Ухвала суду № 42804055, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/58089/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014у справі №826/10690/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мастерпайп» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Компанія» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 15.05.2013 №0006272205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2014 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 у даній справі, скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2014 та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 15.05.2013 №0006272205.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастерпайп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Ідеско Груп» за червень місяць 2012 року, за результатами якої відповідачем складено акт від 19.04.2013 № 384/22.5/35918657 про порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті у червні 2012 року у розмірі 55133,00 грн.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 №0006272205, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 68916,00 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 55133,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13783,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що із наданих позивачем документів неможливо встановити зв'язок між господарською діяльністю позивача та формуванням податкового кредиту.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі наказів ТОВ «Мастерпайп» №5-04/12 від 25.04.2012 та №2-05/12 від 15.05.2012 було видано розпорядження щодо замовлення інформаційно-консультаційних та юридичних послуг у ТОВ «Ідеско Груп».

Предметом договору №01/03-06/12 від 01.06.2012, укладеного між позивачем та ТОВ «Ідеско Груп» є надання юридичних послуг, а договору №01/04-06/12 від 01.06.2012 - надання інформаційно-консультаційних послуг: вивчення процесу управління компанією, надання усних або письмових рекомендацій по вдосконаленню цього процесу, контроль за результатами впровадження рекомендацій по вдосконаленню, консультації з питань комерційної діяльності, консультування та поради, як в письмовій формі так і в усній з питань тактики та стратегії розвитку підприємства замовника та розвитку мережі оптового збуту продукції.

За результатами наданих послуг, сторонами були складено акти щодо надання інформаційно-консультаційних послуг та щодо надання юридичних послуг, а податкові зобов'язання за наслідком надання вищенаведених послуг відображено в податкових накладних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача за вищенаведеними договорами підтверджується також складеними виконавцем послуг висновками та звітами з рекомендаціями і консультаціями, які в подальшому були реалізовані позивачем у своїй господарській діяльності

Відтак, судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко