Ухвала суду № 42803887, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Київ К/800/27289/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013

у справі №820/477/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аромат»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аромат» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Аромат») звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, Харківська ОДПІ ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013 №0000020221 та №0000050221.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Харківською ОДПІ ДПС проведена документальна виїзна перевірка ТОВ «Аромат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 28.12.2012 №2426/220/30226021.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 134.1.1, пп. 134.1.2 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.4, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 206470,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 51057,00 грн.

З урахуванням висновків перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 15.01.2013: №0000020221, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 308065,50 грн.; №0000050221, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 63821,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, відповідні звіти та ін.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених Податковим кодексом України, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Підпунктом 139.1.4 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги).

Згідно з п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку можна включати проценти за будь-якими кредитами.

Також, діючим законодавством України не встановлено заборони щодо включення до складу витрат процентів за кредитними договорами за ознакою цільового призначення кредитних коштів.

Із наявних в матеріалах справи бухгалтерських довідок, журналів-ордерів та відомостей по рахунках вбачається, що виплати здійснювались як відсотки банку.

Таким чином, позивач мав право включити вищезазначені виплати до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров