Рішення № 42805504, 17.02.2015, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа № 926/1628/14

За позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів: 1) Квартирного експлуатаційного відділу м. Чернівці

2) фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області

про визнання недійсним договору оренди

Суддя М.О. Гурин

Представники:

від позивача - Жиловський В.М., представник за довіреністю від 17.11.2014 р.;

від відповідача 1 - Чернушка С.І., представник за довіреністю від 21.08.2014 р.;

від відповідача 2 - не з'явився;

від третьої особи - Коцан В.Я., представник за довіреністю від 29.09.2014 р.;

від прокуратури - Рапіта О.В.

СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся із позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці та ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди № 9/2012 від 28.09.2012 року.

Позов мотивується тим, що відповідно до укладеного між відповідачами договору оренди № 9/2012 від 28.09.2012 року було погоджено передачу в оренду майна відповідачу-2, а саме: нежитлові приміщення площею 29,6 м2 в будівлі АДРЕСА_1. Проте, передача вказаного майна в оренду була здійснена без дотримання відповідної процедури оцінки майна, порядку погодження та затвердження акту оцінки військового майна з порушенням вимог Законів України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" та "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", тому заступник військового прокурора в судовому порядку просить визнати недійсним договір оренди № 9/2012 від 28.09.2012 року.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 04.11.2014р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 18.11.2014р.

Розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє у судовому засіданні 13.01.2015р. у зв'язку неявкою представника відповідача 2 в судове засідання, розгляд справи відкладено на 03.02.2015р.

Згідно розпорядження від 03.02.2015р. призначено повторний автоматизований розподіл справи №926/1628/14 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О. та передано справу на розгляд судді Гурину М.О.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 03.02.2015 р. розгляд справи відкладено на 17.02.2015 р.

Станом на день розгляду справи прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 заперечував проти задоволення позову вказуючи на його необґрунтованість.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач 2 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача 1 у світлі достатності наданого судом часу для реалізації процесуальних прав останнім у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, третьої особи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

23.04.2012 р. на замовлення КЕВ м. Чернівці, згідно з договором про проведення оцінки майна №26 від 06.04.2012 р. оцінювачем виконано звіт про незалежну оцінку нерухомого військового майна: нежитлових вбудованих приміщень будівлі АДРЕСА_1 площею 29,6 кв.м., що перебуває на балансі КЕВ м. Чернівці за адресою: АДРЕСА_1 та визначено, що ринкова вартість об'єкта оцінки становить 209068 грн. з ПДВ (174223,00 грн. без ПДВ) (а.с. 112-113).

02.07.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області надана позитивна рецензія на звіт про оцінку в якій зазначено, що звіт про оцінку у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (а.с. 115).

03.07.2012 р. комісією КЕВ складено акт оцінки вартості нерухомого майна, що підлягає передачі в оренду, розташованого у АДРЕСА_1 (літ. А) в якому визначено вартість майна 174223,00 грн. без ПДВ (ідентична вартість у звіті про оцінку) (а.с. 23) .

10.07.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України погоджено розрахунок орендної плати (а.с. 118).

Протоколом №12 засідання конкурсної комісії про визначення переможця конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень в будівлі АДРЕСА_1 від 07.08.2012 р. встановлено, що передача приміщення в оренду не потягне за собою зниження бойової та мобілізаційної готовності КЕВ м. Чернівці; переможцем конкурсу визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, яка запропонувала найбільший розмір орендної плати та найкращі умови експлуатації об'єкта оренди (а.с. 72).

05.09.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України, перевіривши проект договору оренди, листом повідомив, що не заперечує проти укладення договору оренди нерухомого військового майна (а.с.70).

10.09.2012 р. перший заступник начальника Головного КЕУ Збройних сил України, на підставі довіреності МОУ від 29.03.2012 р. надав дозвіл на укладення договору оренди (а.с. 71).

28.09.2012 р. між КЕВ м. Чернівці та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого військового майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору, Орендодавець (відповідач 1 по справі) передає, а Орендар (відповідач 2 по справі) приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 29,6 кв.м. в будівлі 4 літ. А військового містечка АДРЕСА_1. майно передається під розміщення торгівельного об'єкту продовольчих товарів та кафе.

Згідно п.п. 3.1. - 3.3. договору Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (травень 2012 р.) на рівні 1200,00 грн. за результатами конкурсу з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (травень 2012 р.0 1158,00 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 10.1. договору визначено, що цей договір укладено строком до трьох років, що діє з 28.09.2012 р. до 25.09.2015 р. включно.

28.09.2012 р. між сторонами підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди (а.с. 22).

Прокурор та позивач стверджують, що в порушення ст. 13. Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" акт оцінки військового майна (а.с. 23), який би мав складатися за наслідками розгляду комісією відповідача 1 матеріалів з незалежної оцінки та рецензування звіту про оцінку такого майна, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернівецькій області не надавався, та залишився ані погодженим, ані затвердженим, ані завіреним працівниками Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, що на думку прокурора та позивача є підставою для визнання недійсним договору оренди.

Суд не погоджується з твердженням прокурора та позивача з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, та майна інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються зазначеним законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 викладено правову позицію, згідно з якою за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно статтей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" (в редакції закону чинного на момент укладення договору) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами установами та організаціями Збройних Сил України. Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Статтею 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" встановлено, що військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно п. 1.2. Положення "Про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду" комісія створюються при управліннях центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, службах забезпечення видів Збройних Сил України, військ оперативних командувань, квартирно-експлуатаційних частинах районів та відділеннях морської інженерної служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - військові органи).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Аналогічне викладено у статті 180 Господарського кодексу України, якою зазначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається зі змісту договору оренди нерухомого військового майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А) від 28.09.2012 р. він по своїй правовій природі є договором найму (оренди).

За приписами статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Стаття 284 цього Кодексу передбачає істотні умови договору оренди, відповідно до якої істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Пункт 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна зазначив, що відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Крім цього, стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачає істотні умови договору оренди, відповідно до якої істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Частиною 2 статті цього Закону встановлено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пункт 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.213 року "Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори) в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно врахувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його не укладення, а не про недійсність.

Пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" також визначив, що згідно зі ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до ст. 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Пункт 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначає, що за загальним правилом ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини.

Згідно із пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для визнання недійсним оскаржуваного правочину позивач зазначає про порушення ст. 13. Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в частині ненадання Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернівецькій області на погодження чи затвердження акта оцінки військового майна (а.с. 23), який би мав складатися за наслідками розгляду комісією відповідача 1 матеріалів з незалежної оцінки та рецензування звіту про оцінку такого майна.

Проте, 02.07.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області надана позитивна рецензія на звіт про оцінку в якій зазначено, що звіт про оцінку у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (а.с. 115).

Протоколом №23 від 03.07.2012 р. засідання комісії з оцінки вартості нерухомого військового майна, що підлягає передачі в оренду, затвердженого ТВО начальника КЕВ м. Чернівці, вирішено подати на затвердження ТВО начальника КЕВ м. Чернівці висновок про вартість нерухомого військового майна та відповідно до вимог чинного законодавства скласти розрахунок плати за перший (базовий) місяць оренди нерухомого військового майна та подати на погодження до РВ ФДМУ по Чернівецькій області (а.с. 114).

03.07.2012 р. комісією КЕВ складено акт оцінки вартості нерухомого майна, що підлягає передачі в оренду, розташованого у АДРЕСА_1 (літ. А) в якому визначено вартість майна 174223,00 грн. без ПДВ (ідентична вартість у звіті про оцінку) (а.с. 23) однак даний акт до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області не надавався.

Поряд з цим, всі відомості в даному акті щодо вартості майна тотожні з відомостями в звіті про оцінку та рецензія на звіт про оцінку.

Крім того, 10.07.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України погоджено розрахунок орендної плати (а.с. 118).

Протоколом №12 засідання конкурсної комісії про визначення переможця конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень в будівлі АДРЕСА_1 від 07.08.2012 р. встановлено передача приміщення в оренду не потягне за собою зниження бойової та мобілізаційної готовності КЕВ м. Чернівці; переможцем конкурсу визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, яка запропонувала найбільший розмір орендної плати та найкращі умови експлуатації об'єкта оренди (а.с. 72).

Зазначене рішення конкурсної комісії є дійсним та не скасоване у передбаченому Законом порядку, оскільки докази скасування або визнання недійсним матеріали справи не містять, та позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи надано не було.

05.09.2012 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області, перевіривши проект договору оренди, листом повідомив, що не заперечує проти укладення договору оренди нерухомого військового майна і жодним чином не зазначає про порушення процедури чи порядку укладення договору, погодження документів, не зазначає про необхідність надання (надіслання) Фонду акту оцінки (а.с. 70).

10.09.2012 р. перший заступник начальника Головного КЕУ Збройних сил України, на підставі довіреності МОУ від 29.03.2012 р. надав дозвіл на укладення договору оренди (а.с. 71).

Сторонами в договорі оренди нерухомого військового майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А) від 28.09.2012 р. узгоджені всі істотні умови договору оренди такі як: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня); порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

На переконання суду мало місце помилка як Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці так і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, з огляду на наступне.

Відповідно пункту 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Під істотною помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною правочину суб'єкта, предмету чи інших істотних умов правочину, що вплинуло на її волевиявлення, якщо за відсутності неправильного сприйняття за обставинами справи можна зробити висновок про те, що правочин не було б вчинено.

Істотними обставинами, що в такому разі підлягають встановленню судом та відображенню в судовому рішенні є відповідно обставина щодо якої помилилась сторона правочину, істотність значення цієї обставини, а також причини допущеної помилки (що впливають на подальші правовідносини сторін за частиною другою статті 229 Цивільного кодексу України).

Дана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.07.2011 у справі №12/14/1239.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В даному випадку, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, внаслідок неправильного тлумачення Закону, не подав на затвердження Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернівецькій області акт про оцінку майна, а Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, як орган на який покладенні контролюючі функції в сфері оренди державного майна, при погодженні проекту договору не здійснив жодних дій для виправлення даної помилки.

Крім того, департамент координації розробки та виконання програмних документів, оцінки та розпорядження об'єктами державної власності управління з питань оціночної діяльності Фонду державного майна України листом від 11.04.2013 р. №3650 "Щодо надання роз'яснень" роз'яснив, що відповідно до Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.95 № 629, згідно з якою здійснюється оцінка нерухомого військового майна (будівель, споруд, приміщень), що передається в оренду, результати незалежної оцінки є чинними протягом шести місяців від дня її проведення, якщо інший строк не передбачений у звіті щодо незалежної оцінки. Якщо передбачений звітом про незалежну оцінку нерухомого військового майна строк дії незалежної оцінки закінчився, такий звіт є недійсним. Для прийняття рішення, щодо передачі в оренду нерухомого військового майна результати такої оцінки не можуть використовуватись із зазначеною в звіті про оцінку метою. Разом з тим зазначав, що чинним законодавством не передбачений термін проведення рецензування звіту про оцінку майна. Рецензування здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності, тому рецензування проводиться для любого звіту про оцінку, у тому числі такого, строк дії якого сплинув.

З огляду на вищевикладене, випливає, що помилка, яка виникла по вині як відповідача 1 так і третьої особи, може бути виправлена в позасудовому порядку без визнання недійсним договору оренди.

Відповідач 1 03.02.2015 р. звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області щодо погодження акту оцінки нерухомого військового майна, однак листом від 11.02.2015 р. №11-02-00516 регіональне відділення повернув зазначений акт оцінки вартості нерухомого майна без розгляду посилаючись на те, що акт оцінки нерухомого майна складається на підставі висновку про його вартість, а висновок на теперішній час втратив чинність.

Суд звертає увагу на неправомірність дій посадових осіб Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернівецькій області, які ніяк не узгоджуються з позицією департаменту координації розробки та виконання програмних документів, оцінки та розпорядження об'єктами державної власності управління з питань оціночної діяльності Фонду державного майна України.

Крім того зазначає, що законодавством визначено, що акт оцінки нерухомого військового майна "погоджується", а не повторно рецензується, оскільки акт оцінки фактично містить в собі відомості вже прорецензованого звіту про оцінку нерухомого майна.

Суд також враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р. Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" від 24 червня 2003 року суд зазначив, що майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищевикладених норм та фактичних обставин справи, суд вважає що позовні вимоги прокурора є безпідставними у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в розмірі 1218,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) в доход державного бюджету судовий збір у сумі 1218,00 грн., отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074, пункт 2.1.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 23.02.2015 року

Суддя М.О. Гурин