Постанова № 42805303, 17.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2015 рокусправа № 804/17845/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іпрохім-Союз» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іпрохім-Союз»

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

До суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іпрохім-Союз», в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0006402204 від 15.08.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Апеляційна скарга ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовою особою Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Іпрохім-Союз» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з платником податків ТОВ «Імар» за березень 2014 року, за результатами якої складено Акт № 507/22-04/36877685 від 31.07.2014.

В ході перевірки суб'єкт владних повноважень дійшов висновку, що ТОВ «Іпрохім-Союз» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентом-постачальником ТОВ «Імар» за березень 2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки. На порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ «Іпрохім-Союз» занижено податок на додану вартість всього на суму 11134,00 грн. за березень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «Імар».

На підставі акту перевірки Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006402204 від 15.08.2014, згідно з яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 11134,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження прийнятого ППР відповідачем було проведено повторну перевірку ТОВ «Іпрохім-Союз» - документальну невиїзну, за результатами якої складено Акт від 17.09.2014 № 618/2204/36877685, в якому, зокрема, зазначено про ненадання платником податків заявок на виконання договору № 054/915/ІМАР від 27.06.2013.

Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ Іпрохім-союз» та ТОВ «Імар» було укладено договір від 27.06.2013 № 054/915/ІМАР, предметом якого є надання послуг з організації збирання, знезараження, перевезення та утилізації використаної тари з-під небезпечних хімічних речовин.

В підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано, податковим органом під час перевірки досліджені, податкові накладні, акти наданих послуг, журнал-ордер, платіжні доручення, копії ліцензій, виданих ТОВ «Імар».

Колегія суддів встановила, що вказані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, що також не спростовується податковим органом.

Вищезазначений договір не було визнано недійсними в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ Іпрохім-союз» суд першої інстанції дійшов висновку, що Акти надання послуг не містять інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а саме щодо місця знаходження відходів та їх виду, порядку перевезення відходів, місця проведення утилізації відходів (за місцем знаходження потужностей зі знешкодження відходів виконавця або за місцем знаходження контрагентів виконавця), а також не містить інформацію щодо посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Зміст наданої позивачем заявки також не дозволяє встановити місце знаходження відходів, відсутня інформація щодо назви та адреси кінцевого споживача, у якого буде знаходитися тара, утилізацію якої позивач просить організувати. Таким чином надані позивачем документи не є достовірними доказами факту поставки послуг ТОВ «Імет».

Суд апеляційної інстанції вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 215, п. 5 якої установлено, що підприємства, установи та організації усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, зобов'язані, зокрема, самостійно з дотриманням вимог законодавства забезпечити приймання та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів відповідно до встановлених пунктом 3 цієї постанови мінімальних норм утилізації або укласти з Компанією договори про організацію їх збирання, заготівлі та утилізації з оплатою послуг за тарифами, затвердженими пунктом 2 цієї постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Іпрохім-Союз» здійснювалися операції з імпорту товару та вказаної тари, що підтверджується ВМД № 110100000/2014/204225 та ВМД № 110100000/2014/204259.

Згідно з розділом ІІ спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України № 789/414/709 від 30.07.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2009 за № 717/16733, митне оформлення тари та пакувальних матеріалів імпортером може бути здійснено лише після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту (далі - Відомість), за формою, наведеною в додатку 1, згідно з вимогами цього порядку.

Відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів (далі - Договір) з Компанією або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів (п. 2.5 Наказу).

Як під час перевірки, так і до суду першої інстанції позивачем були надані відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту, в яких зазначено вага тари та пакувальних матеріалів з посиланням на Договір № 054/915/ІМАР.

В заявках на виконання договору № 054/915/ІМАР міститься посилання на внутрішній номер відповідної ВМД, який відповідає номеру ВМД, вказаній у Відомостях про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів.

Заявлена у ВМД вага імпортованого товару відповідає вазі, зазначеній у Відомостях про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів.

Таким чином дослідження наданих первинних документів в їх сукупності дає можливість встановити реальність здійснення господарської операції зі збирання, знезараження, перевезення та утилізації використаної тари з-під небезпечних хімічних речовин між позивачем та ТОВ «Імар».

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктами 2.1 та 2.2 вказаного Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що складання окремих первинних документів з певними недоліками є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки положенням Договору № 054/915/ІМАР від 27.06.2013, зокрема п. 1.3 якого визначено, що утилізація вищевказаних відходів буде здійснюватися за місцем знаходження потужностей зі знешкодження відходів, або за місцем знаходження контрагентів Виконавця - ТОВ «Імар», на підставі цивільно-правових договорів між Виконавцем і особою, яка буде здійснювати утилізацію, у разі, якщо ця операція буде виконуватися не на потужностях виконавця.

Укладаючи вказаний договір з ТОВ «Імар» позивач пересвідчився в праві останнього здійснювати відповідну діяльність шляхом отримання ліцензій.

При цьому закон не покладає на замовника послуг зі збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів обов'язок контролювати порядок їх виконання.

Неналежне ж виконання податкових зобов'язань контрагентом позивача тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи сукупність викладених обставин колегія суддів доходить висновків, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, судом при ухваленні постанови порушено норми матеріального права, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іпрохім-Союз» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року в адміністративній справі № 804/17845/14 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іпрохім-Союз» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0006402204 від 15 серпня 2014 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст постанови складений 19 лютого 2015 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров