Рішення № 42805443, 17.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015Справа №910/27296/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит»

Про звернення стягнення на предмет застави

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Любарець А.Ю. представник за довіреністю № 0037 від 29.12.14.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи-1: не з'явився

Від третьої особи-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Промислово-фінансовий банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» (далі - відповідач) про:

- звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 32-2063/12 від 06.09.12., укладеному між позивачем та третьою особою-2, у сумі 211 292,12 грн., що складається з 196 950,00 грн. тіло кредиту, 5 775,06 грн. нарахованих процентів за користування кредитом, 8389,35 грн. пені за простроченим кредитом, 177,71 грн. пені за простроченими процентами, на предмет застави - транспортний засіб марки ХАЗ, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) LGC17DCD36F150183, реєстраційний номер АА1123АА, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ», шляхом продажу вказаного транспортного засобу позивачу, з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем зі зняттям транспортного засобу з реєстрації в органах ДАІ, а також наданням позивачу всіх повноважень власника, необхідних для здійснення продажу, в тому числі отримати дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

- для забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження на період до його реалізації, вилучити у відповідача та передати позивачу предмет застави - транспортний засіб марки ХАЗ, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) LGC17DCD36F150183, реєстраційний номер АА1123АА, який належить відповідачу, комплект ключів від транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу (технічний паспорт).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором від 06.09.12., укладеним між позивачем та третьою особою-1 на забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" за кредитним договором № 32-2063/12 від 06.09.12., умови якого щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитною лінією було порушено позичальником.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.14. порушено провадження у справі № 910/27296/14 та призначено її до розгляду на 13.01.15.

12.01.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

За результатами судового засідання 13.01.15., в зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 09.12.14., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 22.01.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.15. було задоволено клопотання позивача та залучено до участі в розгляді даної справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ» (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (далі - третя особа-2), та в зв'язку з неявкою відповідача і невиконанням ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 03.02.15.

03.02.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представники відповідача та третьої особи-1 в судове засідання 03.02.15. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, документи на виконання вимог ухвал суду не надали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 03.02.15. не з'явився, документи на виконання вимог ухвали суду від 22.01.15. не надав, проте 03.02.15. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.15. на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 17.02.15.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.15. за клопотанням позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 17.02.15. позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 17.02.15. вкотре не з'явився, документів на виконання вимог ухвал суду в даній справі на письмового відзиву на позовну заяву не подав, проте, 17.02.15. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у справі № 910/27296/14 на п'ятнадцять днів.

Представники третіх осіб в судове засідання 17.02.15. не з'явились, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконали, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Судом винесено на розгляд клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 17.02.15. зазначене клопотання суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане відповідачем клопотання мотивовано тим, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» перебуває на лікарняному з інфекційною хворобою та відповідач не вбачає за можливе забезпечити явку іншого представника в судове засідання 17.02.15.

Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а представник відповідача в судові засідання тричі не з'являвся без поважних причин, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Щодо клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору в даній справі, суд звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.15. за клопотанням позивача розгляд справи на підставі ст. 69 ГПК України вже було продовжено на п'ятнадцять днів.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/27296/14.

В судовому засіданні 17.02.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч. 2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтеюю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

06.09.12. між позивачем (далі - Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір № 32-2063/12 (далі - Кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 281 250,00 грн. з виплатою 22% річних з кінцевим строком погашення кредиту не пізніше 25.08.16. Визначена правочином процентна ставка є фіксованою.

Додатковим договором від 18.12.12. до Кредитного договору п. 11 було викладено в наступній редакції: «Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 281 250,00 грн. з виплатою 22% річних з кінцевим строком погашення кредиту не пізніше 25.08.16. Визначена правочином процентна ставка є фіксованою.» та викладено графік лізингових платежів в новій редакції.

Кредитний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками господарських товариств та діє до повного виконання зобов'язань контрагентами за ним (п.6.7 Кредитного договору).

За приписами ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.

06.09.12. між третьою особою-1 (далі - Заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Промислово-фінансовий банк" (далі - Заставодержатель) було укладено Договір застави транспортного засобу (далі - Договір застави), відповідно до п.1.1 якого вказаний правочин забезпечує виконання зобов'язань, які виникають з Кредитного договору № 32-2063/12 від 06.09.12. та визначені на час виконання, включаючи погашення основної суми боргу, сплату процентів, неустойки та будь-якого збільшення цієї суми, а також зобов'язання щодо відшкодування збитків Заставодержателя, що можуть бути завдані порушенням зобов'язання чи умов Договору застави, можливих витрат Заставодержателя, пов'язаних із пред'явленням вимоги та зверненням стягнення на предмет застави, та витрат на утримання, збереження і страхування даного предмету застави. Максимальний розмір вимог Заставодержателя, які забезпечуються заставою за цим договором, складає 1 238 736,30 грн.

Зі змісту п. 1.6., п. 1.9, п. 1.10 Договору застави вбачається, що предметом застави є транспортний засіб марки ХАЗ, пасажирський-D автобус, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) № LGC17DCD36F150183 LGC17DCD36F150183 Y6R325002F0000232, реєстраційний номер АА1123АА, зареєстрований ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в місті Києві 31.03.10., ринковою вартістю та загальною заставною вартістю за домовленістю сторін в розмірі 133 333,33 грн.

Предмет застави знаходиться за адресою: м. Чернівці, проспект Незалежності, 96 (п. 1.8 Договору застави).

Договір застави набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Строк дії правочину визначається до повного виконання Боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит») забезпечених заставою зобов'язань. Право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення Договору застави та діє до повного виконання Боржником своїх зобов'язань.

Договір застави було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кварацхелія Н.Н. та зареєстровано в реєстрі за № 523.

Як вбачається з витягу № 37701446 від 06.09.12. про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, приватне обтяження рухомого майна, що є предметом застави за Договором застави було зареєстроване Публічним акціонерним товариством "Промислово-фінансовий банк".

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Кредитний договір № 32-2063/12 від 06.09.12. та Договір застави від 06.09.12. як належні підстави у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п. 2.1 Кредитного договору кредитні кошти надаються шляхом перерахування в сумі та реквізитами, визначеними в заяві Позичальника.

Моментом (днем) надання Позичальнику кредиту вважається день першого перерахування коштів з кредитного рахунку за заявою Позичальника в повній або частковій сумі кредиту (п. 2.2 Кредитного договору).

У відповідності до меморіального ордеру № 0901 від 06.09.12. на виконання умов Кредитного договору позивачем було перераховано на рахунок Позичальника грошові кошти в межах ліміту кредитування в сумі 281 250,00 грн.

Відповідачем факт отримання від Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" грошових коштів у визначеному вище розмірі на підставі Кредитного договору не заперечено.

Таким чином, судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Промислово-фінансовий банк" виконало свої зобов'язання за Кредитним договором в частині надання грошових коштів окремими траншами на загальну суму 281 250,00 грн.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як відзначалось судом, за умовами п. 1.1 Кредитного договору за користування кредитними коштами Позичальник сплачує позивачу 22% річних.

Проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту щомісячно на залишок фактичної кредитної заборгованості, що існувала протягом періоду, за який нараховуються проценти починаючи з дати перерахування кредиту на рахунок, вказаний позичальником. Проценти нараховуються в останній робочий день кожного місяця (під робочим днем розуміється день, в який банки України відкриті для проведення операцій) та у день остаточного погашення кредиту за останній неповний місяць та відображаються на рахунку кредитора №20680204760. Періодом, за який нараховуються проценти, визначається строк з 1-го числа по останній календарний день місяця, в якому здійснюється нарахування (за повний календарний місяць). При нарахуванні процентів враховується день надання та день погашення кредиту та використовується метод нарахування факт/факт (п. 2.5 Кредитного договору).

Відповідно до п. 2.6 Кредитного договору, нараховані проценти сплачуються Позичальником щомісячно з 1-го по 25 число місяця, що слідує за тим, в якому останні було нараховано, та одночасно з остаточним погашенням шляхом безготівкового перерахування платіжними дорученнями на рахунок кредитора. При остаточному погашенні кредиту Позичальником першочергово повинно бути погашено проценти за фактичний строк користування кредитом.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до наявних в матеріалах справи доказів, з врахуванням здійснених боржником часткових проплат, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» перед позивачем за Кредитним договором за період з дати укладення Договору станом по 18.11.14. становить 177 317,00 грн. (прострочена заборгованість за кредитом).

Судом взято до уваги те, що надаючи 03.02.15. новий (зменшений) розрахунок простроченої заборгованості за кредитом, позивачем не було подано відповідної заяви на підставі ст. 22 ГПК України.

При цьому судом враховано, що відповідно до п. 3.2.3 Кредитного договору, Кредитор має право припинити надання коштів за Кредитом та/або вимагати дострокового повернення Кредиту, сплату процентів за фактичний строк користування ним та можливої неустойки, та, в разі невиконання вимоги Кредитора звернути стягнення на забезпечення, зокрема, у разі невиконання, неналежного виконання чи порушення Позичальником та/або Іпотекодавцем - Майновим поручителем будь-якого обов'язку, передбаченого цим Договором чи договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за цим Договором.

У разі настання обставин, передбачених цим пунктом. Позичальник на вимогу Кредитора зобов'язаний повернути суму Кредиту та сплатити проценти за користування ним, можливу неустойку, інші суми (платежі), що визначені цим Договором, у строк (термін), визначений Кредитором у письмовому повідомленні.

З огляду на викладене позивач звернувся до третьої особи-2 з вимогою № 06-41062/14 від 07.10.14. повернути за Кредитним договором суму кредиту, сплатити проценти за користування ним та пеню за несвоєчасну сплату процентів у строк до 19.10.14.

Таким чином, судом встановлено, що строк повернення грошових коштів, що були надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» на підставі Кредитного договору, є таким, що настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону України, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. п. 4.2, 4.3 Кредитного договору встановлено, що у випадку прострочення Позичальником строків сплати процентів та повернення кредиту, останній сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Керуючись умовами Кредитного договору та обмеженнями ставки пені, що визначена Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", враховуючи порушення позичальником строків внесення процентів за користування кредитною лінією та повернення кредитних коштів, позивачем було нараховано пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитом на загальну суму 177,71 грн. та пеню за порушення строків повернення суми кредиту на суму 8 389,35 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить і ст.23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне зобов'язання, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Положеннями пунктів 2.3.9, 2.3.10, 2.3.11 Договору застави передбачено право Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави у видках і в порядку, що передбачені договором. У разі невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання Боржником, а також умов Договору застави Заставодавцем, Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та задовольнити за його рахунок свою вимогу в повному обсязі, що визначена на час виконання вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми та відсотків за основним зобов'язанням, відшкодуванням збитків, завданих порушенням умов Договору застави та Кредитного договору, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет застави, а також витрати, пов'язані з реалізацією предмета застави, тощо.

За умовами п. 3.1 Договору застави, Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо на момент настання терміну виконання Боржником основного зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, а саме: при повному або частковому неповерненні основної суми боргу та несплаті або частковій сплаті сум процентів за користування кредитом; та/або при несплаті або частковій несплаті неустойки (пені, штрафних санкцій), інших платежів, невідшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов договору застави, тощо.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет застави (п. 3.2 Договору застави).

Судом враховано, що всупереч приписам ст. 124 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем та третіми особами вимоги суду виконано не було, витребуваних доказів не представлено.

Відповідно п. 2.3 постанови №18 від 26.12.11. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" свої зобов'язання з повернення кредиту всупереч положень Кредитного договору виконано не було, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України "Про заставу", ст.24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", та п.п.2.3.9, 2.3.10 Договору застави звернути стягнення на предмет застави.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" позивачем 22.10.14. було зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості щодо наявності інших обтяжувачів предмету забезпечувального зобов'язання за Договором застави відсутні.

За умовами п.п. 1.11.2, 1.12 Договору застави, Заставодавець має право на підставах, передбачених законодавством України, відчужити предмет застави. Предмет застави залишається у володінні та користуванні Заставодавця. Відчуження предмету застави будь-яким способом здійснюється за письмовою згодою Заставодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що наразі, транспортний засіб марки ХАЗ, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) LGC17DCD36F150183, реєстраційний номер АА1123АА зареєстровано в центрі № 13 надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в місті Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» відповідно до Свідоцтва про реєстрацію ААЕ051941 від 28.03.13.

Положеннями ст.27 Закону України "Про заставу" зазначено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

У ч.ч. 1, 2 ст.12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За приписами ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Наведене правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву "право слідування". Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 03.04.13. Верхового Суду України по справі № 6-7цс13 та ухвалі від 23.02.13. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-46729св12 та п. 4.3.7 Постанови № 1 від 24.11.14. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів".

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Як було встановлено судом, приватне обтяження рухомого майна, що є предметом застави за Договором застави було зареєстроване Публічним акціонерним товариством "Промислово-фінансовий банк" в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 06.09.12., що підтверджується витягом № 37701446.

За твердженнями позивача, Публічним акціонерним товариством "Промислово-фінансовий банк" не надавалось згоди на відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ» предмету застави за Договором застави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» без збереження обтяження. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване обтяження транспортний засіб марки ХАЗ, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) LGC17DCD36F150183, реєстраційний номер АА1123АА, який було отримано у власність відповідачем без отримання дозволу заставодержателя на відчуження вказаного предмету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-ХХІ» без збереження обтяження, господарський суд дійшов висновку, що застава за Договором застави від 06.09.12. зберегла свою юридичну силу, а обтяження вказаного майна є чинним для нового власника, тобто, відповідача.

За приписами ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" зазначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст.26 вказаного нормативно правового акту.

Згідно із ст.26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати, в тому числі, такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

За умовами п. 3.7 Договору застави, у випадку звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду, реалізація предмету застави здійснюється у порядку, встановленому законодавством України.

За таких обставин, з огляду на передбачене Договором застави та чинним законодавством України право застводержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, за рахунок продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів усунуті не були, приймаючи до уваги, що в результаті продажу предмета забезпечувального зобов'язання обтяження зберегло силу для нового власника, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене чинним законодавством право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно у визначений вище спосіб.

Правову позицію щодо правомірності застосування такого способу звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання також викладено у постановах від 28.03.12. та від 24.07.14. Вищого господарського суду України по справах № 11/140 та № 913/3324/13.

Одночасно, господарський суд вважає необґрунтованими вимоги заявника в частині зняття предмета забезпечувального зобов'язання з реєстрації в органах ДАІ, надання Публічному акціонерному товариству "Промислово-фінансовий банк" всіх повноважень власника, необхідних для здійснення продажу, в тому числі отримати дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, та вилучення у відповідача предмету застави, комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорту), на період до його реалізації оскільки, право продажу банком заставленого майна, що є предметом договору застави від 18.04.2012р., передбачено умовами вказаного правочину, Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Законом України "Про виконавче провадження", а тому відсутні будь-які правові підстави для надання позивачу додаткових повноважень, пов'язаних із вилученням цього майна, в судовому порядку.

Щодо вилучення у відповідача предмету застави, ключів та свідоцтва про державну реєстрацію, господарський суд зазначає, що заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем дій, направлених на відчуження предмета застави, що могли свідчити про можливість ускладнення у подальшому його реалізації. (Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.07.14. Вищого господарського суду України у справі № 913/3324/13).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на все викладене вище в сукупності позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Звернути стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки ХАЗ, модель 325002, 2010 року випуску, номер шасі (кузов, рама) LGC17DCD36F150183, реєстраційний номер АА1123АА, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-XXI» (03151, м. Київ, вул. Волинська, б. 10, літера А, офіс № 296; ідентифікаційний код 37441008) на підставі свідоцтва ААЕ051941 від 28.03.13. про реєстрацію транспортного засобу, шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством "Промислово-фінансовий банк" (39627, Полтавська область, м. Кременчук, Квартал 278, буд. 22-Б, ідентифікаційний код 25292831) з правом укладання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-XXI» (03151, м. Київ, вул. Волинська, б. 10, літера А, офіс № 296; ідентифікаційний код 37441008) договору купівлі-продажу предмету застави будь-яким способом з іншою особою покупцем, та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" (39627, Полтавська область, м. Кременчук, Квартал 278, буд. 22-Б, ідентифікаційний код 25292831) про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 32-2063/12 від 06.09.12. на загальну суму 185 884 (сто вісімдесят п'ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 06 коп., з яких прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 177 317 (сто сімдесят сім тисяч триста сімнадцять) грн. 00 коп., пеня за простроченим кредитом в сумі 8 389 (вісім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 35 коп. та пеня за простроченими процентами в сумі 177 (сто сімдесят сім) грн. 71 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Атон-XXI» (03151, м. Київ, вул. Волинська, б. 10, літера А, офіс № 296; ідентифікаційний код 37441008) на користь Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк" (39627, Полтавська область, м. Кременчук, Квартал 278, буд. 22-Б, ідентифікаційний код 25292831) 3 546 (три тисячі п'ятсот сорок шість) грн. 34 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.02.15.

Суддя Т.М. Ващенко