Ухвала суду № 42805268, 05.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 рокусправа № 804/2578/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі №804/2578/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Віп-Гарант» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Віп-Гарант» (далі - ТОВ «Фірма «Віп-Гарант») 12 лютого 2014 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2013 року №0003162201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Альянс-Іст», викладені у акті № 405/224/32952501 від 28 серпня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі посилається на обставини встановлені актом перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Альянс-Іст». Зазначає, що позивачем не надано документального підтвердження, тог які саме послуги було надано ТОВ «Альянс-Іст» на адресу позивача, не надано звіту про виконання робіт. Також не надано план проведених робіт чи інші підтверджуючі документи з доказом використання цих послуг (робіт) в господарській діяльності позивача та результатів використання у вигляді доходу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем у період з 20.08.2013 року по 27.08.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, як суб'єкта господарської діяльності.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 405/224/32952501 від 28 серпня 2013 року (далі - акт перевірки) «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Фірма «Віп-Гарант» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Альянс-Іст» за період травень-листопад 2012 року», в якому зроблено висновок про нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Фірма «Віп-Гарант», а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу з постачальником ТОВ «Альянс-Іст» за травень - листопад 2012 року, та про порушення п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.10 за № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у травні - листопаді 2012 року на суму 674 433,00 грн. у т.ч.: у травні 2012 року на суму 148 857,00 грн.; у червні 2012 року на суму 81 840,00 грн.; у липні 2012 року на суму 81 840,00 грн.; у серпні 2012 року на суму 80 348,00 грн.; у вересні 2012 року на суму 80 348,00 грн.; у жовтні 2012 року на суму 85 740,00грн.; у листопаді 2012 року на суму 115 460,00 грн.

Позиція відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Альянс-Іст» також ґрунтується на висновках про нікчемність правочинів ТОВ «Альянс-Іст», викладених у довідці №1317/153/38113730 від 18.04.2013 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки «Альянс-Іст».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003162201 від 11 вересня 2013 року, відповідно до якого позивачу донараховано 843 041,25 грн., з яких: 674 433 грн. - за основним платежем та 168 608,25 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.62).

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п.198.3.ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1.ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, лише в разі фактичного здійснення господарської операції документ може вважатися первинним та тим самим підтверджувати реальність проведення такої господарської операції. А, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору з ТОВ «Альянс-Іст» доручив останньому здійснення пошуку об'єктів для охорони, що стосується фізичної охорони, супроводу вантажів чи фізичних осіб, охорони за допомогою службових собак, охорони групами реагування, технічної охорони та інші види охорони; монтажу охоронних систем, навчання в учбовому центрі, правовий аналіз вхідної документації, складання проектів договорів, роботу по погашенню простроченої ДЗ, усне консультування з правових, адміністративних та інших питань.

При цьому, з врахуванням положень пунктів 1,2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів за наявності доказів які підтверджують вказані обставини, а саме: договору № 43005 від 30.04.2012 року, актів надання послуг в яких зазначено найменування виконаних робіт та послуг (а.с.114-116, 118-120), акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-83115 (а.с.117), платіжних доручень (а.с.104-113, 130-132), службової записки (а.с.101), довідки (а.с.102).

ТОВ «Альянс-Іст» виписано податкові накладні (а.с. 97-100, 121-129 ).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Альянс-Іст», оскільки встановлені обставини справи свідчать про надання послуг, оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності.

Як вірно зазначено судом першої інстанції послуги, що надавались ТОВ «Фірма «Віп-Гарант» відповідно до договору №43005 від 30.04.2012 року мають консультаційний та посередницький характер, а тому не потребують наявність значних фондів, технічного персоналу, виробничої потужності, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ТОВ «Альянс-Іст». Тому, твердження відповідача з приводу того, що операції проведені ТОВ «Альянс-Іст» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.п.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України - є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Крім того суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості використання позивачем наданих ТОВ «Альянс-Іст» послуг, оскільки надані послуги співвідносяться з завданнями та основними видами діяльності позивача (а.с.12-26).

Також, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагента позивача, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" та від 22.01.2009 "Булвес" АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі № 804/2578/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 10 лютого 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко