Ухвала суду № 42804027, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/53638/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014у справі №826/9915/14за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім Олді» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києвіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім Олді» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві від 02.07.2014 №№0006552208, 0006562208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2014 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у даній справі, скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2014, прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві від 02.07.2014 №0006552208 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 76622,00 грн., №0006562208 в частині в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 66627,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин платника податків з ТОВ «Компанія Авертус» за період з 01.01.2011 по 31.03.2014.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 19.06.2013 №245/1-22-08-04738845, в якому встановлено порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 153246 грн.; а також пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 133257,00 грн.

На підставі акті перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2014 №0006552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 229869,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153246,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 76623,00 грн.; та №0005652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 199885,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 133257,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 66628,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що позивачем не доведено реальність господарських операцій, а надані позивачем документи не можуть бути достатніми та беззаперечними доказами фактичного отримання ним послуг від його контрагента - ТОВ «Компанія Авертус».

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, погодився з висновком суду першої інстанції щодо правомірності визначення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, проте в частині застосування штрафних санкцій не погодився з їх розміром, оскільки при визначенні останніх не було враховано положень пункту 7 підрозділу 10 Прикінцевих та перехідних положень Податкового Кодексу України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України - не дозволяється.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Водночас, відповідно до пункту 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Зі змісту вказаного пункту випливає, що ця норма встановлює особливості застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання за порушення податкового законодавства у визначений період, які полягають у встановленні максимальної ставки санкцій за кожне порушення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до позивача спірними рішеннями застосовано штрафні санкції в розмірі 50% від суми податкового зобов'язання, разом з тим актом перевірки від 19.06.2013 « 245/1-22-08-04738845 встановлено заниження податку на прибуток за 2 квартали 2011 року та податку на додану вартість у червні 2011 року, тобто за період з 01.01.2011 по 30.06.2011.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин пункт 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Також, судовою колегією касаційної інстанції при перегляді рішення апеляційної інстанції взято до уваги, що зроблена апеляційним судом помилка в номері податкового повідомлення-рішення (вжито « 0005652208» замість « 0006562208») не призвела до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим дійшла висновку про відсутність підстав скасування правильного по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій у розмірі більшому ніж 1 грн. за кожне правопорушення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у місті Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко