Постанова № 42804877, 10.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа№ 52/249

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Власова Ю.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Бабич О.М. - довіреність № б/н від 17.04.2014

від прокуратури: Греськів І.І. - посвідчення № 002668 від 05.09.2012

від позивача 1: Сідненко О.Л. - довіреність № 252 від 17.09.2014

від позивача 2: Мовіле О.С. - довіреність № 14.02/27 від 29.12.2014

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: не з'явились

вільний слухач Грицькова І.О. - паспорт МЕ 928836

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013

у справі № 52/249 (суддя Котков О.В.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Фонду державного майна України,

2. Міністерства охорони здоров'я України

до 1. Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб"

про визнання права власності, визнання недійсним правочину та зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 у справі № 52/249 (суддя Котков О.В.) позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я задоволені повністю, а саме: - відновлено Прокуратурі міста Києва відновлено строк позовної давності для звернення до суду; - визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій загальною площею 1 061, 90 кв.м. та вартістю 651 000 грн. 00 коп., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, а саме: водолікарню (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятор (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літній павільйон (літера В), загальною площею 87, 30 кв.м., майстерню (літера Г) загальною площею 13, 50 кв.м., туалет (літера Д), загальною площею 9, 80 кв.м.; - визнано недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-21 купівлі-продажу майнового комплексу, загальною площею 1 061,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, укладений 25.05.2004 між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідністю "КАРМЕН-ІНВЕСТ"; - витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб" майновий комплекс - санаторій загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000 грн. 00 коп., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, а саме: водолікарню (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятор (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літній павільйон (літера В), загальною площею 87, 30 кв.м., майстерню (літера Г) загальною площею 13, 50 кв.м., туалет (літера Д), загальною площею 9, 80 кв.м. Стягнуто судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що станом на момент будівництва перших будівель санаторію (виникнення майнового комплексу санаторію) та існування правовідносин по передачі такого майна в безоплатне відання Українській республіканській раді профспілок діяла Конституція УРСР 1937 року, приписи якої, як і приписи Цивільного кодексу УРСР 1922 року, не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності. Поняття ж власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963. Таким чином, право власності профспілок (в т.ч. Української республіканської ради профспілок) на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964. Разом з тим, відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілкою. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що після 1964 року власник (держава) не вчиняла дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 року та Цивільного кодексу УРСР 1963 року, встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Також, відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності". Таким чином, на момент створення Укрпрофоздоровниці (23.12.1991р.) спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу іншої юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність").Отже, спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд державного майна України та яке вибуло з володіння держави поза її волею і з порушенням наведених норм законодавства. Однак, судом встановлено, що спірне майно не передавалось продавцю майна за спірним договором (Укрпрофоздоровниця) власником чи за згодою власника (держави), а відтак вибуло із володіння держави поза її волею. Також, не надано доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам. Таким чином, вимога про витребування спірного майна у власність держави України в особі Фонду державного майна України є правомірною. Також, судом першої інстанції встановлено, що спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам ст.ст. 658, 203 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 7, 11, 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", а тому відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" підлягає визнанню недійсним". Крім того, встановлені судом обставини, якими в тому числі є подача до Головного управління майном КМДА заяви на оформлення права власності, одержання свідоцтва на право власності серія МК № 010007987 від 23.12.2003 року, розпорядження спірним майном, свідчать про невизнання відповідачами власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Не погодившись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта,судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального та матеріального права України. Так, апелянт зазначає, що судом безпідставно поновлено строк для звернення до суду з даним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували початок перебігу строків позовної давності саме в травні 2011 року. Крім того, апелянт зазначив, що Фонд державного майна України був обізнаний про порушення свого права на спірний об'єкт ще у 1997 році, оскільки виступав учасником судового процесу про законність передання в тому числі і спірного об'єкту до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниці». Серед іншого, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, не було з'ясовано час побудови спірного об'єкту та правовий титул майна, яке передавалося Українській республіканській раді профспілок та її правонаступникам. Також, апелянт, посилаючись на ст. 10 Конституції СРСР 1977 року, ст. 10 Конституції УРСР 1978 року, ст. ст. 97-98 ЦК УРСР 1963 року, зазначає про те, що Федерація незалежних профспілок України правомірно набула у власність спірне майно. Крім того, посилаючись на ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що ТОВ «НРБ-Клуб» є добросовісним набувачем. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2013 для розгляду апеляційної скарги по справі № 52/249 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2013 колегією суддів у складі головуючого судді: Куксова В.В. суддів Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л. прийнято вказану апеляційну скаргу, порушено апеляційне провадження у справі № 52/249, розгляд справи призначено на 27.06.2013.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2013, у зв'язку з перебуванням судді Яколєва М.Л. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Кропивна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 розгляд справи відкладено на 25.07.2013.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 розгляд справи відкладено на 19.09.2013.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., судді Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

19.09.2013 представником ПАТ "Укрпрофоздоровниця" подано через відділ діловодства КАГС відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013. розгляд справи відкладено на 31.10.2013.

30.10.2013 представником ТОВ "НРБ-Клуб" подано через відділ діловодства КАГС клопотання про призначення по справі № 52/249 судову будівельно-технічну та економічну експертизи.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013, у зв'язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Яковлєва М.Л. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Майданевич А.Г.

У судовому засіданні, що відбулось 31.10.2013, оголошено перерву до 07.11.2013.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Авдеєв П.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 колегією суддів у складі головуючого судді: Шаптали Є.Ю., суддів Авдеєва П.В., Майданевича А.Г. прийнято справу № 52/249 до провадження у визначеному складі суддів, розгляд справи призначено на 04.12.2013.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013, у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. на лікарняному, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Майданевич А.Г., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 розгляд справи відкладено на 24.12.2013.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Власов Ю.Л., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.01.2014.

У судовому засіданні 28.01.2014 представник відповідача - 3 підтримав клопотання про призначення судової будівельно-технічної та економічної експертизи, подане 30.10.2013.

Ухвалою від 28.01.2014 Київським апеляційним господарським судом призначено у справі № 52/249 судову будівельно-технічну та економічну експертизу, а також зупинено провадження у даній справі до отримання висновку експерта.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2014 поновлено провадження у справі №52/249, розгляд клопотань експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Пасько Р.М. та Липської К.А. про надання додаткових матеріалів, які необхідні для проведення експертизи, призначено на 22.04.2014.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014, у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, для розгляду справи № 52/249 змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Власов Ю.Л., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 зупинено провадження по справі № 52/249 до отримання висновку судової будівельно-технічної та економічної експертизи.

28.11.2014 до Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи та матеріали справи № 52/249.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 поновлено апеляційне провадження у справі № 52/249. Розгляд справи призначено на 21.01.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 продовжено строк розгляду справи № 52/249 на 15 днів. Розгляд справи № 52/249 відкладено на 10.02.2015.

В судовому засіданні 10.02.2015 представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 у справі № 52/249.

Прокуратура в судовому засіданні 10.02.2015 проти апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача-1 та позивача-2 в судовому засіданні 10.02.2015 також заперечували проти апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач-1 та відповідач-2 своїх представників в судове засідання 10.02.2015 не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Разом з тим, в процесі провадження у справі, відповідач-1 через відділ канцелярії суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 у справі № 52/249 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників відповідачів-1, -2, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 25.05.2004 між відповідачем-1 (надалі - Продавець) та відповідачем-2 (далі по тексту - Покупець), що діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26.04.2004, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" було укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-21 (надалі - Договір-1 або Договір купівлі-продажу), відповідно до умов п. 1.1. якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець, що діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26.04.2004, укладеного між покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, буд. 3, загальною площею 1 061, 90 кв.м.

Зі змісту преамбули Договору слідує, що відповідач-2 згідно з договором комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, надає Комітенту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" посередницькі послуги з купівлі нерухомого майна, а саме: здійснює від власного імені, за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду купівлю у третьої особи - Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", зазначеного в п. 1 договору об'єкту нерухомості.

Згідно п. 1.3. Договору вказаний об'єкт належить продавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010007987, виданого 23.12.2003 Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22.12.2003 № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01.04.2004, записано в реєстрову книгу № 19з-70 за реєстровим № 988-з.

Продаж об'єкту здійснюється по договірній ціні, що складає 487 085 грн. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до додатку до Свідоцтва серії МК № 010007987 від 23.12.2003 про право власності на майновий комплекс, спірний майновий комплекс складається з водолікарні (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятору (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літнього павільйону (літера В) загальною площею 87, 30 кв.м., майстерні (літера Г) загальною площею 13,50 кв.м., туалету (літера Д) загальною площею 9, 80 кв.м.

21.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" (Продавець) та відповідачем-3 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу майнового комплексу (надалі - Договір-2), відповідно до умов п. 1. якого продавець передав, а покупець прийняв у власність майновий комплекс-санаторій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, будинок 3, загальною площею 1 061, 90 кв.м.

Факт передачі майна за Договором-2, загальною вартістю 651 000,00 грн., підтверджується складеним між сторонами вказаного правочину актом прийому-передачі б/н від 12.02.2008.

Відповідно до відомостей, викладених у Довідці-характеристиці, виданої Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 22.10.2007 за № 1285347, вартість Майнового комплексу, що відчужується, становить 651 000, 00 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що постановою Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно (в тому числі спірний санаторій).

Постановою Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 № 606 було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючи госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління.

Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.

В додатку № 1 до Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 № 606, а саме - Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, в тому числі значиться спірний санаторій.

Постановою Президії Ради Загальної Конфедерації професійних спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в тому числі спірний санаторій).

22.11.1991 постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України № II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

04.12.1991 Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням Ленінського райвиконкому м. Києва від 23.12.1991 № 971 було зареєстровано Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Відповідно до постанови № II-II-I від 22.11.1991 Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. спірний санаторій).

Відповідно до додатку до Свідоцтва серії МК № 010007987 від 23.12.2003 про право власності на майновий комплекс, спірний майновий комплекс складається з водолікарні (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятору (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літнього павільйону (літера В) загальною площею 87, 30 кв.м., майстерні (літера Г) загальною площею 13,50 кв.м., туалету (літера Д) загальною площею 9, 80 кв.м.

Станом на момент будівництва перших будівель санаторію (виникнення майнового комплексу санаторію) та існування правовідносин по передачі такого майна в безоплатне відання Українській республіканській раді профспілок діяла Конституція УРСР 1937.

Відповідно до статті 5 розділу І Конституції УРСР 1937 року соціалістична власність УРСР має форму державної власності (всенародне майно) або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).

Згідно із ст. 52 Цивільного кодексу УРСР 1922 року розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що як Конституція 1937 року, так і Цивільний кодекс УРСР 1922 року не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності, з чим колегія апеляційної інстанції погоджується.

Так, поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963.

Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978, стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1397 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР № 433 від 17.04.1956), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року).

Таким чином, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про те, що право власності профспілок (в т.ч. Української республіканської ради профспілок) на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964.

В той же час, після введення нової форми власності - права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися в т.ч. Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

За змістом ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Разом зтим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілкою.

Тобто, після 1964 року власник (держава) не вчиняла дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978р. та Цивільного кодексу УРСР 1963р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності".

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а доказів існування обставин, з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано.

Статтею 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР" від 09.12.1963 визначено, що по правовідносинах, які виникли до 1 січня 1964 року, але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

В той же час, правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958, та в наступному - Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971.

Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Таким чином, на момент створення Укрпрофоздоровниці (23.12.1991) спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу іншої юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність").

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР ""Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається, встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилося у державній власності.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 - Фонд державного майна України.

Як встановлено судом першої інстанції, доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці суду не надано, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинні на момент внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР "Про реалізації Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 № 143-ХІІ встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд державного майна України та яке вибуло з володіння держави поза її волею і з порушенням наведених норм законодавства.

З урахуванням того, що правовідносини по володінню спірним державним майном продовжують існувати (в т.ч. після 2004 року), то згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень на дані правовідносини поширюються норми Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно із ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне майно не передавалось продавцю майна за спірним договором (Укрпрофоздоровниця) власником чи за згодою власника (держави), а відтак вибуло із володіння держави поза її волею. Також не надано доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 50 Закону України "Про власність", чинного на момент укладання Договору).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що вимога про витребування спірного майна у власність держави України в особі Фонду державного майна України є правомірною.

У відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин, спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам ст.ст. 658, 203 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 7, 11, 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", а тому відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" підлягає визнанню недійсним".

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, встановлені судом першої інстанції обставини, якими в тому числі є подача до Головного управління майном КМДА заяви на оформлення права власності, одержання свідоцтва на право власності серія МК № 010007987 від 23.12.2003, розпорядження спірним майном, свідчать про невизнання відповідачами власності держави України на спірне майно, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога про визнання права власності на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Зокрема, згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 2794/14-42 від 05.11.2014, виходячи з наданих на дослідження матеріалів, зокрема копії інвентаризаційної справи № 37489 (54583/1456) майнового комплексу-санаторію по вул. Червонофлотська, 3 у м. Києві та інвентаризаційних карток обліку основних засобів «Санаторію ім.. Першого Травня», будівля водолікарні під літ. «А» площею 793,0 м. кв. побудована у 1938 році, літній павільйон під літ. «В» площею 87,3 кв. м. побулований у 1955 році, будівля туалету під літ. «Д» площею 9,8 кв.м. побулована у 1955 році, будівля ізолятора під літ. «Б» площею 158,3 м.кв. побудована у 1984 році. Відповіді на питання щодо документального підтвердження участі держави у фінансуванні будівництва спірного майна, в наведеному висновку не міститься.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілкою, тобто майновий комплекс-санаторію по вул. Червонофлотська, 3 у м. Києві, що включає в себе будівлі, які були збудовані до 1964 року, так і будівлі, збудовані після 1964 року є власністю держави України в особі Фонду державного майна України.

Щодо тверджень апелянта про те, що строк позовної давності на подання даного позову сплив, колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

З урахуванням положень п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до вимог про визнання права власності застосовується положення Цивільного кодексу УРСР 1963р., а до вимог про визнання недійсним Договору-1 та витребування майна у відповідача-3, - Цивільного кодексу України, адже передбачений строк позовної давності, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.

Процесуальний позивач посилається на те, що про існування спірних правовідносин, а також про наявність договору та володіння відповідачем-3 наведеним майном йому стало відомо із завдання Генеральної прокуратури України № 07/2/1-220вих-2580кв-11 від 31.05.2011.

Зважаючи на те, заступник прокурора міста Києва не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном матеріали справи не містять, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що наведені обставини є поважною причиною пропуску строку позовної давності, в зв'язку з чим порушене право держави підлягає захисту, а строк позовної давності підлягає відновленню, оскільки останній пропущено з поважних причин.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від від 28.03.2013 у справі № 52/249 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ-Клуб" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 у справі № 52/249 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 у справі № 52/249 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 52/249 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Л. Власов

С.Р. Станік