищезазначену квартиру.

Проте, на той час ОСОБА_6 була вже померлою більш ніж півтора роки.

З урахуванням вищевикладеного суд 1-ої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку відсутня об'єктивна сторона шахрайства, а тому дії обвинуваченої не утворюють склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого (в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта) є склад кримінального правопорушення.

З зазначених підстав суд 1-ої інстанції визнав ОСОБА_2 невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та виправдав її за недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинуваченої та її захисника, які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступного,

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358 КК України та ч.4 ст. 358 КК України, сторонами кримінального провадження не оскаржені. Тому згідно ч.1 ст. 404 КПК України вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Що стосується виправдування ОСОБА_2 за ч.3 ст. 190 КК України, то згідно обвинувального акту вона обвинувачувалась у придбанні права на чуже майно шляхом обману (шахрайство) у великих розмірах за наступних обставин:

09.12.2013 р. о 10 год. 30 хв., маючи умисел на придбання права на чуже майно шляхом обману, зайшла до приміщення Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області, яка розташована за адресою: вул. Потьомкінська, 17/4 в м. Миколаєві та звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та надала державному реєстратору підроблений нею договір купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002 р. зареєстрований УТБ «Фенікс».

11.12.2013 р. на підставі наданого ОСОБА_2 завідомо підробленого документу, державним реєстратором Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області, який введений в оману про справжність договору №239 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2002 Універсальної товарної біржі «Фенікс», було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4.

Зазначеними шахрайськими діями ОСОБА_2 незаконно придбала право власності на АДРЕСА_4, заподіявши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду в великому розмірі на загальну суму 185870 гривень, що в 324 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, на момент вчинення злочину.

Як вбачається, викладені в обвинувальному акті обставини не містять ознак об'єктивної сторони шахрайства, в якому ОСОБА_2 було висунуто обвинувачення. Крім того, всі докази, які зібрані стороною обвинувачення стосуються обвинувачення ОСОБА_2 у підробленні договору №239 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2002р., засвідченого Універсальної товарної біржі «Фенікс», та його використанні.

Обвинувачена свою вину не визнала, показала, що у 2002 р. її чоловік повідомив, що є можливість придбати квартиру. Всі організаційні дії щодо придбання квартири виконував її чоловік. Разом із чоловіком поїхала на біржу по вул. К. Лібкнехта для укладання договору, де і підписала договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_6. З іншого боку договір підписувала жінка, але чи була це ОСОБА_6, вона не знає. Після підписання договору реєстраційними справами в БТІ займався її чоловік. Через неприязні стосунки вона тривалий час не спілкувалась із своїм чоловіком і тільки після того, як її чоловік помер, вона знайшла договір про купівлю квартири.

Допитаний в суді 1-ої інстанції свідок ОСОБА_9 - директор УТБ «Фенікс» показав, що договір купівлі-продажу № 239 від 08.11.2002 р. ним не посвідчувався, печатка на договорі відрізняється від печатки, яку він виготовлював, як керівник, його підпис зроблений чорнилами, якими він ніколи не користувався. Цей договір в журналі реєстрації біржових операцій не реєструвався, а за №239 в журналі біржових операцій зареєстрований договір купівлі -продажу нерухомості від 18.01.2001р. між іншими особами. Крім того, згідно книги реєстрації в період з 05.11.2002 р. по 18.11.2002р. не було зареєстровано жодного договору.

Як вбачається з показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - працівників ММБТІ, обвинуваченій довідка-характеристика не надавалась, замовлення на неї відсутнє. Реєстраційний напис зареєстрований за № 14025 в книзі № 92 відсутній, а сама книга № 92 взагалі містить реєстраційні номери з 16505 по 16813. Реєстраційний номер 14025 міститься в книзі № 77, за яким право власності зареєстровано за іншою адресою, між іншими особами, за спадковою справою. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи ММБТІ власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_6. Правової реєстрації договору №239 купівлі-продажу нерухомого майна від 08.11.2002р., засвідченого УТБ «Фенікс», ММБТІ не проводило.

Свідок ОСОБА_12 - сусідка ОСОБА_6 показала, що 03.01.2014р. ОСОБА_2 повідомила їй, що купила квартиру № 45. Обвинувачена показала їй договір купівлі-продажу з написом зверху «Фенікс», де було зазначено, що продавцем є ОСОБА_13, хоча по-батькові ОСОБА_13 було Петрівна, про що і повідомила обвинуваченій. Через тиждень обвинувачена знову прийшла до їх будинку та надала договір купівлі-продажу вже з вірним по-батьковим ОСОБА_13. Також показала, що ОСОБА_6 направили до будинку пристарілих з 12.07.2008р., де ІНФОРМАЦІЯ_7. вона померла. За цей час квартира ніким не використовувалась, обвинувачену вона раніше в квартирі не бачила. Свідок ОСОБА_14 показав, що познайомився з обвинуваченою, коли вона разом з слюсарем, дільничним та адвокатом прийшли до квартири № 45 в його будинку, відкрили вхідні двері та змінили там замки. В другий раз він її бачив, коли вона надавала документи, що підтверджують право власності на квартиру. ОСОБА_6 ніколи не розповідала, що вона продала належну їй квартиру, хоча з усіма сусідами підтримувала дружні стосунки. Свідок ОСОБА_15 показав, що обвинувачена змінила замки в квартирі, яку він орендував, про це йому повідомили сусіди. Після зміни замків обвинуваченою, самостійно проник до квартири та змінив вхідні замки знову на свої. Обвинувачена приходила до нього та вимагала забрати свої речі та виселитись, оскільки, як вона заявляла, вона є власником цієї квартири. Договір оренди квартири АДРЕСА_4 він укладав з головою будинку ОСОБА_19, в присутності ріелтора, про інших власників квартири не знав. При укладенні договору оренди підтверджуючих документів не вимагав. Зазначив, що частково погашає борг, який рахується за квартирою. Свідок ОСОБА_16, яка була тимчасово заступником голови будинку №50, пояснила, що мешканці будинку розповіли їй про те, що ОСОБА_2 пред'явила документи на право власності на квартиру № 45. Зазначила, що на момент смерті ОСОБА_6 в квартирі ніхто не проживав, за квартирою утворювалась заборгованість за опалення. Для сплати вказаної заборгованості знайшли орендаря. Обвинувачену до січня місяця 2014р. ніколи не бачила. Також показала, що у ОСОБА_6 є донька, яка проживає в Німеччині, але не бажає приїжджати для оформлення спадщини.

Згідно досліджених письмових доказів:

довідки КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 454 від 05.02.2014р. договору купівлі-продажу від 08.11.2002 р. за №239 в матеріалах архіву БТІ не існує, а реєстрація його за реєстровим № 14025 кн. 92 не проводилась. А також довідки КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» №30/460 від 04.04.2014р. остання технічна інвентаризація за адресою: АДРЕСА_4 проводилась у 2002р. на замовлення ОСОБА_17 (попереднього власника) з метою отримання довідки-характеристики для відчуження. За результатами проведеної інвентаризації була надана довідка-характеристика для відчуження від 08.07.2002 р. за № 1/1889. Договір купівлі-продажу від 08.11.2002 р. за №239 в матеріалах архівної справи БТІ за адресою: АДРЕСА_4 не міститься та не реєструвався.

Окрім того з наданої КП ММБТІ ксерокопії заяви ОСОБА_6, зареєстрованої за вх. № 378 від 15.09.2006 р. вбачається, що остання зверталась до БТІ із вимогою не виконувати ніякі дії з квартирою за адресою АДРЕСА_4, у зв'язку із втратою документів.

Як вбачається з вилученого договору купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002р., ОСОБА_6, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 продала ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_5, квартиру за адресою: АДРЕСА_4. Договір купівлі-продажу нерухомого майна, був зареєстрований УТБ «Фенікс», запис про реєстрацію договору здійснений в журналі реєстрації біржових операцій з нерухомістю за реєстровим №239 від 08.11.2002р. та Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 92 за реєстровим № 14025 від 11.11.2002 р.. Проте, як встановлено, за даним реєстровим номером такий договір на біржі «Фенікс» не укладався та МММБТІ не реєструвався.

Відповідно до висновку експерта № 777 від 13.06.2014 р. підпис в договорі купівлі-продажу №239 від 08.11.2002р., укладеному між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, в графі «Продавець ОСОБА_13», виконала, ймовірно, не ОСОБА_6, а інша особа. Підпис в договорі купівлі-продажу №239 від 08.11.2002р., укладеному між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, в графі «Покупець ОСОБА_2» виконала ОСОБА_2. Підписи в копії договору купівлі-продажу №239 від 08.11.2002р., укладеному між ОСОБА_13 і ОСОБА_2, біля рукописного тексту «З оригіналом згідна ОСОБА_2», виконала ОСОБА_2. Підпис в картці прийому заяви №8804093 від 11.12.2013р.про державну реєстрацію права власності на квартиру біля рукописного тексту «ОСОБА_2» виконала ОСОБА_2. Підпис в заяві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в графі «Підпис заявника» виконала ОСОБА_2. Підпис в квитанції №29 від 09.12.2013 р. на суму 120 гривень в графі «Підпис платника» виконала ОСОБА_2.

Відповідно до висновку експерта № 743 від 10.06.2014р. відбиток печатки УТБ «Фенікс» на договорі купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002р. нанесений за допомогою рельєфного еластичного кліше, яке виготовлене з дотриманням правил та вимог фабричної технології. Відбиток печатки УТБ «Фенікс» на договорі купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002р. нанесений не печаткою УТБ «Фенікс»; не печаткою УТБ «Фенікс» №1»; не печаткою УТБ «Фенікс» №2», наданими для порівняльного дослідження. Відбиток печатки КП «ММБТІ» на договорі купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002 нанесений не печаткою КП «ММБТІ», експериментальні зразки якої надані для порівняльного дослідження.Відбиток факсиміле підпису від імені начальника ММБТІ ОСОБА_18 на договорі купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002р., нанесений не кліше факсиміле підпису «В.Зима», експериментальні зразки відбитків якого надані на експертизу. Підпис від імені ОСОБА_9 на договорі купівлі-продажу нерухомого майна №239 від 08.11.2002р., нанесений за допомогою кліше-факсиміле.

.

Відповідно до протоколу огляду документів від 27.03.2014р. слідчим Ленінського PB ММУ було проведено огляд документів, які було вилучено 26.03.2014 р. у приміщенні Реєстраційної служби ММУЮ в Миколаївській області, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 17/4, під час огляду було виявлено: копію договору купівлі-продажу нерухомого майна № 239 від 08.11.2002р., зареєстрованого УТБ «Фенікс», рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 8939789 від 11.12.2013 р., заява ОСОБА_2 з реєстраційним № 4400725 від 09.12.2013 р., інші документи, які послугували підставою для державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_2

Згідно витягу з Держреєстру актів цивільного стану громадян 02.04.2012р. відділом РАЦС Баштанського РУЮ Миколаївської області зареєстровано актовий запис № 16 про смерть ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7..

Як вбачається, досліджені судом 1-ої інстанції докази не містять фактичних даних про вчинення ОСОБА_2 шахрайства щодо потерпілої ОСОБА_6..

Суд 1-ої інстанції у вироку правильно зазначив, що об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства. При цьому обман, як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на майно, полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення потерпілого в оману. Обов'язковою умовою визнання обману ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно.

Як встановлено, на момент підробки обвинуваченою договору купівлі -продажу квартири АДРЕСА_4 та його реєстрації в реєстраційній службі ММУЮ Миколаївської області в грудні 2013 року, попередній власник цієї квартири ОСОБА_6 вже померла. Тобто вчинити шахрайські дії у відношенні ОСОБА_6 ОСОБА_2 в зазначений в обвинувальному акті періоді не могла.

При цьому доводи апелянта про те, що придбання ОСОБА_2 права власності на чужу квартиру сталось внаслідок введення в оману державного реєстратора Реєстраційної служби ММУЮ Миколаївської області щодо справжності договору купівлі - продажу квартири, а тому в її діях є склад такого злочину, як шахрайство, є необґрунтованими, оскільки державний реєстратор не є власником цього майна, та не є потерпілим від незаконних дій обвинуваченої.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 визнано потерпілою на тій підставі, що злочинними діями ОСОБА_2 їй заподіяна шкода. Проте, це не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно до п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника, тому ОСОБА_6 не може бути потерпілою. Згідно ст. ст. 1216, 1220 ЦК України права та обов'язки (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) переходять до інших осіб (спадкоємців), а за їх відсутністю - до територіальної громади. Часом відкриття спадщини є день смерті особи - власника.

Виходячи з викладеного, оскільки встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7., то її право власності на квартиру АДРЕСА_4 припинилось з дня її смерті. Тому є правильними висновки суду 1-ої інстанції, що їй, як померлій особі, не може бути спричинена шкода від незаконних дій обвинуваченої, які, як зазначено в обвинувальному акті були вчинені після смерті ОСОБА_6.

При цьому, слід зауважити, що саме поза увагою досудового розслідування залишились обставини, за яких ОСОБА_2 стали відомі дані про чужу квартиру, та чи є потерпілі від її дій. Згідно ст. ст. 91, 92 КПК України, обов'язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.

В свою чергу суд 1-ої інстанції згідно вимог ч.1 ст. 337 КПК України провів судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Як вбачається з вищевикладеного, у висунутому ОСОБА_2 обвинуваченні за ч.3 ст. 190 КК України за викладених в обвинувальному акті обставин відсутня об'єктивна сторона цього злочину.

Згідно ч.1 ст.2, ч.1 ст. 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, а саме наявність в діях особи таких ознак конкретного злочину, як суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт об'єктивна сторона, Встановлена відсутність хоча б однієї з ознак злочину є підставою для виправдання особи за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Таким чином, суд 1-ої інстанції, правильно встановивши відсутність в діянні ОСОБА_2 за обставин, викладених в обвинувальному акті, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України ухвалив відносно неї виправдувальний вирок за недоведеністю складу цього кримінального правопорушення.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для скасування виправдувального вироку та ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст. 190 КК України, як того просить прокурор, немає.

Що стосується покарання, яке призначене ОСОБА_2 за злочини, у вчиненні яких вона визнана винною, то воно призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості скоєних ОСОБА_2 злочинів, які відносяться до злочинів невеликої тяжкості (ч. 1 та ч. 4 ст. 358 КК України), особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має на утриманні неповнолітніх дітей, характеризується позитивно. Враховуючи вищезазначене, суд вмотивовано призначив обвинуваченій остаточне покарання у вигляді обмеження волі, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75,76 КК України.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 404, 405, 407 КПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2014 року відносно ОСОБА_2 - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді