Ухвала суду № 42808886, 20.02.2015, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/293/15-ц

Провадження № 2\368\125\15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2015 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Вареник О.Л.

Представника відповідача: ОСОБА_1

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик Київської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «Русава - К» про визнання недійсним правочину, суд, -

В С Т А Н О В И В :

06.02.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ТОВ «Русава - К» про визнання недійсним правочину, в якій позивач просив суд винести рішення, яким:

- прийняти позовну заяву до розгляду;

- залучити у якості третьої особи державного реєстратора Кагарлицького РУЮ Київської області;

- витребувати у державного реєстратора Кагарлицького РУЮ Київської області реєстраційну справу ТОВ «Русава-К»;

- заборонити вчиняти будь-які дії щодо відчуження корпоративних прав ТОВ «Русава-К», а також з майном ТОВ «Русава-К», код ЄДРПОУ 33451012, вул. Фрунзе, 92, м. Кагарлик, Київська область, 09200;

- визнати недійсною угоду щодо придбання частки в ТОВ «»Русава-К» ОСОБА_3;

- визнати недійсним правочин щодо позбавлення ОСОБА_2 частки в ТОВ «Русава-К».

Автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України для слухання справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

09.02.2015 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122,127 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до розгляду на 20.02.2015 року.

В судове засідання, яке відбулося 20.02.2015 року, позивач ОСОБА_2 не з»явився, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, про що маються відповідні відмітки в матеріалах справи, крім того, 20.02.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове клопотання позивача про відкладення слухання справи, в зв»язку з тим, що його мобілізовано до лікарні, та тим, що участь в судовому засіданні вимагає певних знань в галузі права.

В судовому засіданні, яке відбулося 20.02.2015 року, представник відповідача ОСОБА_1 заявила клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

У провадженні Кагарлицького районного суду знаходиться цивільна справа № 368/293/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» про визнання недійсною угоди щодо придбання частки у ТОВ «РУСАВА-К» ОСОБА_3 та правочину щодо позбавлення ОСОБА_2 частки у ТОВ «РУСАВА-К».

Відповідно до 205 ч. І п. 1 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю, якщо така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На думку відповідача, дана справа не підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області в зв'язку з тим, що даний спір є корпоративним та підсудний господарському суду, з огляду на наступне:

Корпоративне право - це права, які випливають із права власності на акцію акціонерного товариства або її права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженого відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або її права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки.

Відповідно до Постанови № 13 пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року про практику розгляду корпоративних справ, п. 1- При розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин суд повинен з'ясувати, якими нормами матеріального права регулюються відповідні відносини і на основі цих норм вирішувати справу.

Корпоративні відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Господарським кодексом України (далі - ГК), законами України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" (далі - Закон про господарські товариства), від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІУ..., іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 2 зазначеної постанови передбачено що, Законом України від 15 грудня 2006 р. № 483-У "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (далі - закон № 483-У) до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору.

Крім того, про те, що даний спір є корпоративним позивачу добре відомо, адже у своїй заяві про забезпечення позову він просив суд заборонити державному реєстратору вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження корпоративних прав ТОВ «РУСАВА-К».

Таким чином, на підставі вищевикладеного вбачається, що даний спір є корпоративним спором, а отже не є підсудним Кагарлицькому районному суду Київської області та провадження повинно бути закрите.

Керуючись ст. 205 ч. 1 п.1 ЦПК України, представник відповідача просить суд винести ухвалу, якою закрити провадження по справі №368/293/15-ц (провадження № 2/368/14/14) за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСАВА-К» про визнання недійсною угоди щодо придбання частки у ТОВ «РУСАВА-К» ОСОБА_3 та правочину щодо позбавлення ОСОБА_2 частки у ТОВ «РУСАВА-К».

Суд, вислухавши клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення клопотання, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст. 205 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, в тому числі і в зв'язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують:

1) неправомірність виникнення процесу;

2) неможливість його подальшого продовження;

3) недоцільність його продовження.

Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.

Стаття 205 ЦПК про закриття провадження в справі адресована суду і має обов'язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин.

В даному випадку справа в суді виникла незаконно, а тому підлягає закриттю.

Отже, суд своєю ухвалою закриває провадження у даній справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто не належить до юрисдикції суду (непідвідомча Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду першої інстанції загальної юрисдикції).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Окремо в даному випадку слід зупинитися на понятті «підвідомчість».

Поняття «підвідомчість» є не лише як розмежування компетенції судів та інших органів державної влади, але й як розмежування компетенції всередині судової системи між різними судами (цивільними, господарськими, тощо); як розмежування компетенції всередині окремої гілки судової влади, як розмежування різних категорій справ за порядком їх розгляду.

Останні два визначення стосуються підсудності та розмежування проваджень, у яких розглядаються справи.

Розглядати підвідомчість справ суду цивільної юрисдикції слід, як розмежування компетенції щодо розгляду справ між судами України - Конституційним Судом України, судами цивільної юрисдикції, господарськими та адміністративними судами.

На даний час існують такі критерії визначення підвідомчості:

1) характер відносин (цивільні, земельні, сімейні справи, тощо);

2) суб'єкт звернення (за загальним правилом, у судах цивільної юрисдикції розглядаються справи за участю фізичних осіб);

3) наявність спору про права.

ЦПК визначає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові, а також усі інші справи, якщо вони за законом не розглядаються за правилами іншого судочинства. Таким чином, у ЦПК встановлена універсальна цивільна юрисдикція, тому з'ясовувати чи розглядається права у порядку цивільного судочинства слід шляхом послідовного аналізу, чи підвідомча справа іншим судам.

Далі, згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначаються справи, підвідомчі господарським судам, зокрема, до них належать:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів»;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, ( як в даному випадку), а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів»;

Розмежування цивільної та господарської юрисдикції проводиться на основі суб'єктного складу (підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, прокурори та їх заступники, які звертаються в інтересах держави, державні та інші органи у випадках, передбачених законодавством) та характеру відносин (господарські відносини, тобто ті, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання).

Відповідно до спільного листа Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 14 - 20 липня 1995 р. підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавством України.

Однак, у випадках, коли у законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору.

Подібну позицію висловила і президія Вищого господарського суду України у п. 4 Рекомендацій від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Окрім іншого, даний спір підсудний господарському суду, з огляду на наступне:

Корпоративне право - це права, які випливають із права власності на акцію акціонерного товариства або її права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженого відповідальністю або іншої юридичної особи, статутний капітал якої поділений на частки, або її права на вклад до статутного капіталу юридичної особи у разі, якщо капітал такої особи не поділений на частки.

Відповідно до Постанови № 13 пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року про практику розгляду корпоративних справ, п. 1- При розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин суд повинен з'ясувати, якими нормами матеріального права регулюються відповідні відносини і на основі цих норм вирішувати справу.

Корпоративні відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Господарським кодексом України (далі - ГК), законами України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" (далі - Закон про господарські товариства), від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV..., іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 2 зазначеної постанови передбачено що, Законом України від 15 грудня 2006 р. № 483-У "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" (далі - закон № 483-У) до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Отже, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підсудний господарському суду, так як в даному випадку згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, підвідомчі господарським судам, зокрема, до них належать справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, ( як в даному випадку), а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів».

Згідно ст. 206 ЦПК України

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Уразі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв 'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Отже, відповідно до положення ст. 206 ЦПК України провадження в справі закривається ухвалою судді (суду), яка постановляється у вигляді окремого процесуального документа. В ухвалі повинна бути зазначена фактична та правова підстава закриття провадження в справі.

Якщо суд закриває провадження в справі через її непідвідомчість суду, то заявнику повинно бути вказано, до якого органу він може звернутися зі своєю заявою. При цьому суд зазначає лише підвідомчість справи, а не її підсудність.

Оскільки ухвала про закриття провадження в справі перешкоджає подальшому руху справи, то відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно, ст. 306 ЦПК України передбачає процесуальні наслідки закриття провадження в справі для учасників даної справи: повторне звернення суду з таким же позовом, тобто з позовом між тими ж сторонам про той же предмет і з тих же підстав, не допускається.

Вищевказана ухвала на підставі п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК України підлягає апеляційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 205, ст. 206, п.1 ч. 1 ст. 208, 209, 210, п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Русава - К» про визнання недійсним правочину, - задовольнити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Русава - К» про визнання недійсним правочину, - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Роз»яснити позивачу ОСОБА_2, що з даним позовом він може звернутися до господарського суду.

Ухвала на підставі п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається згідно ч. 2 ст. 294 ЦПК України протягом п»яти днів з дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п»яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга на підставі ч. 1 ст. 296 ЦПК України може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд.

Суддя: О.В. Закаблук

Суддя: Закаблук Олександр Володимирович