Рішення № 42802288, 11.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/24429/14

За позовомФізичної особи - підприємця Страшко Сергія Олександровичадо1) Феодосіївської Квартирно - експлуатаційної частини району 2) Міністерства Оборони Українипростягнення 91 695,46 грн.Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Соколовська О.В. - адвокат;від відповідача 1:не з'явивсявід відповідача 2:Задачіна Н.П. - спеціаліст першої категорії;

Обставини справи:

Фізична особа - підприємець Страшко Сергій Олександрович (надалі - ФОП Страшко С.О.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Феодосійської Квартино-експлуатаційної частини району (надалі - "Феодосійська КЕЧ") та Міністерства Оборони України (надалі - "МОУ") про стягнення 88 113,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2013 р. та 03.10.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем Страшко Сергієм Олександровичем та Феодосійською Квартирно-експлуатаційною частиною району було укладено Договори №75 та №76 на виконання умов яких позивачем було поставлено відповідачу 1 товар проте, останній свого грошового зобов'язання належним чином не виконав внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 58 784,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 16 929,79 грн., 7% річних у розмірі 2 886,05 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 9 513,44 грн. На підставі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України" та Закону України "Про Збройні сили України" позивач просить вказані суми основного боргу, пені, 7% річних та інфляційного збільшення суми боргу стягнути з відповідача 2 - Міністерства оборони України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.12.2014 р.

Представники позивача та відповідача 1, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання 10.12.2014 р. не з'явились, вимог ухвали суду від 07.11.2014 р. не виконали, про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача 2 в судове засідання 10.12.2014 р. з'явився, подав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів та відзив на позовну заяву згідно змісту якого проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. Крім того, відповідач 2 згідно вказаного відзиву просить суд зупинити провадження у справі до закінчення виконання організаційних заходів у Збройних силах України в 2014 р. та залучити до участі у справі правонаступника відповідача 1 - Квартирно - експлуатаційний відділ м. Миколаєва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2014 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та у зв'язку із неявкою представників позивача та відповідача 1, невиконанням ними вимог ухвали суду від 07.11.2014 р., розгляд справи відкладено на 14.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2015 р. зупинено провадження по справі №910/24429/14 до отримання судом відомостей про правонаступництво відповідача 1.

03.02.2015 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано заяву згідно змісту якої посилаючись на відсутність будь яких доказів правонаступництва відповідача 1, на закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Указ Президента "Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" та Закон України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" просить поновити провадження по справі №910/24429/14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2015 р. поновлено провадження по справі, розгляд справи призначено на 11.02.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 11.02.2015 р. з'явився, подав заяву про відмову від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн. Крім того, представником позивача було подано заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог згідно змісту якої просить стягнути з відповідача 2 заборгованість у розмірі 58 784,00 грн., пеню у розмірі 14 045,35 грн., 3% річних у розмірі 1 971,28 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894,83 грн.

Представник відповідача 1, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 11.02.2015 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача 2 в судове засідання 11.02.2015 р. з'явився, проти позовних вимог заперечує та просить залишити їх без задоволення.

Розглянувши в судовому засіданні заяву позивача про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, яка за своєю правовою природою є заявою про збільшення позовних вимог суд зазначає наступне.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 91 695,46 грн.

В судовому засіданні 11.02.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2013 р. та 03.10.2013 р. між ФОП Страшко С.О. (продавець) та Федосіївською КЕЧ (покупець) було укладено Договір №75 та Договір №76 (надалі - "Договір 1").

Відповідно до п. 1.1 Договорів продавець здійснює постачання товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на суму вказану в договорі протягом терміну дії Договору.

Пунктом 1.1 Договорів визначено, що покупець приймає вищевказану послугу та виконує своєчасну оплату на розрахунковий рахунок або в касу продавця.

Згідно із п. 1.2 Договору №75 сума Договору: 40 283,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2 Договору №76 сума Договору: 18 501,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 2.1 Договорів визначено, що продавець зобов'язаний здійснити поставку товару, вказаного в пункті 1.1 даного договору в обумовлений строк без посилань на перешкоджаючі обставини, що вирішуються у виробничому порядку. Форс - мажором може бути лише стихійне лихо.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на виконання умов Договорів поставив відповідачу 1 товар на загальну суму 58 784,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №75 від 30.09.2013 р. на суму 40 283,00 грн. та №20 від 03.10.2013 р. на суму 18 501,00 грн., копії яких наявні у матеріалах справи. Вказані накладні містять підписи та відтиски печатки сторін.

Видатковими накладними визначені ціна, кількість та номенклатура переданого товару.

Проте, як вказує позивач Федосіївська КЕЧ грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару не виконала, що стало підставою для звернення з даним позовом.

Договір №75 від 30.09.2013 р. та Договір №76 від 03.10.2013 р. є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видатковими накладними) підтверджується поставка позивачем товару за Договорами, його прийняття та існування заборгованості Федосіївської КЕЧ перед позивачем у розмірі 58 784,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Керуючись наведеною нормою Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що Федосіївська КЕЧ повинна була оплатити переданий їй позивачем товар у день поставки, а з наступного дня після поставки є таким, що прострочило виконання свого зобов'язання.

Позивач стверджує, що покупець взятих на себе зобов'язань за Договорами не виконав, вартість переданого товару не сплатив, в зв'язку з чим у відповідача 1 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 58 784,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 1 грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 58 784,00 грн. на підставі Договорів поставки за переданий позивачем товар. Відповідачем 1 вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 58 784,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню у розмірі 14 045,35 грн., 3% річних у розмірі 1 971,28 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894,83 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.5 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати покупцем або несвоєчасної поставки замовлення до винної сторони застосовуються штрафні санкції не нижче облікової ставки НБУ.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків оплати вартості одержаного від позивача товару, то вимога позивача про стягнення пені у розмірі 14 045,35 грн. визнається судом обґрунтованою та задовольняється відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками 3% річних та інфляційним збільшенням суми боргу, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1 971,28 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 16 894,83 грн. підлягають задоволенню.

Суд розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн. зазначає наступне.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Оскільки відмова від позову в частині стягнення з відповідача 7% річних у розмірі 2 886,05 грн. не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн., а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 194 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Відповідно до п. 1 указу Президента "Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" Міністерство оборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність У Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Законом України "Про Збройні сили України", зокрема ст. 6 визначено, що органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

У відповідності до ст. 14 "Про Збройні сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Статтею 15 Закону визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Збройних Сил України може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

На виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 р. №Д-322/1/5* "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим та міста Севастополя" начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України видано наказ від 29.05.2014 р. №85 "Про проведення організаційних заходів з Кримським територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та підпорядкованими йому структурними підрозділами у 2014 році", яким наказано передислокувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) на фонди військового містечка №7 міста Миколаїв.

Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.11.2014 р. №Д-322/1/39дск. затверджено план проведення додаткових організаційних заходів у Збройних силах України в 2014 році. Відповідно до вказаної Директиви прийнято рішення розформувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) (місто Миколаїв). Правонаступником визначено квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв.

При цьому, жодних доказів які б підтверджували факт правонаступництва Міністерством оборони України надано не було, а тому враховуючи те, що Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) передислоковано, а в подальшому прийнято рішення про розформування, виконання зобов'язань за Договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

В задоволенні позовних вимог до Феодосійської Квартирно-експлуатаційної частини району слід відмовити з огляду на відсутність вимог до останнього.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, стягненню з позивача на користь Державного бюджету України підлягає недоплачена у зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог сума судового збору у розмірі 6,90 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Страшко Сергія Олександровича задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Фізичної особи - підприємця Страшко Сергія Олександровича (99038, м. Севастополь, пр-т. Жовтневої революції, 56 кв. 113; ідентифікаційний номер 2788900893) основний борг у розмірі 58 784 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп., пеню у розмірі 14 045 (чотирнадцять тисяч сорок пять) грн. 35 коп., 3% річних у розмірі 1 971 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят одна) грн. 28 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894 (шістнадцять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1 833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) грн. 90 коп. Видати наказ.

3. Прийняти відмову Фізичної особи - підприємця Страшко Сергія Олександровича від позову в частині стягнення 7% річних у розмірі 2 886,05 грн., провадження у справі в цій частині припинити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Страшко Сергія Олександровича (99038, м. Севастополь, пр-т. Жовтневої революції, 56 кв. 113; ідентифікаційний номер 2788900893) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 (шість) грн. 90 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.02.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко