Ухвала суду № 42804310, 10.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 р. № 876/2598/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

представника відповідача - Дац Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перемишлянському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Перемишлянському районі Львівської області до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перемишлянському районі Львівської області про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, -

встановив:

13.12.2013 позивач - УПФУ в Перемишлянському районі Львівської області поштою направив у Львівський окружний адміністративний суд позов до відповідача - ВВД ФСС НВВ ПЗ в Перемишлянському районі Львівської області у якому просив: зобов'язати відповідача прийняти до заліку суми пенсій виплачені позивачем гр. ОСОБА_3 за період з 01.02.2013 по 30.11.2013 в розмірі 918 грн (у т.ч. основний розмір пенсії - 878,10 грн, щомісячна цільова грошова допомога на прожиття - 39,90 грн). Також позивач у своїх позовних вимогах просив стягнути з відповідача відповідну суму пенсії виплачену гр. ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач всупереч статей 2, 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV) відмовився відшкодовувати позивачу понесені ним витрати на виплату та доставку пенсії по інвалідності гр. ОСОБА_3, з огляду на те, що нещасний випадок трапився за межами України - в Казахстані. Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 позовні вимоги за період з лютого по травень 2013 року залишено без розгляду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 позов задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача 550,80 грн виплаченої пенсії. У іншій частині позову відмовлено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною, оскільки прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що у сторін у цій справі відсутні повноваження на вирішення спору щодо стягнення витрат, оскільки такі витрати відшкодовуються тільки у централізованому порядку між Пенсійним фондом України та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Також апелянт вказує на те, що відшкодування шкоди вчиненої внаслідок нещасного випадку на виробництві, має здійснюватись стороною тієї держави, де стався страховий випадок. Крім того, апелянт посилається на нез'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а саме не дослідив та не перевірив факт перерахування сум пенсій, які є предметом стягнення у цій справі.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про його дату, час та місце, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення повістки, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, його неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з червня 2013 року по листопад 2013 року позивачем здійснювалась виплата пенсій по інвалідності гр. ОСОБА_3, який отримав трудове каліцтво за межами України, на території Республіки Казахстан в період входження її до складу СРСР (а.с. 6-9).

Суми виплаченої пенсії включені позивачем до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності і внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з червня по листопад 2013 року (а.с. 14-19).

У зв'язку з виникненням неузгодженостей між сторонами до кожного акта складено Списки осіб, пенсії яких не прийнято до відшкодування (а.с. 24-29), а саме: за період з червня по листопад 2013 року сума витрат, яка не прийнята до відшкодування по гр. ОСОБА_3 становить 550,80 грн, у тому числі: по виплаті основного розміру пенсії - 526,86 грн, по виплаті щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття - 23,94 грн.

Згідно цих Списків, причиною неприйняття вказаних витрат стало те, що гр. ОСОБА_3 трудове каліцтво отримав за межами України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити в частині стягнення коштів в сумі 550,80 грн, оскільки страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Щодо позовної вимоги про зобов'язання прийняти до заліку, то суд першої інстанції в цій частині позову відмовив, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту, так як Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (далі - Порядок) на який покликається Пенсійний орган, не врегульовує спірних відносин. Встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору, а тому суд не може примусити відповідача зробити те, що не передбачено законодавством.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Ураховуючи положення статей 1, 4, 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи), пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР) підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 12.11.2013 року № 21-394а13, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування.

Також Верховний Суд України у своїх поставах від 20.11.2012 № 21-361а12 та від 18.06.2013 № 21-199а13, які стосуються подібних правовідносин, дійшов висновку про необхідність стягнення з відділення Фонду на користь управління ПФУ щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття та основного розміру пенсій.

Як вбачається із наявних у справі Списків осіб, пенсії яких не прийнято до відшкодування, єдиною підставою для невідшкодування витрат основного розміру пенсій та цільової грошової допомоги на прожиття виплачених позивачем гр. ОСОБА_3, було те, що останній трудове каліцтво отримав за межами України, на території Республіки Казахстан у період входження її до складу СРСР, що з огляду на наведені вище нормативні приписи є незаконним. Інших підстав невідшкодування, відповідачем не зазначено ні у вказаних Списках, ні у процесі судового розгляду.

Безпідставними є посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів факту виплати спірних сум, оскільки у матеріалах справи такі докази наявні, а саме довідка від 10.12.2013 № 1564 (а.с. 9).

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у позивача відсутні повноваження на звернення з розглядуваним позовом, з огляду на таке.

Пункт 7 Порядку, якому, на думку апелянта, суперечать вимоги управління ПФУ про відшкодування витрат, не врегульовує спірні відносини, які виникли у цій справі, оскільки встановлене ним правило та механізм взаєморозрахунків на централізованому рівні між Фондом та ПФУ розраховані на відсутність спору та реалізуються за наслідками попередньо здійснених згідно з пунктами 5, 6 Порядку звірок витрат за особовими справами потерпілих, складання актів таких звірок, узгодження й подання відповідних довідок.

Статтею 16 Закону № 1105-XIV визначено, що безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. За змістом статті 18 зазначеного Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є, зокрема, її відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Згідно з пунктом 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене вимоги управління ПФУ про відшкодування відділенням Фонду витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, відповідають змісту його прав як робочого органу ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат та узгоджуються із компетенцією виконавчої дирекції Фонду, основними завданнями якої згідно з Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженим постановою правління Фонду від 20 квітня 2001 року № 15, крім іншого, визначено виконання завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку, фінансування страхових виплат, а до повноважень у сфері здійснення процедури страхування та координації страхової діяльності віднесено, зокрема, співпрацю з фондами з інших видів соціального страхування щодо відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з матеріальним забезпеченням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та представництво інтересів страховика в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і судах.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 21.05.2013 № 21-129а13.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про зобов'язання відповідача включити в акти звірки витрати, є невірними способом захисту, оскільки у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підписання актів звірки в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватись вимоги про стягнення витрат. а не вимоги про включення сум до цих актів. Порядок не врегульовує спірних правовідносин, що виникли в цьому випадку, так як встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків має застосовуватися за відсутності спору. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною, зокрема, у постанові від 10.06.2014 № 21-154а14.

Таким чином, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перемишлянському районі Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі № 813/9561/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 13.02.2015.