Ухвала суду № 42803998, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2015 р. м. Київ К/800/21060/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.

Бившевої Л.І.

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря

Титенко М.П.

за участю представників:

позивача:

не з'явився,

відповідача:

не з'явився,

прокуратура:

Атаманюк І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014

у справі № 804/10793/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство № 11263»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів України у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство №11263» (надалі - позивач, ПАТ «Автотранспортне підприємство № 11263») до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів України у Дніпропетровській області (надалі - відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів України у Дніпропетровській області): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська № 000272210 від 03.04.2013.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «АТП №11263» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з плати за землю за період з 01.01.2010 по 31.12.2011, в результаті якої складено акт перевірки № 743/22-109/03116157 від 14.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 15, ст.21 Закону України «Про оренду землі», п. 286.1 ст. 286, пп. 288.5, 288.7 ст. 288 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження позивачем орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 464 862,31 грн., у тому числі за 2010 рік - на суму 230 119,65 грн.; за 2011 рік - на суму 234 742,66 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 000272210 від 03.04.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності у сумі - 552 314, 93 грн., в тому числі - за основним платежем 464 863,31 грн. та 87 451,62 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в договорах оренди передбачена можливість перегляду розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому, нормами Податкового кодексу України не встановлено розміру орендної плати за земельні ділянки, який є обов'язковим для сплати орендарями, а лише визначено граничні рівні сум плати за землю. Органам державної податкової служби та законодавством не надано повноважень щодо самостійного визначення розміру орендної плати за земельні ділянки в договорі оренди, якщо розмір плати не визначений в договорі за домовленістю сторін або за рішенням суду.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням визначених обов'язків орендаря в укладених договорах щодо здійснення розрахунку плати за землю з урахуванням даних Державного земельного кадастру та з огляду на приписи ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати обчислюється в залежності від нормативно-грошової оцінки земель. Отже, законодавча зміна коефіцієнту, який застосовується при встановленні показника нормативно-грошової оцінки окремої земельної ділянки, має наслідком врахування при визначенні орендної плати за землю цього коефіцієнту та не потребує обов'язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі.

Надаючи оцінку законності донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за 2011 рік у розмірі 234 742,66 грн., суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 101/8 від 09.04.03 передано земельну ділянку по вул. Орловській, 21 в оренду ПАТ "АТП №11263" терміном на п'ятнадцять років; кадастровий номер 1210100000:07:424:0004 (78142021) площею 0,1394 га; кадастровий номер 1210100000:07:424:0008 (78142022) площею 2,4342 га; кадастровий номер 1210100000:07:424:0006 (78142023) площею 0,8620 га; кадастровий номер 1210100000:07:424:0007 (78142024) площею 3,0680 га (воєнізована колона).

Відповідно до п. 4.1.1 рішення Дніпропетровської міської ради № 101/8 від 09.04.2003, ПАТ "ATП №11263" укладено договори оренди земельних з Дніпропетровською міською радою, а саме договір оренди земельної ділянки від 11.06.2003 № 4948 (зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 23.07.2003 за № 3893), площею 0,1394 га; договір оренди земельної ділянки від 11.06.2003 № 4947 (зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 23.07.2003 за № 3900), площею 2,4342 га; договір оренди земельної ділянки від 11.06.2003 № 4949 (зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 23.07.2003 за № 3899), площею 0,8620 га; договір оренди земельної ділянки від 11.06.2003 № 4946 (зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 23.07.2003 за № 3897), площею 3,0680 га.

Відповідно до п.п. 3.2. п. 3 зазначених договорів оренди розмір земельного податку переглядається у разі законодавчої зміни ставок земельного податку.

Згідно з п.п. 3.3. п. 3 вказаних договорів оренди сума орендної плати індексується у разі збільшення ставок земельного податку за умови виплати її у повному обсязі до закінчення терміну дії договору.

Пунктом пп. 7.4.2 п. 7.4 цих же договорів визначено, що орендар щорічно до 15 січня звертається до Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів за даними Державного земельного кадастру для розрахунку плати за землю.

Таким чином, укладеними договорами передбачено саме здійснення позивачем розрахунку плати за землю з урахуванням даних Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01.01.2011, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 Податкового кодексу України, то виходячи з аналізу наведених правових норм, розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

А відтак, з 01.01.2011 мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний 2011 рік з урахуванням обмежень, визначених пп. 288.5.1 та пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що внаслідок недотримання ПАТ «Автотранспортне підприємство № 11263» наведених норм податкового законодавства відповідачем було правомірно донараховано податкові зобов'язання з орендної плати за землю за 2011 рік.

Даний висновок відповідає правовій позиці Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 02.12.2014 у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» (в подальшому змінило своє найменування на товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому»; далі - Товариство) до державної податкової інспекції у м. Сумах (далі - ДПІ) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, надаючи оцінку законності донарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням у тому числі грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 рік в розмірі 287 649,56 грн. (у тому числі 230 119,65 грн. основного платежу та 57 529,91 грн. штрафних санкцій) суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що таке донарахування здійснено податковим органом у межах вимог чинного законодавства, з огляду на наступне.

Висновок відповідача про заниження позивачем орендної плати за землю ґрунтується на тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 було встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю».

Відповідач вважає, з чим також погодився суд апеляційної інстанції, що в силу вказаного положення Закону, позивач був зобов'язаний самостійно збільшити розмір орендної плати за 2010 рік.

Із наведеними доводами податкового органу та висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-ХІІ «Про плату за землю» (надалі - Закон України «Про плату за землю») використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про плату за землю», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України, підставою для нарахування земельного податку за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, був договір оренди такої земельної ділянки.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

У відповідності до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, що Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Отже, ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та ст. 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державні або комунальній власності.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Разом із тим, слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» була наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. Проте, ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до норм статей Земельного кодексу України, статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 30 Закону України «Про плату за землю» наділена одна зі сторін цих договорів.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема, стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Така позиція відповідає висновкам колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11.06.2013 № 21-443а12, в якій зазначено, що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № З09-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної плати та, відповідно, донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням наведених обставин та положень ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про визнання правомірним податкового повідомлення-рішення від 03.04.2013 № 000272210 в частині донарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 рік в розмірі 287 649,56 грн. (у тому числі 230 119,65 грн. основного платежу та 57 529,91 грн. штрафних санкцій).

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції частково помилковими, а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000272210 від 03.04.2013 в частині донарахування грошового зобов'язання з орендної плати за землю за 2010 рік у загальному розмірі 287 649,56, грн. (у тому числі 230 119,65 грн. - основного платежу та 57 529, 91 грн. - штрафних санкцій).

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні відомості про понесення відповідачем будь-яких судових витрат, передбачених ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави вирішувати питання щодо розподілу судових витрат немає.

Керуючись ч. 2 та 6 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство № 11263» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 у справі № 804/10793/13-а скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000272210 від 03.04.2013 в частині донарахування грошового зобов'язання з орендної плати за землю у загальному розмірі 287 649,56 грн. (у тому числі 230 119, 65 грн. - основного платежу та 57 229,91 штрафних санкцій).

3. Постановити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 000272210 від 03.04.2013 в частині донарахування грошового зобов'язання з орендної плати за землю у загальному розмірі 287 649,56, грн. (у тому числі 230 119,65 грн. - основного платежу та 57 529, 91 грн. - штрафних санкцій).

4. В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 у справі № 804/10793/13-а залишити без змін. залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна