Рішення № 42810956, 13.02.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5264/14-ц

Провадження №2/761/131/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 лютого 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарях Булах Л.В., Гаркуші Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Головне управління житлового забезпечення комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", ОСОБА_5, ОСОБА_3, Служба у справах дітей Шевченківської районнної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення третіх осіб,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2014 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, відповідач), третя особа: ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3), ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4), Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Головне управління житлового забезпечення комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення третіх осіб.

В процесі розгляду справи ОСОБА_5, ОСОБА_3, Службу у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було залучено в якості третіх осіб.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що на початку лютого 2011 року до нього звернувся відповідач з пропозицією купити у нього квартиру АДРЕСА_1 за 48000,00 доларів США. На підтвердження права власності на квартиру, відповідач надав позивачу в оригіналах Договір комісії №12/05-4 від 05.04.2005 року разом з додатками до нього, Довідку про 100% оплату витрат комісіонера за договором комісії від 20.03.2006 року та Акт приймання-передачі по Договору комісії від 31.01.2011 року. Оглянувши документи, позивач погодився на купівлю вказаної квартири, проте, прибувши до нотаріуса було виявлено, що у відповідача відсутнє Свідоцтво про право власності на відчужуваний об'єкт, у зв'язку з чим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили оформити передачу грошових коштів за квартиру у вигляді Договору позики та розписки, які позивач вважає попереднім договором купівлі-продажу квартири. В подальшому, позивач дізнався що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, яку він придбав за договором купівлі-продажу від 21.09.2011 року у ОСОБА_4 ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі-продажу від 21.09.2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є удаваним, у зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом та просить визнати вказаний договір удаваним, крім того, просить визнати його покупцем за договором купівлі-продажу від 21.09.2011 року; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою, шляхом виселення з неї ОСОБА_3

В судовому засіданні, яке відбулося 13.02.2015 року позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання, яке відбулося 13.02.2015 року, не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, клопотань на адресу суду не направив.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації - Лєтнікова І.В. заперечила з приводу позовних вимог, просила відмовити.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими сторонами доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21.09.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1 вказаного Договору, Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1. Квартира складається з однієї кімнати, загальною площею 55,4 кв.м., житловою площею 23,5 кв.м. і зобов'язується оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених в цьому Договорі.

Пунктом 2 вказаного Договору зазначено, що квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) м. Києва 07.09.2011 року згідно з наказом №1048-С/К1 від 06.09.2011 року, зареєстрованого в КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 15 вересня 2011 року і записане у реєстрову книгу за № д.272-251 за номером запису 9782, зареєстровано у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.09.2011 року за реєстраційним номером 34632794.

Отже, ОСОБА_4, який був власником квартири, як продавець спірної квартири, вчинив її продаж.

За ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, позивачем не зазначено, який правочин сторони хотіли приховати, та які між ними насправді встановлювалися правовідносини.

Положенням ст. 60 ЦПК України передбачено, кожна сторона зобов'язана довести ті оставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що зазначений договір є удаваним, зокрема, позивачем не доведено, що спірний правочин вчинено з метою приховати інший правочин, вимоги позивача не містять належних обґрунтувань та посилань на відповідні докази.

Правочином, згідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявна Довідка Форми №3, відповідно якої ОСОБА_3, його дружина та син зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 з 20.10.2011 року та з 04.11.2011 року, тобто дані особи зареєструвались у вказаній квартирі після двох місяців з укладення оспорюваного договору, що підтверджує реальні наміри укладання договору купівлі-продажу квартири (а.с. 107).

З приводу посилання позивача на попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений між ним та ОСОБА_2 слід зазначити, з матеріалів справи вбачається, що 15.02.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, відповідно якого позивач передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 190800,00 грн., що є еквівалентом 24000,00 доларів США строком до 15 травня 2011 року (а.с. 5).

Також, в матеріалах справи наявна розписка відповідача про те, що він отримав у борг у позивача грошові кошти у розмірі 24000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 15.05.2011 року (а.с. 6).

Разом з тим, посилання позивача на те, що вищезазначені договори є попереднім договором купівлі-продажу квартири не заслуговують увагу, враховуючи те, що попередній договір має бути вчинений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Iстотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Зі змісту ст. 657 ЦК України вбачається, що договір купівлі-продажу квартири підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 210 та ч. 3 ст. 640 цього Кодексу, такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже, до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу квартири юридично не є укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, діючим законодавством встановлені умови щодо реалізації наміру придбання нерухомого майна, зокрема квартири, якими є укладання попереднього договору купівлі-продажу із визначеним предметом договору купівлі-продажу; узгоджені сторонами істотні умови договору купівлі-продажу; обов'язкове дотримання форми попереднього договору.

Водночас, слід зазначити, на запит суду КП "Житло-сервіс" надало Довідку про 100% оплату витрат комісіонера за договором комісії №12/05-4 від 05.04.2005 року, відповідно якої ОСОБА_4 сплачено кошти у розмірі 275000,00 грн. та здійснено 100% компенсацію витрат комісіонера, пов'язаних із виконанням доручення по набуттю майнових прав на конкретний об'єкт нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1.

Таким чином, договір купівлі-продажу квартири між позивачем та ОСОБА_2 не міг бути укладений, зважаючи на те, що володільцем квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_4, який розпорядився останньою на власний розсуд.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги позивача в частині визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином є такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим вимоги позивача про визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення третіх осіб також не підлягають задоволенню, враховуючи те, що такі є похідними вимогами.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Головне управління житлового забезпечення комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", ОСОБА_5, ОСОБА_3, Служба у справах дітей Шевченківської районнної в місті Києві державної адміністрації, про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання покупцем за договором, визнання права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення третіх осіб - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя: