Ухвала суду № 42804032, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/53052/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 10.12.2013та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014у справі №1570/3313/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Хімагро» доДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Хімагро» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області форми від 18.05.2012 «Р» №0002862301 та форми «В4» №0002872301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014, задоволено позовні вимоги та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області форми від 18.05.2012 «Р» №0002862301 та форми «В4» №0002872301.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами перевірки складений акт №230/22/32067134 від 03.05.2012 про порушення позивачем частин 1,5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України; пункт 198.3 статті 198 та пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, висновки в якому ґрунтуються на тому, що в іншому акті №436/23-34/34599552/25 від 16.02.2011 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвестмотек» щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.12.2011 по 31.12.2011» вказано, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з відсутністю підприємства за юридичною адресою та за результатами проведених заходів не встановлено реальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Інвестмотек» з контрагентами за вказаний період, тому договір, укладений позивачем із ТОВ «Інвестмотек» є нікчемним, та не спричинив реального настання правових наслідків, а всі грошові кошти, сплачені товариством на користь контрагента, не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення від 18.05.2012 форми «Р» №0002862301 та форми «В4» №0002872301.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит, а відповідно і від'ємне значення з податку на додану вартість, оскільки реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами попередніх інстанцій інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Інвестмотек» при виконанні договору №01/06/2011 від 01.06.2011 та доповнень до нього, предметом якого є купівля-продаж мінеральних добрив, підтверджується первинними документами податкового обліку. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, а відповідно і від'ємного значення з ПДВ, на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту та від'ємного значення з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко